Завантажити

Тепер мені не страшно.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Я ж казав, що прийдуть.
К р у т и в у с (озирається). Такого дива ще зроду я не бачив. На борозні он який вітер дме, а тут навіть лист не ворухнеться.
О л е н к а. Братики!
В с і. Сестричко!
О л е н к а. Коли б ви знали, що трапилось зі мною.
К р у т и в у с. Ми тебе на полі ждали...
В е р н и г о р а. Чому ти опинилась тут?
В е р н и д у б. Ти, певне, збилася з дороги?
Ї м – і – н е – н а ї м с я. А де ж сніданок наш? Я їсти хочу.
О л е н к а. Нема. (Крізь сльози). Нема сніданку, відняли.
В с і. Хто?
О л е н к а. Ой братики! Тут злі, недобрі люди живуть.
П'ю - і - н е - н а п'ю с я (оглядає палац). Цікаво знати, хто ж вони, ті люди?
О л е н к а. Вони мені пальці виламували.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Що?
К р у т и в у с. Покажи. Оленка. І тут болить... (Показує руки). І тут, і тут...
В е р н и д у б. Провчити треба.
В е р н и г о р а. Таку малу зобидили. Цього простити не можна.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Я провчу... Я зараз... (Засукує рукава).
Роз-ме-та-аю!! На частки роз-деру!.. Веди, показуй, хто забрав сніданок? Хто посмів таке вчинити?
 
З'являються Змієві сестри.
 
1-а с е с т р а (сміливо й нахабно). Це вчинила я!
2-а с е с т р а. І я!
К р у т й в у с. А чиї ж ви є?
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво знати, хто живе в цім палаці розкішнім?
1-а с е с т р а. Живе в нім Змій, а ми його сестри.
Ї м – і – н е – н а ї м с я (здивовано і водночас жахливо). Що-о? Тут живе Змій? (Ховається за спину Вернигори).
К р у т и в у с (до Їм-і-не-наїмся). Чого боїшся? Знеславлюєш себе і весь наш рід. Соромся, брате!
В е р н и г о р а. Ну, стань як слід.
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я... Я стою... (Увесь тремтить і шукає очима, куди б заховатись).
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. Цікаво мені знати, тут живе Змій той самий, що людей до себе в неволю заганяє?
1-а с е с т р а. Так. Той самий.
О л е н к а. Боюсь...
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Я теж боюсь.
К р у т и в у с. А чим же ви довести можете, що все це правда?
1-а с е с т р а. Чим довести? (Припадає до каменя). Чую...
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую, стугонить земля.
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Поки є час — втікаймо. Я... я не хочу зустрічатися зі Змієм... Він мені зовсім не подобається.
В е р н и г о р а. Не думав я досі, що ти такий боягуз.
В е р н и д у б. Тремтиш... Чого тремтиш?
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я?.. Я... не трем-ч-чу... Я... я...
П' ю - і - н е - н а п' ю с я. А мені цікаво на Змія глянути, який він є.
К р у т и в у с. Коли вже ми прийшли сюди, то глянемо.
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую... чую... Стугонить земля. Повертається додому Змій.
Ї м – і – н е – н а ї м с я (тремтить ще дужче, потім підбігає до Крутивуса). Ти старший брат... Ти чув? Уже повертається. Хіба не знаєш, скільки людей він загубив, скільки загнав до себе в неволю? Чого ж стояти нам? Втікаймо краще. (До П'ю-і-не-нап'юся). Тут пити не дадуть. (До Біжу-й-не-набіжуся). Тут побігати не дадуть. (До Оленки). На вулицю не пустять гратися.
О л е н к а. Боюсь... Ходімо звідси. (Озирає братів, а ті, ображені поведінкою Їм-і-не-наїмся, суворо мовчать).
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Не хочете? Тоді я сам! Я сам втікатиму. (Поривається бігти, а йому дорогу заступає звір. З жахом відступає назад).
К р у т и в у с (насмішкувато). Що, не пускає?
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Не... не... пускає... (Біжить в інший бік—те саме. Звертається потім до сестри Змія). Скажи, дівчино, чи є тут така стежка, якою б можна було вийти звідціль? Я тобі кільце ковбаси принесу або... шмат сала... або часнику ось дам.
1-а с е с т р а. Стежок нема. Вийти звідси неможливо.
Ї м – і – н е – н а ї м с я (з жахом). То що ж робити? Що? (Сідає, плаче). Ой ма-мо!
В е р н и д у б (хапає його за шию). Гидко на тебе дивитися. Сідай отут і жди.
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Що ти мене садовиш? Я не хочу сидіти... Не хочу із Змієм зустрічатись.
В е р н и г о р а (показує йому кулак). Сиди!.. Їм-і-не-наїмся (злякано). Сиджу... (Сідає).
2-а с е с т р а. Що чуєш, сестро?
1-а с е с т р а. Чую, чую — дужче стугонить земля.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (теж приклав вухо до каменя). І я чую.
О л е н к а (позираючи на братів). Може, втечемо? Крутивус (заспокоює її). Не бійся, сестричко. Ми тебе зобидить не дамо нікому.
 
Чути могутній посвист, тупіт копит. Падають з дерев окремі листочки.
 
2-а с е с т р а. Прибув наш брат.
 
За сценою чути голос Змія: “Чую, чую—людським духом пахне”. Входить Змій.
 
Ї м - і - н е - н а ї м с я. Пропав... Кінець... Рятуйте! (Ховається під грибком).
З м і й. Оленка тут? Ого, та не сама, з братами! (До Верни-гори). Як тебе звати?
В

читати