Завантажити

тисячу літ - рознеслась по усьому світу на великий пострах всіх невірних, - відповів Іскра.
- Певно, але вже сама така думка - то така безличність, що варто її, як слід, покарати. Підождіть, ми вам ще за се відплатимо, ваші села і городи пустимо з димом, а вас у сирівцях сюди приженемо.
- Ваша милість, безвинно на нас сваритесь і шкодите своєму многоцінному здоровлю. Ми нічого більше, лише посли, а послів всі народи шанують. Коли падишах і його ханська світлість - щоб їм Аллах дав тисячу літ прожити - задумали своєвольство козацьке покарати і винищити їх, то його милість, наш король, був би з сього дуже радий. Козацтво нам дуже не на руку, і маємо з ними багато клопоту. Через сих гільтаїв приязнь між Польщею і Великою Портою дознає ущерби... Ми їдемо за ділом у Кафу, і нам пильно. Тому прохаємо вашу милість перепустити нас і допомогти їхати далі. Хай се не обидить вашу милість, що, цінячи його лицарську вдачу, зложимо у ваших ніг найпокірніше малий подарунок,
Іван моргнув на шляхтича, а той зараз вийняв гаманець з червінцями і передав мурзі.
Мурза зважив в руці його вагу і зараз подобрів...
- Про мене, воно правда, що ви за других не винуваті. Коли хочете їхати?
- Як ваша милість позволите, то хоч би і зараз.
- Гаразд! А тепер будьте моїми гостями, - він плеснув у долоні, і зараз служба принесла каву і чубуки.
Тепер сиділи всі на тапчанах.
- Вашмосць, бачу, побував у Турції, - заговорив мурза до Івана, - бо добре по-турецьки балакаєш і наші поведенції знаєш...
- Його милість, наш пан і король, посилав мене частенько з посольством до Стамбула. Я там не раз жив цілими місяцями, а навіть мав щастя оглядати моїми недостойними очима лице сина сонця, повелителя всіх вірних, падишаха...
- У Стамбулі, либонь, гарно жити? - перебив мурза.
- Як у сьомому небі пророка...
Мурза став випитуватися за падишаха, великого візира, достойників, а Іван городив йому таке, що самому хотілося сміятись.
- А бачив ти огороди падишаха?
- Я сього недостойний. Невірному навіть невільно ті слова вимовити, невільно подумати, бо коли би і в сні виговорився, то йому б язик врізали. В тих огородах султанський гарем...
Іван, вимовляючи те слово, прислонив собі лице долонями, начеб справді в тій хвилі султанські одаліски побачив...
- Бачу, що ти бувалий чоловік і наші святі звичаї знаєш, наче муслєм... Нікому не вільно до нашого гарему заходити...
- Авжеж, я мав щастя бути в огороді великого візира. Ми дуже гарно з собою жили і раз, коли його милість був у добрім і веселім настрої, мене там завів... Я бачив його гарем...
- Дивне диво, аж вірити не хочеться... Що ж ти там бачив?
- Те, що я бачив, також і неімовірне... Рай, та й годі...
- Гарні одаліски? - спитав мурза і облизався.
- Вибач, ваша милість, але мені цього говорити не вільно. Правовірний муслєм такого питання ставити не може.
Іван повторював ці слова з докором, а мурза вже більше не питав. Між цими трьома шляхтичами, які там були, один розумів турецьку мову. Прислухаючись тій розмові, він, щоб не розсміятися вголос, частенько кашляв і притикав собі рота рукою.
Аж мурза це завважив.
- Чого ти так кашляєш?
- Не звик до вашого чубука, закріпкий для мене...
Гостина скінчилася, і гості вибралися далі. Дістали від мурзи письмо, що ніхто не сміє їх по дорозі чіпати аж до Кафи і з поворотом.
Їм було вільно їхати кудою захочуть.
Мурза запрошував їх до себе, як будуть вертатися, а будуть йому любими гостями. Бо він хоч муслєм, то як лицар вміє оцінити послів лицарського народу і дуже їх полюбив. Як вже були в дорозі і Іскра розповів товаришам свою розмову з мурзою, то усі трохи не заморились сміхом...
Їхали у Кафу навпростець. Сагайдачний пильно розглядав околицю, полишався частенько позаду і значив собі дорогу на кусочку паперу.
- Дивно мені, - каже Пшилуцький, - що вашмосць інтересуєшся так усім і на ту татарську погань стільки уваги звертаєш.
- Для мене се інтересна новість. Хочу, впрочім, запам'ятати добре дорогу, як будемо вертати...
Подорож йшла без пригоди. В улусах виказувались перепусткою, всюди їх приймали і перепускали.
Нарешті заїхали до старого татарського города Єскі-Крим, де була колись ханська столиця. Звідсіля можна було за кілька годин заїхати у Кафу, по-турецьки Кефа. Коні дуже знемоглися, і треба було тут перепочити до завтра. Іскра зараз написав письмо до Кафи, де були польські бранці, і послав туди татарина. Поляки дуже тривожилися, боячись, щоб не приїхали запізно. Іскра написав, що посли вже їдуть і везуть окуп.
На другий день побачили Кафу. Сагайдачний думав, що побачить город сильно укріплений, а тим часом того не було. Город був розлогий, але його укріплення були мізерні, занедбані. Земляні вали позасувані і поруйнований фортечний мур. Лише всередині міста стояв обведений муром з високими баштами замок. Одна висока башта служила заразом за морський маяк, бо вночі запалювали на ній бочку з смолою.
Пшилуцький пояснив

читати