Але це не традиційне «як підготувати першокласника до школи», це щось зовсім, зовсім інше.... Це магія Навчання, про яку хочеться говорити пошепки. Це чари тієї науки, яку відкриває перед дитиною Світ. 
Про що говорить третє число «Жили»? Перш за все, про Головний урок життя. Мовою давньої притчі, мовою сучасних людей. Ми випускаємо номер з «нагоди першого вересня», але, по суті, мова йтиме зовсім не про загальноосвітню школу. Читаючи цей номер журналу, можна плакати через втрачену культурну спадщину, глибоко надихатися педагогічним досвідом найрозумніших людей світу, занурюватися у скупі наукові записки, сміятися і захоплюватися відважними людьми – які є реальними, вони поруч! Це номер, який перевертає уявлення про освіту. Хоча, переконана, воно у вас вже й так перевернуте! 

У номері інтерв’ю із надзвичайними людьми, яким є що сказати про дитячу освіту.
Михайло Казінік, професор Драматичного інституту Стокгольма, провідний експерт Нобелівського концерту, почесний громадяни міста Варна: «Хто придумав, що навчання мусить бути серйозним, оцінним, престижним?! Як правило, великі люди не були особливо успішними у своїх навчальних закладах, оскільки вони інтуїтивісти, які відчувають більше й оцінюють усе цілком інакше.
Навчання має бути веселим. Якщо дитина за урок усміхнулася менше ніж 8-20 разів, я вважаю, що цей урок був невдалим і вчителя варто виганяти. Учень має бути на уроці з розслабленими м’язами обличчя і, регочучи, сприймати найсерйознішу інформацію».
Тарас Компаніченко, музикант, кобзар, знавець старовинної української культури та батько чотирьох дітей: «Музика втратила сакральну священну функцію. Старі люди розповідали, що православні їздили в католицький храм, аби послухати орган. А поляки з глибокої Польщі мені розказують, що відвідували православні церкви хора послухати. І це було свято. Люди чекали його, очікуючи почути МУЗИКУ. Сучасні діти не знають, що таке справжня музика та спів. Тому я зараз практикую живий спів. Мене не влаштовує, що я співаю один – ми танцюємо та співаємо разом з слухачами. І це піднімає нас». 

Безперечно, «Жила» публікує статті із психології, написані фахівцями. Марія Будя розкаже про те, де «ховаються» найважливіші життєві уроки. Лікар-психолог Ольга Карасьова написала провиховання дитини як білінгва. Науковець і соціальний педагог Надія Павлик розкрила болючу тему депривації і сумного спадку поколінь, вирощених у якості «державних дітей» при Радянському Союзі. Про цікаву практику шкільного посередництва, коли діти самі поміж собою, без втручання завучів та директорів, вирішують навіть найскладніші конфлікти, написала тренер Саша Цикура. 
         
Цього разу у нас вийшов доволі таки потужний історичний блок журналу. «Класична» грецька освіта у Херсонесі, змальована мистецтвознавцем Людмилою Молодан. Виникнення письма і перші школи руського середньовіччя від археолога Богдани Вайро. Археолог, к.і.н. Андрій Скиба розповів про унікальність архітектури Софії Київської, де він мав нагоду кілька років пропрацювати, досконало вивчивши особливості цієї пам’ятки… Про родину Булгакових, де було семеро дітей і всі виросли талановитими кожен у своїй галузі, пише Ольга Малишок разом із директором музею М.А.Булгакова. Як відбувалося навчання у родині, звідки походив геніальний письменник? 
    
Практичний блок, або, по-жилівському, «Доброустрій», дасть змогу відпочити від серйозних наукових тем, адже тут яскраві і чудові батьки пишуть про свій власний досвід. Діана Кантер, яка із донькою Магдаленою за рік проїхала автостопом через обидві Америки, та ще й на отримала від чоловіка та Аргентини прекрасну доню Патагонію у подарунок, розповіла про вальфдорфівську школу у Еквадорі, а також про американський досвід домашньої освіти. Про український досвід домашньої школи написала письменниця Олеся Мамчич, чия донька нині пішла у перший клас теплої і затишної БеркоШколи.
Художник-педагог Раїса Боголюб у статті «Відформатоване мистецтво» розповідає, чим загрожують дитині уроки малювання у школі, і як насправді має проходити знайомство дитини із мистецтвом. 

Ну і стаття про навчання маленьких монголів від Насті Мельниченко. 
А крім того, в «Жилі» є рецензії на книжки, обов’язковий додаток для дітей (цього разу робимо з дітьми орігамі-закладку) і яскраві, чудові фото та ілюстрації! 
Найближчим часом замовити журнал можна буде через інтерент, адже за кілька днів запрацює сайт http://zhyla.com.ua/ (нині там висить лише статична картинка, але я вже бачила тестову версію сайту!). У вартість буде включена пересилка. Також на сайті є список магазинів, у яких можна придбати журнал.