Завантажити

Дух розуму, вільності треба вселяти в молоді душі.
— Вільність — то правильно, — вставляв своє словечко і Семен, — людська душа проситься до вільності, як пташка б'ється до сонця.
— Правильно, Семене... Як пташка б'ється до сонця. Так і мої діти.
В такі вечори Іван Петрович розповідав багато пригод, які пережив сам або чув від інших. Заслухавшись, Семен забував підкинути дровинку в грубу. Тоді падали на кімнату густі сутінки, ніби кутаючи собою пройдені розповідачем шляхи. Спохватившись, Семен воруЫив жар, і знову відблиски вогню тихо гойдалися в затишній кімнаті.
Нарешті запалювали свічки, і Стеблін-Камінський розгортав “Санкт-Петербургские ведомости”, вмощувався край столу, щоб падало світло на газету, і читав новини:
“Из Копенгагена пишут: прибывшие сюда корабельники рассеяли слух, будто бы остров Мадера поглощен вулканическими извержениями. Надеются, что слух сей не подтвердится”.
— Ото й добре, що не підтвердиться, — засміявся Іван Петрович.
— А це ще новина, — читав Стеблін-Камінський. — “Из Марселя пишут, что бей алжирский велел отрубить головы английскому, шведскому й сардинскому консулам. И хотя слухи о сем несколько между собой разнствуют, однако все согласны, что французскому консулу не сделано никакого вреда”.
Інтерес викликало повідомлення про подорож по Австрії Наполеона з своєю новою дружиною Марією-Луїзою.
— То Наполеон обнюхує російські кордони, — зауважив Іван Петрович і став розповідати про походи французького полководця та про його небезпечні завойовницькі плани.
— Нема людям спокою, — вставляв слово Семен. — З турком ніби покінчили, а тут хранцуз преться, як чортяка лізе.
— Ой лізе, лізе навіжений француз. Завдасть нам ще багато турбот.
— А що ж він такий нехрист, як і турок?
— Ні, хрещений, тільки не в тій воді купаний, — сміявся Іван Петрович.
Так минали зимові вечори. До щедрувального вечора готувалися заздалегідь. Найбільше тривожився Семен, вірячи, що в цей вечір разом з щедрівкою народжується доля всього року і кожної людини.
До дому Котляревського приходило багато щедрувальників. Вони прославляли козацькі походи і тиху хліборобську працю, звеличували розум людини, доброту. Тут дівчина порівнювалася з ясним сонцем, трудівниця ставала королівною, царівною, ясною зорею. Приносили із щедрівкою до господаря в гості “ясне сонечко”, “ясниц місяць”, “дрібний дощик”, вітали всю родину.
А нашому пану Івану
Ясен місяць у віконце зазирає,
Сріблом шляхи посипає,
Його коник вже іржає,
Доріженьку провіщає...
Слухаючи співи, Семен насторожувався і прислухався, чи справді не заіржав кінь на стайні.
Доріженьку провіщає,
Копиточком вибиває.
А край шляху широкого
Його зірка виглядає,
Рушник слізьми вишиває,
Щедру доленьку благає...
Слова щедрівки тривожили господаря. На його чистому чолі пробігали хмаринки задумливості. Він просив ще раз проспівати, та й сам починав підспівувати. Співав і Семен, приєднуючись до парубочого хору.
Нагороджені щедрівники виходили з вітальні.
— Так поділяє народ свої духовні доброти, — говорив Іван Петрович. — Якими сонячними барвами квітчають співи зорю-дівчину, як велично звучить у них слово “діва”. Тисячоліттями увінчується воно легендами, переказами, повір'ями і дише завжди запашною юністю. Ще минуть століття, і наші нащадки збиратимуть перлини, розсипані щедрівками по квітучій землі. Це ті скарби, якими маєгііо право пишатися.
Та ось в кімнату зходить нова група щедрівників, привівши дівчину, наряджену королівною. Співаючи, вони обсипали її посохлими квітами. Обдало кімнату пахом васильків. Синьоокою голубкою вабила зір господаря щедрівна королівна. А коли гості назвали її Наталею, він збентежено прислухався до її голосу. Його уста зашепотіли:
— Скільки синьооких Наталок розносять свою молоду снагу...
Випроводжав господар щедрівників аж за ворота, повернувшись, впивав пахощі залишених на підлозі квітів. Семен журно мовив:
— Водив і я колись свою королівну на щедрівку... Слухаю співи, а з ними ніби заквітчана наречена йде і душу тривожить.
Промайнули хвилини задумливої мовчанки. Почулося іржання коня. Семен відчинив двері, повіяло сніговим повітрям. Починалася хуртовина. Повертаючись знадвору, мовив:
— Копитом б'є кінь. Недарма обзивається він у цей іцедрий вечір. Буде тривожний рік...
 
29
Зимові хуртовини змінилися буремною весною. Травень 1812 року мало приніс тепла. Поривчасті вітри котили з заходу хмари, сіяли проливними дощами. Не припинялися вітри і на початку червня. Але не тільки повітря дихало передгроззям, а й у житті країни відчувалося наближення громовиць. Ширилися чутки про перемоги Наполеона в Австрії і Пруссії, про скупчення його військових сил по той бік Німану.
Але в домі малоросійського генерал-губернатора князя Лобанова-Ростовського

читати