Завантажити

його взагалі можна здійснити.
— Бачиш той густо порослий деревом виярок?
— Бачу.
— Ромеї, з усього видно, не осідлали його. Приглянься за дня і вивідай, чи так це, або іншу щілину знайди в їхньому таборі. Вночі маєш проникнути тією щілиною, затаїтися за спиною когорт і вивідати, що діється в таборі, яку силу мають стратиги, чи надходить їм поміч, куди простують ті, що надходять. Коли це знатимемо, знатимемо й усе інше: де ждати ромейського нападу, куди вдарити, коли зважимося вдарити першими.
Коврат одразу ж, як здалося ханові, не вагаючись, погодився вволити волю привідці. І та його ладиість неабияк потішила Завергапа. Радів кожній сотні, що відшукаласьтаки й прибувала чи обіцяла прибути слідом за гінцем, і все пильнував та повелівав, аби пильнували й інші. “І омеї, — казав, — вправно володіють мечем, та ще вправніше підступністю. Стережіться її”.
Кметі не гайнували часу, зміцнювали табір, ставили, де треба було, сторожу. Проте не вдавалися до хана і не радилися з ханом. Усе, що робили, робили на власний.
“Не біда, — втішав себе, одходячи до сну, — аби робилося так, як треба”.
Пізно заспув, тому й не певен, що спав. Здавалось, тільки-но забувся, уже й розбудили.
— Хане — сказали утаємнично, — кметь поврат воліє бачити тебе.
Схопився рвійно й, здавалося, змахнув із себе тією рвійністю дрімоту.
Булане ніч, і тс, що Коврат зважився будити серед ночі казало все: він недаремно ходив до ромеїв. А проте повідано перевершило всякі сподіванки.
— Хане, — сказав неголосно, однак піднесено й твердо, — Є можливість заволодіти ромейським табором і без надмірної крові.
— Такші малочисольшш вій?
— Ні. Числом їх немало. Може, не стільки, скільки пас, одначе немало. Інше нагледів я, будучи в ромеїв: знаю, де привідці табору, як підійти до них і вдарити зненацька. А візьмемо привідців, візьмемо і весь табір.
Він був не такий уже й велеречивий, цей Коврат, зате сміливості й рішучості йому справді не бракувало. Не просто ознайомлював свого привідцю з тим, що виніс із вивідин, запевняв, і запевняв гаряче: слід робити так і тільки так. А ще умів запевняти. Хан ішов слідами реїей його й бачив стезю, котра виведе до наметів, у яких спочивають ромейські привідці, видів, як віддалені вони від когорт, що протистоять їм, кутригурам, розумів, що то важитиме, коли кутригури знімуться поночі і підуть на ромеїв, а від ромейських привідців ані згуку, ані відгуку. То справді може бути звитяга, і неабияка.
— Ти певен, там, де пройшло кілька вас, пройдуть і десятки, ба навіть вотня?
— Пройде, хане, щоправда, тільки пішо. Замислився Заверган і все ж ненадовго.
— А що буде, коли хтось оповістить ромейські когорти: привідці в біді, і ті кинуть супроти вас комонну сотню, а то й дві? Встигнете зникнути в яругах і переховатися купно з полоненими привідцями, доки надійдуть наші?
— А ми не ховатимемося. Ми вдаримо ромеям у спину й підемо назустріч тим з наших, що ломитимуться в ромейський табір.
Хан не приховував втіхи від того, що чув з уст свого вивідника.
— Діло речеш, Коврате. Присяйбіг, діло! Ось тільки чи стане на те сотні?
— То візьмемо більше, хоча б і три. Де пройде сотня, там пройдуть і всі інші.
І то правда. Ніч он яка затяжна, такої ночі багато можна встигнути. Лишається в одному визначитись: хто поведе ці сотні? Виправа достойна твердої руки хапа, а хана й тут треба. Коли дійде до пічного вторгнення у ромеііський табір, до удару, що має зламати ромеїв, хан мусить бути тут. Отож вести сотні за спину ромеям, крім Коврага, немає кому.
Так і сказав:
— Віпірава ця неабияка. Візьмеш її на себе?
— Коли хап зпірясті.сп, чому по вчптп?
— На тому й станемо, — поспішив виректи Завергап і, ніби засвідчуючи своє вдоволення згодою, простягнув десницю й довірливо поклав її кмет'еві на плече.
На те, щоб розмислиш і розтлумачиш, хто, де і як діятиме у цій виправі, був даний день і половина ночі. А па саму виправу відводиться куций із куцих час. Бо покладаються не так на силу і обізнаність, як на зухвалість. А її може дозволити собі лиш той, хто вміє бути і мужнім, і мудрим, і беззастережно одважним.
Нагадував усім про це, а чи будуть такими, коли Коврат і його сотні подадуть знак, не певен. Ломитися доведеться в ніч, по суті наосліп, та й ромеї можуть виявитися не такими вже й безпечними, як сподіваються. Звідки знати, як буде, що буде насправді?
А втім, чого тепер вагатися та ворохобити себе? Коврат пішов, вороття немає вже й бути не може. Оскільки ромеї відмовилися від перетрактацій, січа неминуча, і буде ліпше, коли почне її саме так.
Тихо як у селищі й поза селищем. Сплять усі чи затаїлися? Ромеї, напевно, сплять, чого мали б не спати? Вої ж його не повинні б. Там, куди пішов Коврат, ось-ось мають запалати

читати