Завантажити

о р о ш к о. Ні, Зміївно, доберусь я і до Водяника-смертоносця! А зараз говори, де мої брати томляться?
2-а с е с т р а. Брати? їх давно вже на світі нема. Пропали вони в цій темниці.
К о т и г о р о ш к о. Де ключі? Я сам хочу глянути.
2-а с е с т р а (з надією). Ключі? Вони там... У палаці... Я тобі Їх зараз винесу.
К о т и г о р о ш к о. Добре. Я почекаю.
 
2-а сестра зникає.
 
(Позирає на двері). Втекла. (Підходить до темниці, гукає). Агей, брати мої, озовіться! (Слухає). Я ваш рідний брат, Котигорошко. Я прийшов вас з неволі визволяти. Чи ви ще живі, озовіться!
 
Чути голос: “Живі. Двері відмикай, нас на волю випускай”.
 
Чую, живі мої брати, живі. Набрехала мені Зміївна. Що ж робити? (Пробує замки). Міцні. Без ключів їх не відкриєш. Коваля б сюди гукнути, але де його розшукати? Ага! (Виймав
перстень). Спробую бабусин подарунок. (Перекинув з лівої руки на праву). Хочу я, щоб зараз же мені тут був коваль з ключами,
 
Входить коваль з в'язкою ключів.
 
К о в а л ь. А хто тут викликав мене у царство Змієве?
К о т и г о р о ш к о (здивовано і радісно). З'явився... Чи не диво? (До коваля). Та це я вас викликав. Здрастуйте!
К о в а л ь. Здрастуйте! А хто ж ти будеш, хлопче? Чого прийшов у володіння Змія і що тобі потрібно від коваля Максима?
К о т и г о р о ш к о. Я Котигорошко. Братів моїх і сестру Оленку полонив Змій. Я прийшов їх з неволі визволяти.
К о в а л ь. Хлопчику мій, я бачу, ти сміливий. Чоло в тебе мудре і погляд ясний. Говори, якої допомоги ждеш від мене?
К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, он там, у підземеллі, мучаться брати мої рідні. Чи зумієте замки ці відімкнути?
К о в а л ь. Це діло добре. Попробую! (Починає поратись біля замків, відмикає їх, гукає). Агов, люди добрі! Тут прийшов ваш рідний брат Котигорошко з неволі вас визволяти.
К о т и г о р о ш к о. Дядьку Максиме, ідіть відімкніть усі темниці й випустіть невільників на волю!
К о в а л ь. Я виконаю твій наказ. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (кладе сопілку собі до торбини). Може, вона мені ще колись пригодиться.
 
Жмурячись від денного світла, з темниці виходять брати.
 
К р у т и в у с. Де визволитель наш? Нічого я не бачу... так. ріже мені сонце очі.
К о т и г о р о ш к о. Ось де я, перед тобою, брате. Крутивус (обіймає його, цілує).
Всі оточують Котигорошка.
Герой ти наш! Орел! Та як нам дякувать тобі за оцю волю?
В е р н и д у б. Дай гляну я на тебе, який ти є.
В е р н и г о р а. Це честь — такого брата мати.
П'ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво, як розшукав ти нас?
Б і ж у – і – н е – н а б і ж у с я. Я такий радий... такий радий... Хоч розімнуся трошки. (Починає бігати по сцені).
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Та дайте ж і мені мого братика обійняти. (Обіймає). А їсти нам приніс?
В е р н и г о р а. Скажи, як наша мати?
В е р н и д у б. Батько як? Живі, здорові?
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво, чи ждуть нас, чи, може, й ждати перестали?
К р у т и в у с. Затуркали хлопця, не знати кому й відповідати.
К о т и г о р о ш к о. Я теж... Я такий радий, що оце вас розшукав. А мати й тато живі. Ждуть не діждуться... Це ж від матері я дізнався, що ви у неволі в Змія, і пішов вас визволяти.
К р у т и в у с. Життя нам врятував. Всі. Волю повернув нам, волю!
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Дивіться, дивіться, скільки їжі. (Кидається до столу).
К о т и г о р о ш к о. Не їж... Там все затруєне.
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Таке добро, такий харч зіпсували.
 
Входить коваль.
 
К о в а л ь. Я виконав наказ. Невільники на волі! Погляньте, скільки їх. Ідуть і йдуть.
 
Чути голоси: “Слава Котигорошку! Слава богатиреві! Слава!”
 
К р у т и в у с. А це ж хто? Що за чоловік?
К о т и г о р о ш к о. Дядько Максим.
К о в а л ь. Він замки відімкнув.
 
Брати оточують коваля.
 
В с і. Спасибі вам, Максиме. Спасибі.
— Виручив нас.
— Не забудемо.
К р у т и в у с. Та ще ми не всі. Немає серед нас Оленки, сестриці нашої. Невже її знищив Змій?
К о т и г о р о ш к о (виймає сопілку). Ну, кому з вас дати: тобі чи тобі? (Дає Вернигорі). Скажи, сопілонько, де сестрицю Оленку шукати?
В е р н и г о р а (недовірливо). І скаже? (Взяв до губів).
В с і. Невже скаже?
 
Чути спів сопілки.
 
Ой помалу-малу, мій братику, грай,
Від Водяника мене виручай.
Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,
Я за матінкою рідною журюся.
 
В с і. Жива.
В е р н и г о р а. На морському дні. Чули?
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Як же туди добратися?
К р у т и в у с. Подумаємо.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Я так гадаю: втікати нам треба мерщій, поки ще Змій не повернувся.
К о т и г о р о ш к о. Ні, не втікати нам треба від Змія, а зустрітися з ним та розпитатися... По-доброму не говоритиме — силою примусимо! Хай покаже нам

читати