Завантажити

Водяника-смертоносця за наймичку. Але Змій забрав мене звідти і примусив чатувати на тебе. Не винна я ні в чому. Десь живуть у селі мої батько та мати. Та ще десь є шестеро братів. Чи живі вони, — не знаю, бо їх колись полонив Змій і вкинув до темниці.
К о т и г о р о ш к о. Як тебе звати, дівчино?
1-а с е с т р а. Оленка. Чула ще я розмову Водяника-смертоносця зі Змієм і довідалась: десь є у мене найменший брат, Котигорошко, але я його зроду і в вічі не бачила.
К о т и г о р о ш к о. Оленка! Невже це про тебе мені сопілка промовляла? І ось зустрілись ми так дивно... Скажи мені, чи справді ти невільниця?
1-а с е с т р а. Бачиш, очі мої ясні.
К о т и г о р о ш к о. Очі в тебе справді ясні. (Дістає з торби сопілку).
1-а с е с т р а. Дай же я гляну на тебе, щоб потім усім людям могла розповісти, який ти є, яке серце в тебе добре.
К о т и г о р о ш к о. Який же я?.. Звичайний собі хлопець.
1-а с е с т р а. Ой ні. Ой, не звичайний! Я хочу знати твоє ім'я.
К о т и г о р о ш к о. Іваном звуть та ще Котигорошком прозивають.
1-а с е с т р а. Ти? Котигорошко? Це правда? Так ти ж мій брат. Мій рідний брат... (Кидається до нього, щоб обійняти, але Котигорошко дає їй сопілку).
К о т и г о р о ш к о. Мене вже раз обдурила дівчина. Хочу правду знати. Грай!
1-а с е с т р а. Братику, ти мені не віриш? Я ждала тебе стільки літ.
К о т и г о р о ш к о. Грай!
1-а с е с т р а (притулила до рота сопілку. Почувся голос Оленчин).
Ой помалу-малу, душогубко, грай... (Дивиться з жахом на сопілку). Що? Що це? Як сміє вона таку неправду вимовляти? Візьми, візьми!
К о т и г о р о ш к о (суворо). Грай! Я хочу знати, хто ти е насправді.
1-а с е ст р а. Я бідна дівчина-полонянка. Я в неволі була. Я додому...
К о т и г о р о ш к о. Грай! (Підводить руку з шаблею).
1-а с естр а. Гратиму.
 
Сопілка виспівує.
 
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене, молодую, ти зі світу згубила
І в моє серденько гострий ніж встромила.
 
(Кидає сопілку, кричить). Неправда! Неправда!
К о т и г о р о ш к о. Правда! Ти вбила мою сестру Оленку? Ти? Признавайся!
 
З-за дерева з'являється Капшивий дід.
 
Д і д. Ану, хлопче, почекай!
К о т и г о р о ш к о. Десь я тебе бачив, діду. (Приглядається). Змій... Вгадав. Не крийся! Дід. А я і не криюсь.
 
Темно, свист, грім. Із-за дерев з'являється Змій з мечем, кидає торбу сестрі, та виймає з неї лук і стрілу. Починається двобій. Змієва сестра цілить Котигорошкові в спину. Натягується лук дужче, дужче... пускається стріла. Котигорошко вчасно відхиляється... Стріла б'є мимо.
 
К о т и г о р о ш к о. Так он ти як? Отруйною стрілою мене хочеш вбити? Умри ж сама!
 
В цю мить Змій заносить над ним свій меч. Котигорошко вчасно відводить удар. Двобій триває. Зміївна зникає.
 
З м і й. Може, будемо миритись?
К о т и г о р о ш к о. Ні, будемо битись. (Знов пішов у наступ). Мені на світі жить, тобі вмирати!
 
З'являються брати і коваль. Котигорошко б'є супротивника ловким сильним ударом.
 
З м і й. Ой! (Хапається за рану, падає).
К о т и г о р о ш к о. Сконав.
В е р н и д у б. Сконав найбільший кат.
К о т и г о р о ш к о. Ще залишилася Зміївна.
В е р н и г о р а. Нема. Ми вже самі упоралися з нею.
В с і. Слава тобі, брате! Слава!
К р у т и в у с. Ми перевірили: у володіннях Змія вже невільників нема. Всі повернулися додому.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. А ми додому не підемо, а підемо до синього моря сестрицю Оленку визволяти. Веди нас, брате!
В с і. Веди!
К о т и г о р о ш к о (підіймаючи шаблю). Веду!
 
Музика.
 
За мною!
 
Завіса
 
 
 
ДІЯ ТРЕТЯ
 
КАРТИНА П'ЯТА
 
Підводні гори. Пропливають дивовижні риби: крилатки, нетопирі, морські лахматі коники, скати, глибоководні риби з ліхтариками на.голові; повзуть по підводному камінню краби, йоржі, черепахи, павуки, зірки. З'являється Крутивус, розмахуючи то лівим, то правим вусом, він розганяє воду. За ним ідуть Котигорошко, коваль і всі брати.
 
К р у т и в у с. Здається, далі дороги нема. Он які гори стали перед нами.
К о т и г о р о ш к о. Високі, що й казати... На таку скелю нам
не вибратись.
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити? Може,
повернемо назад?
Ї м-і - н е-н а ї м с я. То добра рада, брате. Вже я по камінню цьому ноги позбивав. Повернемось.
К о т и г о р о ш к о. Ні, назад ми не підемо. Лишить сестру? Та як не соромно вам отаке казати?
Як глянемо ми в вічі нашій матері, коли вони спитають у нас про Оленку?
К р у т и в у с. Твоя правда, брате. Назад ми не підемо.
В е р н и г о р а. Не лишимо сестру в неволі у Смертоносця.
В е р н и д у б. Ми вільні, то хай же вільною буде й вона. А чи не так?
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Назад ми не

читати