Завантажити

підсвічений гострими променями осіннього сонця, що прямує на захід. Нічого ТАКОГО.


8


Це був унікальний час. Вперше в житті Мар'яні не хотілося (чи не наважувалася?) препарувати себе і розкладати шматочки по полицям, строго по написам. Їй не хотілося аналізувати свої думки і почуття, копирсатися в своєму мозку та серці, проливати світло на свої бажання, тобто все те, що вона робила в подібних випадках ось вже двадцять п'ять років свого життя. Їй вперше по-справжньому захотілося віддатися течії, якою б бурхливою вона не була. Їй просто страшенно захотілося бути «тут і зараз», насолоджуватися миттю і розчинитися в спогляданні. Хоча ні, останнє дещо викликало сумнів, адже тепер значно більше Мар'яні захотілося бути не лише стороннім глядачем в цьому театрі абсурду, але і стати одним із його безпосередніх учасників. Їй знову закортіло поговорити з Сашою, ні про що конкретно, а просто так, ніби в продовження їх попереднього віртуального «спілкування». Але тут доля чи то пак нерви, почали викидати коники. По-перше. Мар'яна чомусь почала перейматися своєю зовнішністю. Загалом то, в цьому питанні особливих проблем в неї не виникало, адже хоча красунею вона і не була (деякі улесливі падлюки іноді стверджували, що вона «справжня красуня»), однак загалом виглядала досить привабливо, навіть без макіяжу. І от протягом цих днів її переслідувало переконання, що виглядає вона жахливо, крокодил-крокодилом. Звичайно ж, у польових умовах виглядати як Барбі, яка щойно вийшла з салону краси, де вона провела майже день, вдається не кожній жінці, це справжній талант і він не входив до солідного переліку чеснот Мар'яни, та все ж… Як на зло, вона десь загубила своє дзеркальце і зовсім по-ідіотському соромилася («ой дівчино, в твоєму то передпенсійному віці!») попросити у знайомих («ну яка я після цього жінка, якщо навіть скельця не маю?») і тим більше запитати у Максима як вона виглядає, адже це було вже якось занадто. Тобто Мар'яна чудово усвідомлювала, що вона поводиться як «кончена прищава недотрахана малолєтка», але нічого не могла з собою вдіяти і під час кожної перерви розкидала речі по всьому намету у відчайдушній надії знайти це кляте дзеркало. Найгірше було те, що навіть в підлітковому віці Мар'яна так гостро не відчувала огиду до свого тіла. Так, вона була ним незадоволена, що й не дивно, адже розвивалася вона дуже швидко і скільки себе пам'ятала була вища за всіх своїх однокласників-хлопців, не згадуючи вже величезні (як здавалося лише їй)груди, які псували їй життя і нерви в такому юному віці, що її подруги ще навіть не мріяли про ці вторинні ознаки статі. Однак це було ніби наруга долі, з якою вона мала змиритися, а потім їй стало практично байдуже, адже як би вона не старалася себе прикрасити, абсолютно всі хлопці все одно западали на її найкращу подругу. Врешті-решт, вона на все це забила, не любила дивитися на себе в дзеркало і на фото, але все ж терпіла, коли мала змогу – одягалася як хотіла, в інших випадках дотримувалася дрес-коду, якого вимагала ситуація. З тих пір будь-які компліменти, що стосувалися її зовнішності, Мар'яна приймала з іронічною посмішкою, вони їй абсолютно не лестили, вона взагалі вважала їх недоцільними. Бо коли жінка знає, що вона виглядає гарно, то вона це просто знає, відчуває, хоча всім оточуючим може здатися, що вона якась змучена-засмучена, що цей колір блузи їй не личить чи щось таке. Хіба вони можуть знати…
Але цього разу, в свої чортові двадцять п'ять, все було інакше, боги ніби вирішили влаштувати серйозне випробовування її нервам, прогнати через стрій самокритики з пекучими шпіцрутенами. Мар'яна почувалася так, як мала б почуватися у свої років чотирнадцять, тоді, коли вона ще не втратила надію, що хоч один, наприклад, ось той чорнявий Сергій, який їй подобався вже роки два, хоч на секунду відвернеться від її пекучої подруги Оксани та зверне увагу на неї, запросить на танець чи запропонує провести до дому. Тоді дива не сталося і Мар'яна, як не дивно, сприйняла це нормально, ні вона не подумала: «От він козел, не знає, що втратив і не вартий моїх сліз», ні вона просто сприйняла це як факт, пов'язаний із зовнішністю лише опосередковано. Але зараз, серед цього величезного імпровізованого табору, де панував сміх, гарний настрій і вільна атмосфера, де ніхто по великому рахунку і не переймався своєю зовнішністю, Мар'яна почувалася СТРАШНОЮ. Все було дуже просто – їй було з чим порівнювати, вона бачила перед собою чарівну істоту з таким прекрасним профілем, який міг би стати достойним суперником найкращих мистецьких зразків.
А можливо Мар'яна і не хотіла знайти скельце? Та ні, справа була не в цьому невблаганному судді, все було значно гірше і Мар'яна це добре усвідомлювала. Через дві доби вона чесно собі зізналася - по-справжньому, її гнітила не те, як вона виглядає, по-справжньому Мар'яну дратувало, прямо до сказу, її власна слабодухість. Це все пояснювало - огида йшла зсередини і лише частково відображалася на зовнішній

читати