Завантажити

виріс кущ калини. Співають пташки.
Кує зозуля. На ґанку сидять сестри.
 
1-а с е с т р а. Що сталося з нашим братом Змієм? Прилетів, мов хмара. Не їсть, не п'є.
2-а с е с т р а. Питаюся в нього: “Брате,—кажу,—Змію, хто міг тебе стривожити? Кого ти боїшся?” А він як гляне на мене, як тупне ногою, як мотне головою, як закричить, як заверещить: “Я нікого не боюсь! Я нічого не боюсь! Я того Котигорошка зі світу зведу!”
1-а с е с т р а. А хто ж він — Котигорошко?
2-а с е с т р а. Не знаю, тільки бачу, брат наш Змій його боїться.
1-а с е с т р а. Буде Змієві погано—буде погано й нам. Розпитаймось, порадьмось, як нам Котигорошка зі світу звести.
2-а с е с т р а. Здається, брат іде!
 
З'являється Змій.
 
З м і й. Сестри мої, вам буде робота.
1-а с е с т р а. Слухаємо тебе, брате!
2-а с е с т р а. Все, що накажеш, зробимо.
З м і й. Затруїти криниці й озера! А тут поставити столи з їжею, питвом, ласощами — і теж все затруїти!
1-а с е с т р а. Брате, скажи, кого ти стережешся так?
З м і й. Котигорошка. Я бачив його. Я силу його знаю. Але мучить мене думка: чи засліпив я його, чи лишився він зрячим? Коли зрячим лишився, то він прийде сюди... Неминуче мусить прийти! Я відчуваю це... Я знаю...
1-а с е с т р а. У нього є батько, мати?
2-а с е с т р а. Є сестри, брати?
З м і й. його сестрою була Оленка. Його брати — ті шестеро, що ми їх укинули колись в оцю темницю. Нам треба обдурити Котигорошка й знищити його.
2-а с е с т р а. Все зробимо, що ти звелиш, бо знаємо: буде тобі погано — буде погано й нам. Хіба не так?
З м і й. Так, сестри, так. Спасибі! Одразу ж беріться до роботи, а я піду до моря та подумаю. (Виходить).
 
Сестри виносять з палацу стіл, ласощі.
 
1-а с е с т р а. Де ж ми поставимо: чи тут, чи там?
2-а с е с т р а. Поставимо ось тут, біля криниці, щоб на виду було.
 
Ставлять. 1-а сестра приносить відро.
 
Давай сюди. (Вмочує у відро кропило, бризкає ним на стіл). Страшна отрута. Чи візьме оце яблуко, чи пиріжок, чи скибку кавуна... аби хоч раз вкусив, то вже він буде наш.
1-а сестра (милується калиною). І що б це воно значило? На тім місці, де пролилась Оленчина кров, бач, яка рясна та пишна виросла калина. Чи не зазнаємо ми від неї лиха? Може, зрубати її?
2-а с е с т р а. Яке ж то лихо може бути від деревини? Нехай собі росте, а ми ходім тепер затруїмо озера й криниці.
 
Виходять. За сценою чути голос бабусі: “Голубчику, батечку, пожалій”. Входить Зміїв слуга, тягне стару за руку. У старої в'язочка хмизу.
 
С л у г а. Не пручайся. Все одно не вирватись тобі від мене. Всіх наказано карати, хто хоч гіллячку а чи хоч дубчик вкраде з лісу Змієвого. Буде тобі, бабо, смерть!
Б а б у с я. Я ж не крала. Я підібрала те, що з дерева впало. Голубчику, батечку, відпусти...
Слуга. Не відпущу!
 
З протилежного боку входить Котигорошко.
 
К о т и г о р о ш к о. Гей, чоловіче, куди бабусю тягнеш?
С л у г а. А ти хто такий? Звідкіля ти взявся?
К о т и г о р о ш к о. Звідкіля б не взявся, а стареньку відпусти!
С л у г а. Відпустити? (Сміється). Оцю бабу відпустити? Та їй зараз буде смерть!
К о т и г о р о ш к о. Відпусти її!
Б а б у с я. Відпусти мене.
С л у г а. Я тобі відпущу зараз. (Підняв палицю з гадючою головою. Засвітились гадючі очі вогнями).
К о т и г о р о ш к о (підбіг, схопив руку, здавив. Палиця випадає. Б'є його).
 
Слуга втікає.
 
Ідіть, бабусю, тепер уже він вас не зачепить.
Б а б у с я. Сину, ти врятував мені життя. Не знаю, звідки ти прийшов, хто ти є і як тебе звати, але бачу: в тебе добре серце. Візьми оцей перстень. У старих руках він уже не діє, а діє тільки в молодих. Хто серцем чистий, хто сміливий, чесний та відважний, тому завжди він у пригоді стане, бо це перстень не простий, а чарівний. Бери його собі. Ти молодий, тобі жити, а я вже скоро помру.
К о т и г о р о ш к о (розглядає перстень). Що ж я з ним, бабусю, робитиму?
Б а б у с я. Коли тобі буде сутужно, коли сам чогось зробити не зможеш,— забажай. Перекинь тоді його з лівої руки на праву, то й побачиш, що воно буде. (Озирається). А ще хочу я тебе попередити — втікай швидше звідціля.
К о т и г о р о ш к о. Чому?
Б а б у с я. Тому, що ти потрапив до Змія. Піду і я. (Виходить тією стежкою, якою вводив її Зміїв слуга).
 
Звір заступає дорогу бабусі. Котигорошко знищує його.
 
Такого звіра одним ударом убив. Бачу, є в тобі сила, але стережись хитрощів Змія. Стережись. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (оглядає дім). Добряча хата. А море! Яке ж воно широке та гарне. (Сідає на камінь, розв'язує вузлик). Ні скориночки вже не лишилося. А їсти ж хочеться. Хіба пошукати? У Змія, напевне, щось знайдеться. (Помічає біля калини столик). Ого, скільки тут ласощів. Що ж його взяти? (Взяв пиріг, поклав). Ні, краще яблуко. Бач, яке воно красиве і, мабуть, смачне-смачне. (Роздумує),

читати