Завантажити

Частина 1.

1

Деякі знакові події в нашому житті ми очікуємо роками, поклавшись на долю або чиюсь добру волю; деякі готуємо власними руками, невтомно, цеглинка за цеглинкою зводячи конструкцію, яка, як ми сподіваємося, існуватиме вічно. Але іноді трапляється своєрідне поєднання, коли наша готовність прийняти, наша відкритість світу, почуттям, людям, наше бажання поділитися поєднується з втручанням якоїсь вищої сили: бога-творця, Аллаха, Будди чи просто Провидіння – байдуже, головне, що дрібні різнорідні шматочки мозаїки в результаті дивовижних збігів обставин складаються в одну величезну картину неймовірної краси. На перший погляд може здатися, що її «складеність» зумовлює і її нестабільність, але це – ілюзія і міцністю мозаїчна картина не поступається іншим конструкціям, натомість несе в собі те, чого вони не мають - частинку магії, дива.
Мар'яна, проживши двадцять п'ять років свого сіро-посереднього життя, не вірила в подібне: ні в магію, ні в якесь провидіння, ні в бога-творця, ні в чорта і тому подібну лабуду. Мар'яна не вірила ні в інших людей, ні тим більше в себе, адже саму себе вона найобувала і розчаровувала найчастіше. Та й чому, власне, вона повинна була це робити? Вона взагалі не вірила в саме поняття «Віра», адже воно було відверто ідіотським і абсолютно нелогічним. Це був просто пісок, в який слабкі люди полюбляли ховати свої маленькі голови. По великому рахунку, вона не вірила і в саму логіку, вона просто нею скептично користувалася і перевіряла на власному досвіді. Їй було байдуже, як до цього ставилися інші, її навіть не зачіпали анекдоти про білявок, на кшталт: «Чому бог подарував білявці на одну звивину більше, ніж курці? Щоб вона не бігала по подвір'ї і не срала!», хоча вона сама, як не складно здогадатися, і була білявкою. Мар'яна нікому не намагалася нічого довести, ні своєю золотою медаллю в школі, ні своїм червоним дипломом в університеті, їй просто було до всього цього байдуже. І вже давно. Вона прожила лише двадцять п'ять років, однак почувалася на всі сорок. Вона втомилася від життя ще в п'ятнадцятирічному віці, саме тоді і спробувала з нього піти, невдало і незграбно, за що потім ще більше себе зненавиділа. Вона не вірила навіть в життя, тож про які вищі сили взагалі могла йти мова?
Скепсис почав заповнювати жили Мар'яни багато років тому і в підлітковому віці остаточно витіснив кров. Загалом в неї було цілком нормальне дитинство – не пасторальне, але і без глобальних розчарувань. Навіть період «покажи мені своє, а я тобі своє» у неї минув швидко і безболісно. Значну роль у цьому відіграла її бабця (дуже мудра і добра жінка, між іншим). Одного дня маленька Мар'янка прийшла до баби Віри, замислено покружляла навколо її ліжка і нарешті сказала: «Бабо Віро, а Грицько просить показати йому мою пісю». Старенька не розгубилася, тим більше, що за інтимними консультаціями до неї зверталися ледь не півмістечка, і відповіла: «Скажи йому, що якщо він побачить твою пісю, то йому очі повилазять». Порада виявилася надзвичайно ефективною, молодший на рік Грицько з непристойними пропозиціями більше не звертався і вирішив погіршити собі зір іншим більш приємним шляхом, а дівчинка вже вкотре помітила, що хлопці насправді дуже лякливі і тендітні створіння. Вони були простими як сірник, тому з ними було легко, а от дівчата її дратувала, бо Мар'яна люто ненавиділа бантики і ляльок, ігри в лікаря чи подружжя, сльози, а найбільше – платтячка, просто тому, що вони були вкрай незручними. Але батьки їх весь час вмовляннями-погрозами-плачем намагалися нап'ялити на неї, адже «дівчатка носять сукні». Щоправда, після тривалих щоденних баталій та нервових втрат з обох сторін, був знайдений компромісний варіант одягу – зручний для підкорення парканів зелений (щоправда, не хакі) халат з двома величезними кишенями. Вони і стали найбільшою розрадою Мар'янки, адже вміщували фактично УСЕ потрібне: недопалки, рогатку, гайки, гвіздки, пістолет, зламаний годинник, їдло та інший дитячий скарб. Так, з хлопцями було значно простіше.
На відміну від дитинства, підлітковий вік був для Мар'яни вкрай тяжким. Маленьке провінційне містечко, в якому всі практично знали один одного і безбожно пліткували, почало нестерпно давити їй на груди. Коли їй виповнилося п'ятнадцять, ситуація дійшла критичної межі – всюди був лише бруд, тупість, підлість, заздрість, обмеженість, злість, самотність, задуха. Життя здалося абсолютно безглуздим і нестерпним. Але Мар'яна залишилася в ньому, частково через випадковість, а частково через власне бажання. Вона залишила ненависне місто та розпочала самостійне життя, але з тих пір світ для неї змінився, саме тоді вона і перестала розмовляти з богом, а віру їй замінив скепсис.
Але все це було давно, все це було лише глибоко-преглибоко всередині, настільки глибоко, що ніхто навіть не підозрював, Мар'яна й сама нерідко лякалася цієї сірої безодні. Зовні ж все було зовсім інакше, не фешенебельно, але досить презентабельно. Мар'яна була

читати