Завантажити

певно не пропаде.
- Невже ж?
- Так воно і є. Кожна крадіж карається смертю так само, як забійство.
- Я сього не знав, що тут така карність...
- Бо ви у Польщі замало або і зовсім нічого про нас не знаєте, а вірите, в те, що вам різні авантюристи про нас нагородили. Якби ви нас справді пізнали, то і вам, і нам краще би жилося. І не треба би вам у турків та татар харачами оплачуватися. Ми би спільними силами ту бусурменську погань геть винищили.
- Говоріть що хочете, а Турція - то сила, з якою нам числитися треба.
- Для нас вона не сила, і ми Турції не боїмося. У нас не раз вже родилася думка, щоб зайняти увесь Крим і поселити там наших козаків. Тоді б присмирніли, мов овечки, і ногайські, буржацькі татари, та чи спромога нам се зробити? Коли Польща на своє і наше лихо держить нас за рукав? Не пускають до нас людей з України, бо нікому буде на панських ланах робити. Нас відгородили від України. Ні туди, ні сюди не можна нам переходити. За нами стежать, як за вовками, хоч ми так вірно заступаємо Польщу від татарських набігів.
- Признаюсь, що я з сією справою замало познайомився. Коли краще тут роздивлюся, то стану найбільшим вашим приятелем.
Гості відійшли, а кошовий подумав собі: "А щоб ти так здоров був, як ти правду говориш. Всі ви однакові, коли вам нас треба, а коли приходить до діла, то всі ви в незнайків перекидаєтесь, а в душі ви такі самі ляхи..."
Сагайдачний пішов зараз шукати Жмайла. Його якраз вибрали курінним отаманом Полтавського куреня, де старий Жмайло був осавулою.
Жмайло був з того, що йому Сагайдачний сказав, невдоволений.
- Та що робити? Мушу їхати в Крим, хоч я мав інший намір, і саме хотів з тобою про це поговорити. Ти знаєш, як ми би Очаків скубнули. Кораблів там нема, війська ми теж багато намотлошили. В Царгороді про це, либонь, ще не знають, бо паші непильно про це в Царгород писати і заробити собі на шовковий шнурочок. Мені прийшло на думку, що коли б так на Очаків наступити, то можна би його взяти і зруйнувати до тла.
- Думка гарна. Чи ти загадав до цього братися?
- Так. Треба й мені чимсь показатись.
- Боже тобі помагай! Я ще поговорю про це з кошовим і старшиною. Воно дуже важна річ - зруйнувати Очаків, який нам все буде перепиняти дорогу на море... У мене теж зародилась велика думка, і не спочину, поки її не переведу в діло. Так ми розстанемося на часок, тільки не знати, хто із нас раніше вернеться. Йди ти з цілим своїм куренем і забери стрия. То досвідний, бувалий чоловік, і багато тобі поможе. Тепер іду за Іскрою.
Іскра дуже зрадів, як довідався, що поїде з Сагайдачним у Крим. Він хотів Сагайдачному віддячитися. Сам вибрав десяток товаришів певних і дотепних. Вони перевдяглись за панських козаків. Сагайдачний дав собі обтяти козацького чуба, підголити довкруги голови волосся і перебрався враз з Іскрою у шляхетську одежу.
Його довга борода не дасть татарам пізнати у ньому козака, бо татари знали, що молоді козаки бриють лице.
Переплили враз з панами на байдаках до найближчої татарської переправи і тепер поїхали прямо у Крим на конях.
Незадовго перед самим Перекопом стрінулися з татарською четою. Іскра розповів, куди і за чим ідуть, а чета повела їх до мурзи, який був поставлений найвищим ханським старшиною в Перекопі.
Тут треба було дати першого хабара. Хоч татари нікого не перепиняли, хто їхав у Крим з грішми, то все ж старшина, коли не дістав хабара, видумував різні перешкоди, щоб подорожніх довше задержати, хоч як їм було пильно. Подорожній, що потерпав за кожну втрачену хвилю, чи не приїде запізно, мусив відкрити гаманець. Між бусурменами можна було кожний замок золотим ключем відімкнути.
Перший раз прийняв їх мурза дуже непривітно. Він розкричався, відгрожувався на Польщу, що його світлість хан забожився знищити її огнем і мечем за те, що вона не здержує цих шайтанів-козаків, а вони сміють непокоїти татар і Високу Порту.
Цей перший татарський достойник, котрого стрінули, був собі замітний чоловічок. Низького приземистого росту, з великим животом, товстяк. У нього було округле, жиром обросле жовтаве лице. Його косо поставлені чорні очі з бідою дивились на світ з товстої пики. У нього були ріденькі вусики і така ж борода, яку безвпинно гладив товстою рукою з короткими пальцями. На ньому був шовковий засалений каптан.
Коли йому вклонилися, він надув губи і показував себе дуже важним, та став кричати.
Як вже викричався, Іван Іскра вклонився йому ще нижче і заговорив:
- Оскільки нам відомо, то в останніх часах козаки сиділи тихо і не робили правовірним нашим приятелям ніякої шкоди.
- Як смієш таке говорити? Хіба не знаєш, що вони недавно пробували напасти на Варну, лише що чуйне ухо і всевідуче око падишаха - щоб він жив вічно - заздалегідь відкрило сей злочинний намір, і вірні війська його султанської милості не допустили до того і витопили цих псів до одного.
- Коли їх витопив, то добре їм так, і Велика Порта не мала з того жодної шкоди, а слава падишаха – щоб він жив

читати