Завантажити

та й вийшла погуляти на свіжому повітрі серед такої чарівної ночі.
- Гарна ніч для таких, у кого нема на голові турботи. А кому треба про все думати і пам'ятати, то однаково йому, чи на світі соловейчики щебечуть, чи громи б'ють...
- Я се, бачу, пане Конашевичу, і відчуваю, яка відповідальність на твоїй голові, які турботи про себе і про других. Та годі так усе клопотатись. Треба дати волю самим думкам, відпочити і звернути їм до чогось кращого, гарнішого, як та важка, томляча буденщина. Я се по собі знаю. Коли мене вирвали поганці з-посеред домашнього вогнища від тата і мами, то мені здавалося, що краща була б для мене смерть. Я знала, що мене між турками жде, бо про те говорилося не раз вдома. Мене брала розпука. Та все ж я, щоб відігнати від себе ті страшні думки мимо мого страшного окруження, котре мені безвпинно мою гірку долю нагадувало, перемогла себе на те все забути, і я присилувала себе думати про щось краще. Я вмовлювала в себе ту любу надію, що Господь змилується наді мною, вислухає мої молитви і мене з неволі визволить. Воно так і сталося. І я дякую за це божій матері. І за те дякую, що здержала мою руку, коли я загадала моїм терпінням зробити край. Таке покінчення моїх мук оставила я на останок, і воно добре сталося.
- А хто, панночко, твої батьки?
- Мій батько - подільський магнат. Нас лише двоє рідні було. Мій старший від мене любий братчик поліг на моїх очах під час посліднього татарського набігу, коли-то наше майно руйнували і грабили поганці, як мене взяли. Я не знала дотепер, що з моєю матінкою сталося, бо мого батенька на той час не було дома. Тепер я довідалась, що маму скрив старий пасічник Андрій у льоху під пасікою. Вони обоє живуть, а я тепер одиначка... - Вона стала нишком плакати.
- Жаль мені тебе, панночко, що ти так щиро за братиком побиваєшся, та плачем його не воскресиш, так судилось...
- Пане Конашевичу, - каже Анна, подумавши, - їдь з нами до мого батенька. Ти людина освічена, не вік тобі вікувати серед тих простих людей, тобі між рівними людьми місце. Мій батенько, пізнавши тебе, прийме з одвертими руками і до кар'єри допоможе.
- І зробить мене, певно, сотником надворних козаків, коли їх справді має...
- Гріх тобі, пане Конашевичу, таке говорити... Мій батько виробить тобі на сеймі наше польське шляхетство. Коли я його о те попрошу, то, певно, не відмовить і... прийме тебе за зятя...
Вона вимовила ці слова з великою дрожжю в голосі.
- Панно Анно, що тобі в голову прийшло? Подумай, хто я, а хто ти. Ти дочка, до того одиначка, у польського магната, може, і сенатора, я - простий козак, хоч і з освітою...
- Твоя освіта дає тобі приступ у найвищі круги...
- А хоч би і так, то між нами така пропасть станова, народна і релігійна, що про злуку між нами, про одруження і бесіди не може бути. Ти - католичка, я - православний, по-вашому - шизматик. Двом богам в одній хаті молитися не можемо. Я моєї віри нізащо в світі не покину, а тебе не можу силувати, щоб ти костьола виреклась. Врешті, твої батьки до цього не допустили би. Стрінулись ми припадкове, на дорозі нашого життя, так і розійдімось по-доброму, згадуючи одне одного добрим словом.
Я між козацтвом один з перших, між вами я був би потурайлом, посміховищем, і моя позиція була б дуже мізерна і для мене невиносима.
Я останусь тут, де мене провидіння Боже поставило, а ти йди своєю дорогою, хай тебе Бог благословить. Я бачу в тобі, панночко, людину розумну і з серцем. Тож буду тебе о одне просити: не дай панам знущатися над бідним робучим народом. Згадай, що то такі самі люде, з яких я вийшов, з-під солом'яної стріхи, і це мої брати. За те, панночко, я буду тобі дуже вдячний.
Анна присіла на землі біля Сагайдачного. Вона дуже дрижала усім тілом, мов в лихорадці.
- Легко то сказати: йди собі своєю дорогою. А що можна на це порадити, як наші життєві дороги, зійшовшись раз, перехрещуються, що я не можу йти окремою дорогою, без тебе. Від першого разу, як я тебе у цій проклятій Кафі побачила, мене щось начеб за серце зачепило. Я козаків взагалі не знала. І зараз шепнуло мені прочуття, що ти мій вибраний, у снах вилеліяний лицар, з котрим я пішла би на край світу. І коли я довідалась, що ти козак, що ти належиш до тих людей, якими в моїй сфері товариській дітей лякають, то мене це ні разу не налякало. Я собі зараз нагадала, що вже бувало таке, що панська дитина в козака влюбилась і виходила за козака заміж. Я не перша. Я не могла з тебе очей звести, і я почувала себе щасливою, коли могла поруч тебе їхати, як ти на мене поглянув, заговорив до мене слово. І ось я, поконуючи цілою силою волі мій дівочий сором і амбіцію дочки магната, сама тобі говорю, що люблю тебе, як свою душу, хоч не знаю, чи ти хоч крихіточку зі мною спочуваєш. Те, що я тепер зробила, називається в моїй товариській сфері великим проступком, і я за це стратила би на славі. За це всилували би мене вийти за першого-ліпшого шляхтича або піти в монастир. Я ще не трачу надії, що тебе приєднаю до себе, з'єднаю

читати