Завантажити

взяли з дому вночі, коли нічого злого не прочував...
- Ось бачите! Не було б того, коли б ви з козацтвом в злуці приборкали татар так, щоб не посміли носа з Криму виткнути...
- Що, вашмосць, говориш? Хіба ж ми з ордою не б'ємось? Думаєш, що я так легко дав себе взяти в пута?
- Ви обороняєтесь аж тоді, як татарин вам на спину сяде, попалить ваші домівки, поруйнує та пограбує. То не так треба робити... Татар треба бити в їх улусах...
Викуплені бранці не розуміли, чого Сагайдачний усе за козаків говорить.
Вони вважали Сагайдачного і Іскру за шляхтичів, котрі лише тому по-українськи говорять, що на Україні живучи, схлопіли і забули рідної мови. Це здавалось їм дуже дивним і неприродним.
Зміркував це і Пшилуцький і каже півголосом:
- Ці два панове - то запорожці. Вони оба доброхіть пішли нам товаришувати в тій небезпечній дорозі. - А далі додав жартом: - А пан Конашевич цілу дорогу свариться зі мною, чого Польща зупиняє козаків набігати на невірних, чого наші гетьмани і наш сейм посилає безвпинно на Січ заборони і грізні універсали...
- Пан Конашевич має повну рацію, - говорив один з викуплених, пан Строжелецький. - То свята правда. Замість перепинювати в тім святім ділі, їм би треба всіма силами пособляти, а тоді було б краще нам всім жити.
- Спасибі вашмосці! - каже Сагайдачний, простягаючи до нього руку. - Такі слова чую перший раз від польського шляхтича.
- Були такі, що погнівались на смерть за мої резони. На погибель тим шляхетським ледарям, неробам, у котрих стільки мудрості, що повний живіт і розкішне життя, котрі лиш за тим дивляться, щоб з свого хлопа-підданця послідню каплю крові виссати, а все тільки для своїх розкошів і вигоди - а такі, як вашмосць, щоб на камені родились. А тоді Польща, наша спільна мати, стане могутньою державою, а ледачий турок перед нами дрижати буде.
Усі визволенні були тої самої думки. Вони мали нагоду в часі своєї неволі придивитись усьому гаразд. Турків і татар вони ненавиділи від серця.
- Вашмосць, ще усіх тих панів в козацтво звербуєш... - каже, сміючись, пан Пшилуцький, - але жарт набік, та ви, мосці панове, не виговоріться часом, що вони запорожці, бо татари пірвали б у куски, і нам попри це дісталось би...
- Так довго мовчіть, поки поза Перекоп не переберемось, а там вже їх нічого нам боятися, - докинув Сагайдачний.
Як тільки визволенцям нагадали за Перекоп, то всі заявили бажання чимшвидше з Криму вибратись, де стільки лиха натерпілись, та ще й тепер не почували себе зовсім безпечними. Тої самої думки були усі.
Сагайдачний пішов до запорожців, подбав про все, чого їм було треба, і шепнув, щоб були назавтра раненько готові в дорогу. Цю ніч треба було тут переночувати. Сагайдачний пішов з Іскрою ще раз роздивитися по городу.
Та вони поміркували, що на них стали звертати своє око турецькі заптії. Іскра взяв зараз Сагайдачного під руку і завернув у господу.
- Ми вже під оком заптіїв. Вертаймо, а то як попадемо їм в руки, то це дорого буде нам коштувати.
Завчасно полягали спати, а раненько побудив Сагайдачний усіх. Розплатились, купили ще п'ятеро коней з сідлами і поїхали. В городі було ще тихо і пусто, і ніхто за ними не дивився.
Вертали тою самою дорогою. Сагайдачний придивлявся пильно до околиці так, як першого разу.
В Перекопі треба було знову поклонитися мурзі. Він дуже зрадів, побачивши знайомих, жалував їх горювання в неволі, а вже панну Анну то трохи не з'їв очима.
- Всього того би не було, коли б Польща сих шайтанів-козаків знищила, бо вони у всьому винуваті. Вони зачіпають нас, татар, а ми відплачуємося за нашу кривду.
- Ми постараємося розбити Січ, - говорив врочисто Іскра, кладучи руку на серце.
- Старайтеся, а ми вам поможемо, їх всіх переведемо у сирівцях до Кафи, на базар... Вже, як ви від'їхали, прийшла сюди вістка, що ті розбишаки нам на Очаків напали і пограбили його, то зухвальство. Особливе говорили про якогось Сагайдачного. То має бути олицетворений шайтан... А щоб його огонь геджени спалив. От коли б я його піймав в свої руки... Він і під Варною накоїв нам багато лиха...
- Як він був під Варною, то там, певно, і загинув, коли війська падишаха козаків розгромили, як ми це чули з уст вашої милості. В такім разі він не міг бути під Очаковом, - каже Сагайдачний.
- Він один міг втекти і тепер помстився...
Поляки збентежилися, почувши таке, бо Сагайдачний був між ними. Всі мимоволі на нього оглянулися. Тоді Сагайдачний каже до Іскри:
- Перекажи його милості, що я Сагайдачного знаю лично і обіцяю доставити його живого. Лише поспитай, скільки я за нього дістану.
Іскра переповів це мурзі, через що відразу затерлося збентеження у поляків. Мурза дуже зрадів:
- Невже ж ти його знаєш?
- Так, знаю добре, і він мені, певно, повірить. Зайду його хитрощами, що і нестямиться, як поїде в Перекоп... На це даю моє лицарське слово... Лише я би рад знати, як високо, ваша милість, його цінуєш.
- За нього дам тисячу цехінів, - каже мурза.
- Ваша

читати