Завантажити

на нічліг. Небо палало від заходу рожевим світлом, денна птиця замовкала. Усе спішило на нічліг. Журавлі летіли довгими ключами до своїх гнізд. Десь далеко почувся в болоті хор жаб. Степ виглядав так, начеб нічні працьовики міняли денних в якійсь великій робітні. На землю насідала густа роса.
Козаки назбирали сухої трави і розвели вогонь. Сагайдачний повиділював сторожу на ніч, по двоє в одну чергу. Для жінок розіп'яли шатро.
На другий день десь з полудня зблизились до одного дніпрового рукава, що перепливає дикі поля, і натрапили на козацьку редуту. Здалеку видно було на обрії високий стовп, начеб з бузьковим гніздом на вершку.
- Слава Богу, - каже Сагайдачний, - ми вже між своїми.
- Що це за стовп такий? - питають шляхтичі.
- Це козацька фігура. Це стовп з драбиною, а на ньому бочка з смолою. Коли наближається небезпека від орди, то цю бочку запалюють, а з того хрещений народ знає, що небезпека близька. За цим знаком запалюють другий і третій, і так народ або ховається, або втікає, або стає до оборони.
- А хто ж їх запалює?
- Така фігура стоїть посеред редути, котрої козаки пильнують, їх тут багато на Запорожжі. Ми зараз будемо в такій редуті між своїми, і там ми переночуємо. Ми цієї ночі добре проспимось, бо там вже буде кому нас сторожити і про їжу для нас подбають.
- Я не знав, що у вас така гарна організація.
- Приглядайся, вашмосць, до всього добре, уважно, та розкажи опісля своїм землякам. Може, вашмосць знайдеш у Польщі послух, та на нас стануть іншим оком дивитись, як досі.
- Буду старатися усіма силами все направити, де вам зроблено кривду наклепами. Дай Боже, щоб я зробив добрий початок. На кожний спосіб, я, пам'ятаючи на те, що козаки для мене зробили, буду для вас другом і приятелем, і ніколи вам того не забуду. Я довжний вам вдячність. Не боюся, щоб наша дружба, зав'язана серед таких незвичайних обставин, коли-небудь розірвалась.
Пшилуцький подав Сагайдачному руку.
Наблизились до редути. На стовпі біля бочки сидів сторожний козак і зорив по степу. Здалека видно було вал, а усередині стирчала криша куреня, з якого справді йшов прямою пасмугою вгору дим.
Передні козаки з валки під'їхали і звістили залогу, що йде до них валка, котру веде Сагайдачний, що якраз вертає з Криму з кількома ляхами. З ними є дві ляшки, що їх з татарської неволі викуплено.
Козаки в редуті знали Сагайдачного і були раді такому гостеві. Сагайдачний поки в'їхав у ворота, об'їхав редуту довкруги.
- Здорові були, панове товариство! Чи приймете подорожніх з далекого світу?
- Радо приймаємо та у хату просимо.
- Хто у вас ватажком?
- Се я, Семен Бульба...
- А, здоров, товаришу. Ти, либонь, із чубівців будеш?
- Справді, з чубівців. Ми враз на Січ мандрували...
- Ну, коли так, то скажи, як тобі подобається оця редута і хто її ставив?
- Вона мені зовсім не подобається, а ставив її якийсь великий дурень.
- От зараз пізнати птицю по пір'ю, та з якого гнізда вона вийшла, - говорив урадуваний Сагайдачний, бо йому зараз видалась редута "пса варта".
- Ти довго тут отамануєш?
- Не більше двох неділь, як я прийшов сюди на зміну із Січі. Не було часу ні змінити, ні поправити...
- Нема що зміняти, ні поправляти, а треба поставити редуту на іншому місці. Вона округла, мов куряче гніздо, ціла стоїть у долині. Татари візьмуть її першим розмахом, а вали такі, що конем перескочиш. Треба пошукати кращого місця, ближче Дніпра, щоб можна було в разі потреби втекти на байдаки.
За куренем, де жили козаки, був окремий переділ на усячину. Там помістили жінок. Чоловіки всі спали в курені.
Сагайдачного не брався сон. Вже було пізно, а він ходив по валу, покурюючи свою люльку. Ніч була гарна. Небо вкрилось ясними зорями. Місяця не було. На землю насіла густа роса, мов дощ. Сагайдачний присів на валу і задумався. В його голові засіла велика думка походу на Крим, геть аж у Кафу. Треба все передумати в подробицях. Козацтво за ним піде певно, але це ще не все. Коли б так похід не повівся, то він, певно, наложить головою, а уся його слава пропаде. То таке сміле і велике діло, що аж подумати страшно. А коли б це повелось, скільки би то християнського народу визволилося з страшної неволі.
Коли так сидів задуманий, не завважив, що хтось до нього тихо, мов дух, наближався. Якась стать підійшла і стала над ним, а він ще її не завважав. То була панна Анна. Їй також не спалось і ждала тільки, коли її товаришка засне. Зараз вийшла потихо, наставляючи в пітьмі напроти себе руки на майдан. Вона прочувала, що Сагайдачний не спить і, певно, його десь тут на валу стріне.
Вона доторкнулась легесенько його плеча.
- Хто це? - спитав Сагайдачний, начеб зі сну прокинувся.
- Не пізнаєш мене, пане Конашевичу? - питала тихим вогким дрижачим голосом.
- А, се ти, панночко? Чого ж не спиш, не відпочиваєш? Завтра прийдеться ще неабиякий шмат дороги переїхати...
- Не спиться мені чогось. Думки роєм по голові літають, в нашій комірчині чогось душно,

читати