Завантажити

діло.
Сагайдачний лишив Івана в церкві і пішов на майдан.
Піп приказав зачинити церкву, і розпочалася сповідь...
Сагайдачному аж навкучилося ждати. Він не хотів, щоб потурнак сам вертав з церкви. Ходив по майдану, зайшов аж до свого куреня, балакав з козаками, а сповідь не скінчилася.
Аж вийшов піп з церкви і прикликав Сагайдачного.
Насеред церкви лежав на помості, навхрест руки розвівши, потурнак Іван.
Візьми його з собою, пане Конашевичу, а то околіє чоловік... Такого щирого каяття я ще не бачив...
Сагайдачний нахилився і взяв його за одежу.
- Устань, товаришу, підемо обідати. Господь простив тобі твої гріхи.
Іван встав. У нього були червоні очі від плачу. Пішов з Сагайдачним, мов мала дитина, держачись його руки. Козаки ззирались за ними.
- Хто се?
- Се той потурнак, котрого Сагайдачний привіз із Варни.
- Чого Сагайдачний з ним возиться? Його би живого у землю закопати.
Другий козак каже:
- Він під рукою Сагайдачного. Не раджу нікому його зачіпати. Сагайдачний добрий чоловік, але зачіпати його небезпечно.
Потурнак, увійшовши в хату, приклякнув перед іконою і став молитися, і так моливсь довго-довго, їсти не хотів нічого і просив Сагайдачного, щоб йому не перебивали. А рано просив Сагайдачного, щоб його провів у церкву запричащатися. Цілу службу Божу лежав у притворі хрестом. До причастія треба його було підвести під руку, як недужого. Як вернулися у домівку, потурнак кинувся Сагайдачному в обійми і став дякувати.
- Тобі, отамане, одному подякувати за спасіння моєї душі. Тепер я себе щасливим почуваю. Хоч би нині присудило товариство розірвати мене кіньми або настромити на кіл, то це прийму, як заслужену кару. Про земське мені тепер байдуже, як я осягнув прощення у Бога.
- Слухай, Іване, зараз збирається радне коло. Не роби собі з того нічого, що тебе приведуть на майдан перед раду в кайданах. Так воно мусить бути.
В тій хвилі вдарили на майдан в литаври. З усіх сторін сходилося козацтво. Кожний був цікавий почути, чого їх кличуть.
Вийшла старшина з своїми знаками уряду. Кошовий, кланяючись на всі сторони, говорив:
- Панове отамання і усе січове товариство, лицарство!
Не того ми скликали вас на велику раду, щоб звістити вам про славний похід на турка, бо вже всі про се, здорові, знаєте. Багато з вас у сьому поході були, і вони розповіли другим товаришам краще за мене. Я вам лише хочу сповістити, яку добичу привезли на Січ наші славні лицарі-молодці. Прочитай, пане писарю, що списано, бо усього запам'ятати не можна.
Писар став вичитувати з реєстру, а козаки перебивали його окликами: "Слава!"
Скінчився реєстр тим, що визволено з турецької неволі шість тисяч християнських бранців.
Тепер кошовий говорив далі:
- А чия в цьому найбільша заслуга, панове товариство? Правда, що без війська, то кожний найкращий ватажок нічого не зробить, та коли знову найкраще військо не має тямущого ватажка, то пропаде вся громада...
- Правда! Правда! Добрий ватажок за половину війська стане.
- Слава Сагайдачному! - гукали козаки, підносячи шапки вгору. - Давайте сюди Сагайдачного, чого ховається за спину других?
Сагайдачного випхали на підвищення, і він кланявся на всі сторони.
- Тихо! Сагайдачний буде говорити!
- Панове отамання, і ви, мої добрі, щирі і вірні товариші! За що ви мене славите і величаєте? Я лише думку піддав, щоб йти на Варну, а похід повів і все запорядив наш славний отаман Жук, він там і голову поклав, його тіло ми з собою везли, щоб славно, по-лицарському звичаю, на січовому кладовищі поховати. Та буря на морі затопила його враз з байдаком, і він на дні моря спочиває. Царство йому небесне і слава на віки вічні, йому треба подякувати, його досвідному отамануванню, а не мені.
- Що й казати, - говорив хтось з гурту, - а Варнянський замок таки ти здобув, не хто другий...
- А хто нас так хитро вивів із матні, як не ти?
- Ні, не я, товариші. На здобутті замку був моїй роботі кінець. І коли ми були у найбільшій небезпеці, коли турецький флот з Бургаса сидів вже нам на спині, то я був безрадний, бо я не мав жодного досвіду у морськім поході. Тоді послав нам Господь на щиру пораду мудру і досвідну голову, і це нас врятувало від неминучої загибелі. - В цю хвилю коло заворушилося, і всі були цікаві знати, про кого Сагайдачний думає. - Та цьому не кінець, - говорив Сагайдачний. - Той самий чоловік славно убрав у шори очаківського пашу, забрав у нього весь турецький флот, який ми опісля в лимані спалили, видурив від нього двадцять тисяч золотих турецьких цехінів і не взяв з цього ні шага для себе, а все віддав січовому товариству.
Коло розступилося, і тепер привели козаки з шаблями наголо в кайданах потурнака і поставили перед Сагайдачним.
- Боже провидіння заставило одного славного козака, що побував у турецькій неволі, потурчитись. Се дало йому спромогу вивчитись турецької мови, звичаїв, пізнати всі бусурменські штуки, розвідати усі скритки у Варнянськім замку. Коли його

читати