Завантажити

потрапила імперія, — дарма. Таким було веління долі, так мало вже й бути: віднині на імператорському троні сидітимуть пе спадкоємці Зенона і його вдови Аріадни, ба навіть не родаки Анастасія, сяде рід Юстинів з далекої Македонії і сяде надовго. Бо хто насмілиться чинити всупереч заповіту, коли той Юстинів наступник мав уже своїх прихильників і в сенаті, і серед гвардійців?
Юстиніан спиняється перед глибоко посадженим у стіні, вікном імператорського палацу і довго дивиться в далину, що стелиться через Босфор і десь далі. Он скільки літ минуло відтоді, як наділи на нього імператорський вінець і посадили на місце покійного дядечка. Жарти хіба — понад тридцятьі За цей час померли не лише ті, хто рвав на собі волосся, шкодуючи, що якийсь пройдисвіт з іллірійців зу- 'я мів напустити туману і лишити всіх у дурнях, померли; навіть ті, хто пам'ятав, з якого роду-племені імператор Юстиніан, як став він повелителем найбільшої на всю ойкумену імперії. То давно, в перші літа його присутності на троні, кричали на іподромі: “Було б ліпше, коли б не народжувався твій вітець Саватій! Він не породив би вбивцю! ” Тепер немає кому кричати. Та й не посміють. Он який слід лишив по собі в імперії, а відтак і в пам'яті людській. “Який? — вигулькує котрийсь із тих, що дозволяли собі ширити на іподромі роти й кидати в його бік обурливі фрази. — Той, що кривавив землю на численних бородищах в північній Африці, Італії, в багатолітній різанині з готами, персами, де лягли з твоєї ласки сотні і сотні тисяч, чи той, що укоротив віку тим же тисячам, а то й мільйонам громадян імперії, не кажучи вже про рабів, через нечувані до тебе побори, пайвигадливіші податі?”
“Не тільки, — Юстипіан обертається в тоіі бік, звідки, смикнули його за руку, і приймає позу легіонера, що налаштувався до бою. — Ви, либонь, ото тільки й знаєте, що нагадувати про податі та боролища. Так, обкладав вас, і па смерть посилав. А чому? Ви хоч колись замислитеся: чому? Хочете жити в багатій, славній на весь світ імперії і lie . лити крові, не терпітії від податей? Ба пі, не було так до мене, не буде й по мені. Чули, не буде!”
Чому сказав так, сам не відав, одначе певен був: сказав правду. Як правда й те, що його не за податі і по за'прол ігі у па биролшцах крив пам'ятатиме імцерін. Були ж Go не тільки податі, були й творення самої імщ-рії, Дядечко Юстин лиш загравав із поетами та акторами, він же, Юстиніан, в ім'я розвитку самої поезії, як і науки, не тільки оточив себе сонмом блискучих поетів і вчених мужів, наступив на горло власних переконань і поступився перед ними своїми переконаннями. Усіх переслідував і жорстоко карав за відступ від християнської ідеології, а на відступи поетів і вчених закривав очі і дозволяв користуватися мовою еллінів-язичників, якою нікому не дозволялось користуватися. Хіба того не пам'ятали колись і не пам'ятають нині хоча б і Прокопій Кесарійський, Агафій Мірінейський, поети-епіграмісти Павло Сіленціарій, Юліан Єгипетський, Македоній, брати Схоластики?
Вищі школи — університети були й до нього, те всяк знає. Та хто посприяв так розвитку науки в університетах і не тільки в Константинопольському, а й у Бейрутському, Александрійському, Афінському, Едеському, в школі риторів і софістів у Газі, в медичному училищі в Нісібісі? Саме при ньому, Юстиніанові, забурлило там життя, стали можливими дискусії між вченими-філософами і вченимибогословами, між блюстителями права і законодавцями, істориками і географами. Де є такі бібліотеки, як у Константинополі, Александрії, Бейруті, чи в багатьох країнах Християнського світу з'явилися такі, знані серед вчених і невчених, просто просвіщенних мужів праці, як “Християнська топографія” Косьми Індикоплова, трактати його опонента, александріііського філософа Філопона, науково аргументовані рекомендації медикам лічця з Еміди Аеція? А чиїми зусиллями створено зведення законів Візантійської імперії? А так, чиїми?
Багато чого можуть пригадати згодом імператорові Юстиніану: і те, що зібраний на іподромі повсталий охлос плавав у власній крові й просив пощади, а він не дозволив залишити живим бодай когось із тридцятії п'яти тисяч, і що лив ромейську кров на численних бородищах поза Візантією, та нe забудуть, не можуть забути, що зведення юридичних законів його епохи іменується Кодекс Юстиніана. Не професорів права Феофіла, Дорофея, Стефана, Фалалея, які немало потрудилися над ним, складаючи та коментуючи Дігести, а таки Юстиніана. Бо той виняткової ваги і значимості пам'ятник юридичної мислі створений таки при ньому і дякуючи йому.
Податі, пролита на боролищах кров... А ви ж як думали? Обводи Візантійської імперії он які, їх до сього часу ііе спромоглися облічити. Хто дбатиме про них, крім імператора, і хто зупинить варварів, що варяться та й заряться на багатства імперії? Ви? Ба ні, імператор. Тож і дайте імператорові, щоб мав ким заступити варварам путь у землі імперії, щоб мав за що звести фортеці, через які пе могли б пройти ті ж

читати