Електронна бібліотека/Проза

так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Завантажити

нам треба якомога скоріше закінчувати кампанію тут, на півдні. Подейкують, з Наполеоном зустрітися доведеться. А чи це можливо, коли тут не все ще закінчено?.. І з Персією воюємо. І все це, твердять, підступи наполеонівських агентів.
— Їх, а чиїх же? Один Себастьяні чого вартий! Доконечно відомо, що саме він і баламутить води в Дарданеллах. Увесь Крим обіцяє султанові. І Грузію на додачу. Чужими землями розпорядився, як своєю дідизною.
— Ось тому командуючий і питає, коли почнете. Чи все готове до походу?
Мейєндорф не встиг закінчити, як у двері постукали і, не чекаючи дозволу, ввійшов старий ординарець генера ла — Гаврилов.
— Що тобі? — спитав генерал.
— Тільки-но, ваше превосходительство, поручик драгунського полку Нікітенко прибув. Каже, термінова справа.
— Який Нікітенко?
— Черговий по гарнізону.
— Чого до штабу не звертається?
— Начальник штабу нині відбув у полки.
— Нехай зайде.
Нікітенко, трохи відсторонивши Гаврилова, переступив поріг і виструнчився на весь свій зріст.
— Поручик драгунського полку Нікітенко... Дозвольте звернутися, ваше превосходительство. Мені наказано про все суттєве доповідати особисто вам або начальникові штабу... А поєлику...
— Доповідайте, поручику. Я слухаю. — Генерал стояв за столом в застебнутому на всі ґудзики мундирі, огрядний, присадкуватий, з нездоровим кольором обличчя. Ад'ютант Міхельсона відійшов від столу, спинився біля вікна.
— Сьогодні ранком, об'їжджаючи пости, виставлені на дорогах, нічого особливого не виявив. Ніч минула спокійно.
Ледве помітна посмішка ковзнула по обличчю ад'ютанта: і це зветься суттєвим?
Краєм ока Нікітенко помітив посмішку капітана, судячи по мундиру, штабного офіцера, і, без сумніву, із високорідних.
Але поручик не повів і бровою, дивився на генерала, бачив його тільки:
— Однак, ваше превосходительство, на посту, що охороняє Каушанську дорогу, я тільки що виявив...
— Опустіть нарешті руку, поручик, і доповідайте, що ви там виявили... Неприпустимо тягнете, — незадоволено покривився генерал.
— Прошу вибачити, ваше превосходительство. Постараюсь коротко. Сьогодні ранком затримано татарина. Під ним, як виявилось, був кінь з вашої стайні.
— Де затримано? — швидко перепитав Мейєндорф.
— Приблизно за п'ять верст від міста. Він пастух. Перегонив разом з підпаском отару овець і в тумані, мабуть, збився з дороги. Його помітили й затримали, ваше превосходительство.
— Хто впізнав коня?
— Татарин намагався втекти, і драгуни могли б його не взяти, ваше превосходительство, бо коня вашої стайні не доженеш, але допоміг випадок. Драгун Никифоров раніше служив при штабі, доглядав за кіньми. Він і впізнав його. Помітивши, що татарин має намір втекти, Никифоров покликав коня, і той повернув до нас. Поки татарин бився з ним, наші підійшли з другого боку.
— Що сказав татарин?
— Нічого не сказав. Мови нашої майже зовсім не розуміє. Відомо одне: він украв коня і тому...
— Де татарин, поручику? Маю надію, ви не відпустили його?
— Цього разу ні, ваше превосходительство.
— Що значить “цього разу”? Хіба ще траплявся такий випадок? — здивувався генерал.
— Був... Я відпустив одного, а треба було, мабуть, затримати. На слово повірив і, тепер ось думаю, помилився. Сам винуватий. — Нікітенко не хотів вплутувати у випадок з Махмудом Котляревського і провину свідомо брав на себе.
— Добре. Про це — потім. Ведіть татарина. А ти, Гаврилов, розшукай Вульфа і скажи, щоб негайно привів товмача. Винороба, мабуть, він живе недалеко, Вульф знає.
Поручик і ординарець вийшли. Передчуваючи, що допит буде цікавий. Осмолов пожвавішав, на гладенько поголених щоках цвів рум'янець, він уже робив усякі здогадки, та ні про що не питав. Якщо коня украдено із стайні Мейєндорфа, то чому ж генерал досі не знає про це? Ні, тут щось не так. А що? Один тільки Мейєндорф знав, чому кінь з його стайні міг опинитися в руках татарина, зрештою, і він усього знати не міг. Добре, якщо коня подарували комусь із татарських старшин, а якщо його відібрали? Зараз татарин буде тут, і все проясниться.
Майже одночасно Нікітенко ввів татарина, а штабс-капітан Вульф — старого винороба, батька відомого в штабі російської армії Стефана.
Не гаючи ні секунди, Мейєндорф звернувся до татарина:
— Як тебе звуть?
— Абдалла, ефенді. Я пастух Селім-бея. Стережу його отари.
— Старшого сина Агаси-хана?
— Так, ефенді, хай продовжить аллах твої роки. Абдалла благальне склав на грудях руки й збирався впасти на коліна, та Вульф, який стояв поруч, штовхнув його під бік, і Абдалла випростався, підняв голову, очі на жовтому зморшкуватому обличчі раптом блиснули і в той же час пригасли, прикрились повіками.
— Скажеш правду — відпущу, не скажеш — нарікай на себе.
— Я пастух і нічого не знаю, ефенді, клянусь Магометом.



Партнери