Завантажити

- н е - н а п' ю с я. Цікаво, чи обійти її не можна?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я зараз гляну. (Побіг наліво).
К о т и г о р о ш к о. Що там таке? Чому спинився?
Б і ж у – й – н е - н а б і жу с я. Страшне провалля, аж туманіє голова.
К о т и г о р о ш к о. А з цього боку що? (Іде направо, а за ним Їм-і-не-наїмся).
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Ой-йой! Та не дивися ж, не дивись, бо звалишся у прірву!
П' ю – і - н е - н а п' ю с я. Цікаво глянути й мені. (Вийшов).
В е р н и д у б. Ось вона, пастка наша. Тут треба бути обережним.
К о т и г о р о ш к о (з'явившись). І там провалля, і там провалля. Єдиний шлях нам — через оцю браму.
Ї м - и- н е - н а ї м с я. А за цією брамою ще, може, десять буде таких брам. Вже сили нема.
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Коли втомивсь, лягай полеж, а ми за тебе думать будемо, як далі нам пройти.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (вбігає). І дна не видно — така там прірва глибочезна!
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити?
К р у т и в у с. Подумать треба.
Ї м – і – н е - н а ї м с я. Я б повертавсь назад. Цієї брами нам не відчинити.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Мовчи хоч ти! Не досаждай.
К о т и г о р о ш к о. Скільки пройдено шляху... Скільки подолано перешкод. Може, за брамою цією наша Оленка... То як же можна повертатись?
В с і. Твоя правда, брате.
К о т и г о р о ш к о. А може, повалити браму. Брате Вернигоро, пробуй.
В е р н и г о р а. Попробую. (Пробує, але даремно). Ні, не можу повалити. Моя сила проти каменя діє, а заліза не бере.
К о т и г о р о ш к о (до Вернидуба). Брате Вернидубе. Попробуй ще ти свою силу.
В е р н и д у б. Попробую. (Пробує, але даремно). Моя сила проти деревини діє, а заліза не бере.
 
Мовчанка.
 
К о т и г о р о ш к о. 'Ану, я попробую. (Обмацує браму). Ні... замки тут зачаровані. Всі. Зачаровані.
К р у т и в у с. Невже нічого не придумаємо гуртом? Коваль. Коли б ключі... не прості... А де дістанеш їх? Котигорошко (скрикує). Згадав!.. Згадав... А може, вийде? (Виймає перстень).
К р у т й в у с. То що в тебе за перстень? Дивіться, як він сяє. Котигорошко. Це перстень не простий, це перстень чарівний. Я пробував його силу на горішній землі. Попробую ще й під водою. (Перекидає з лівої руки на праву). Бажаю, щоб зараз були мені ключі не прості... ключі від оцієї брами.
 
Всі стежать.
 
К о в а л ь. Я вже бачу...
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. І я бачу. Дивіться.
 
Згори падають ключі.
 
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Ключі?
К о т и г о р о ш к о (підіймає їх і передає ковалеві). Ану, дядьку Максиме, пробуйте.
Коваль (відмикає). Цей є! І цей є! І цей! І цей! Котигорошко. А останній?
 
Всі напружено стежать.
 
К о в а л ь (руки в нього тремтять). Та, мабуть же, і цей. (Пробує, але замок не відкривається). Ну, що б це значило?
К о т и г о р о ш к о. Пробуйте, дядьку Максиме, пробуйте.
К р у т й в у с. Ти не хвилюйся, спокійно відмикай.
В е р н и д у б. Не поспішай.
В е р н и г о р а. Бач, руки як тремтять у тебе.
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво, чи відкриє ж він останній той замок?
К о в а л ь. Ху! Аж кинуло у піт мене. (Відкрив замок останній, розчинив браму).
 
Всі зупинились, мов зачаровані.
 
К о т и г о р о ш к о. Ви бачите, бачите всі?
К р у т и в у с. Палац...
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Там живе Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Там живе сестра.
В е р н и г о р а. Оленка наша.
В е р н и д у б. Не віриться, що зараз ми її зустрінемо.
К о в а л ь. Такого палацу не бачив зроду.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Вона ж не знає і не відає, що ми вже тут.
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво глянути тепер на неї. Вже, мабуть, дівка.
К о т и г о р о ш к о. Коли ми браму відчинили, чого ж спинятись? Веди нас, брате Крутивус! Веди на зустріч із сестрою. Швидше! Сміливіше!
К р у т и в у с. Веду! (Розмахує вусами).
 
З піснею йдуть через браму.
 
Завіса
 
 
 
КАРТИНА ШОСТА
 
Водяне царство з відповідною фауною і флорою. На передньому плані будівля, складена з підводного каміння. Заплели її різні водорості. Поруч альтанка.
 
На ґанку сидить Оленка, співає пісню.
 
Оленка.
Не зозуля в лісі затужила,
Не пташина в лузі голосила —
То сестричка лист писала,
На чужину посилала
 
Та й до брата слізно промовляла:
“Брате мій, брате-соколоньку,
Ти покинув сестру-сиротоньку,
А я ходжу, покликаю,
 
Як зозуля в темнім гаю:
Ой вернися з далекого краю”.
 
“Сестро моя, сестро моя рута,
Як я можу до тебе вернути?
Через ліси темнесенькі,
Через ріки бистресенькі...”
 
З'являється служка.
 
С л у ж к а. Плачеш... Знову плачеш? Хіба тобі невідомо, що Водяник-смертоносець не любить, коли в тебе засмучені очі? А вже є вісті, що всесильний володар

читати