- Ольго, вже кілька років Ви пишете повісті і романи. Робота з великою формою відбирає у Вас багато часу? Як Вам вдається поєднувати життя і творчість? 

Коли робота приносить задоволення, часу якось не помічаєш. І дуже багато залежить від настрою. Якщо майже не відволікатись, то навіть великі твори пишуться швидко. Як приклад, «Відьомська стежка», уривок з якої подано на конкурс, була написана десь за три тижні. Але потім, звісно, ще багато роботи з вичиткою, яку треба робити не раз, і не два.

Наразі творчість є частиною мого життя, тому мені не доводиться вигадувати, як їх поєднувати чи розділяти. Навіть навпаки: коли я щось пишу, то почуваю себе гармонійніше, спокійніше, ніж у так звані періоди пошуку, тому, можна сказати, творчість навіть допомагає жити. В принципі, вона завжди допомагає, бо дає людині можливість не тільки самовираження, але й створення чогось такого, чого б не зробив ніхто інший. І це стосується не тільки літератури - будь-який витвір мистецтва або навіть сплетений власноруч шарфик, зшита за власним ескізом сукня чи дитяча іграшка, танець або пісня - все це творчість, яка стає невід´ємною часткою життя для того, хто хоч раз сам спробує творити. 

- Так чи інакше, але всі твори, подані Вами на конкурс, мають певні фантастичні елементи, або взагалі написані у жанрі фентезі. Це свідомий жанровий вибір? Чим Вас приваблює фантастичне? 

Кажуть, що життя літературного героя, насамперед героя пригодницької літератури, насправді мало схоже на життя реальної людини. Бо в книзі відкидається буденність, і залишається квінтесенція подій, почуттів, пристрастей, відкидається все нудне і залишається цікаве, і можливими стають збіги, яких не дочекаєшся в реальному житті, але які конче потрібні, щоб показати героя в тій чи іншій ситуації. В цьому сенсі фантастичне дає змогу взагалі змалювати конфлікт, не оглядаючись постійно на рамки реальності, лише беручи їх за основу.

Також не в останню чергу мене приваблює відчуття дива, бо частенько нам всім, навіть дорослим і серйозним людям, дуже не вистачає казки.

- Одне з поданих Вами на конкурс оповідань, називається «Небо над Києвом». Оригінальний твір про те, як з людських сердець зникає пам´ять, і від того світ стає сірим і повільно та непомітно помирає. Після прочитання виникає дивне відчуття співпричетності тому занепаду світу, бо, як не крути, але кожного з нас затягує суєта, і пам´ять про минуле поступається місцем буденним проблемам. Після цього твору хочеться щось змінити в собі й у своєму житті, хоча б спробувати. Але цікаво, чому саме «небо над Києвом», а не над Дніпропетровськом? Чи Ви вважаєте, що у нас з історичною пам´яттю кращі справи, ніж у столиці? 

Я дуже рада, що відчуття співпричетності таки виникає. Отже, не дарма написане... А чому саме «Небо над Києвом»? Просто це оповідання з´явилося після візиту до столиці, «по свіжих враженнях». Я на власні очі бачила Андріївський узвіз таким, як написала, і навіть є (або була) там картинка на цегельній стіні - єдине яскраве, живе, що мені зустрілося на тій вулиці. А музей Великої Вітчизняної в Києві на мене справив незабутнє враження. Найбільше запам´яталася «Зала пам´яті» (хто там був - зрозуміє чому) і вже назовні - Галерея Героїв. Я не знаю, чи гірші, чи кращі справи з історичною пам´яттю в Дніпропетровську, але столиці з великим історичним минулим і неймовірною спадщиною соромно і страшно втрачати обличчя і забувати. І я не знаю також, чи дійсно все настільки погано з цим в Києві, але... від візитів до столиці в мене залишаються саме такі дивні враження. 

- Майже кожен молодий письменник проходить стадію навчання, поки здобуває достатній рівень майстерності, щоб чітко висловлювати те, що хоче сказати читачеві. У Ваших творах не відповідно до творчого віку (у бліцопитуванні, Ви казали, що почали писати сім років тому) відчувається рука майстра. У кого з письменників Ви вчилися? 

За комплімент дякую. Хоча писати саме українською я почала лише роки три тому, і до справжнього майстра мені ще далеко...

Не можу сказати, що вчилася в когось конкретного. Мабуть просто читала багато в дитинстві всього-всього різного: і казок, і пригод, і фантастики, і класиків, та й зараз намагаюся не знижувати планку. 

- Не зважаючи на те, що у Ваших світах мешкають відьми, маги, космічні пірати, перевертні та інші особи, яких читач асоціює з масовою літературою, але важко назвати Ваші романи шаблонними. Соціальні теми та ідеї, притаманні серйозній літературі, чітко прописана психологія складних образів героїв у Вас поєднуються із захоплюючим сюжетом, часом навіть детективом або у стилі екшен, та яскравими, не спаплюженими почуттями. Як Вам вдається все це поєднувати? І чому був обраний саме такий стиль письма? Можливо, на Вас щось вплинуло, як на письменника? 

Насправді я просто пишу про те, що мені цікаво, а яке вже воно виходить... Хоча ось детективи писати відверто не вмію: якщо в моїй книзі є головний злодій - одразу зрозуміло, хто він, а жоден головний герой дотепер не спромігся інсценувати свою смерть так, щоб читач у це повірив. Бо знають: автор - добрий, головних героїв не вбиває.

Соціальна тематика з´являється у творчості сама по собі - як відгук на якісь події, враження. Іноді все, що хочеться сказати, не вміщається в малу форму. Як приклад: роман «Міська Ромашка» з соціально-екологічною проблематикою, в якому наслідки екологічної катастрофи і безвідповідального, байдужого ставлення до оточуючого світу є, по суті, тим самим «головним злом», першопричиною конфлікту. 

- У фрагменті з роману «Відьомська стежка» йдеться про опального мага Арсена і молоду відьмочку Ельзару. Також проглядається і соціальна проблематика та проблеми психології влади і пошуку щастя та самого себе. Що надихнуло Вас на створення сюжету цього роману? 

Як не дивно, це один з таких творів, які починаєш писати лише заради одної чи двох мимохідь побачених сцен. Тоді з´являються і головні герої - їх обличчя, характери, минуле, а світ, в якому вони живуть, поступово розкривається повніше, стає більш яскравим. І варто просто потягти за нитку від такого собі чарівного клубочку... А пошук щастя та самого себе - це взагалі вічна тема, яка, мабуть, є близькою для кожного, і в більшості з моїх улюблених книг (якщо не в усіх) вона підіймається так чи інакше.

Також часто трапляється, що в прочитаних книжках чи переглянутих стрічках бачиться щось своє, не пов´язане навіть зі змістом чужого твору - емоція, відчуття... Є такий мультфільм «Нічна буря» (побачила випадково, був доволі цікавий, але улюбленим не став). Починається історія з того, як під час страшної грози в покинутому домі сховалися вовченя та козеня. Вони не бачили один одного - лише чули, і обидва дуже боялися бурі, тремтіли, співчували один одному, а потім... звісно, були шоковані, побачивши, з ким перечекали негоду під одним дахом. Подібна сцена є у «Відьомській стежці», хоча і герої, і ситуація суттєво відрізняються. 

- Нині, щоб бути популярним автором фентезі в Україні, потрібно враховувати сучасні запити: додавати у твори трохи політики, використовувати національну міфологію чи хоча б символіку. У Вашій творчості всі ці елементи, як на мене, відсутні, Ваші книги глобальніші і звертаються до світових проблем. Чому Ви відійшли від сучасного українського фентезі-тренду? Це був свідомий вибір? 

Позаяк пишу я найперше для власного задоволення, то можу не озиратися на «сучасні запити», не «додавати» щось, чого мені ну зовсім не хочеться. Навряд чи зможу написати про те, що мене не захоплює настільки, і так, щоб воно сподобалося читачам. Та й не схочу, мабуть. Політика в художній книзі може бути цікавою, коли йдеться про якісь історичні події, або у соціальній фантастиці, але читати про сучасну політику не в документальній книзі, а тим більше писати про неї - це вже ні.

Щодо іншого - в моїх книжках зустрічаються всім знайомі фольклорні персонажі, також частенько герої вбираються у вишиванки, щось іще вплітається несвідомо - образи, звичаї, але все це - лише разом з історією, а не за рахунок свідомого додавання.
 

- Над чим Ви працюєте зараз? В яких жанрах чи стилях хотіли б себе спробувати? 

Хоч і не забобонна, але про незавершену працю говорити не хочеться. Ось коли закінчу писати та почну довге, кропітке редагування...

Мені було б цікаво спробувати себе у різних жанрах, написати, наприклад, щось науково-фантастичне, але це не є метою. Якщо того вимагатиме оповідь - я завжди готова вчитися, опановувати нові знання, вміння. А які саме - то вже життя покаже.

Про автора

Кай Ольга (літ. псевдонім) народилася 23 березня 1982 року у м. Дніпропетровську. Закінчила факультет прикладної математики Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара. 

Переможець обласного конкурсу «Молода муза» (2008, 2011). Призер обласного літературного конкурсу «Україна є!» (2011). Переможець конкурсу «Літературна надія Дніпра» (2011). Фіналіст всеукраїнського конкурсу творів для дітей та юнацтва «Золотий лелека 2008». 

Член обласного літературного об´єднання ім. Павла Кононенка. 

Пише українською і російською мовами. 

Жанри - пригодницько-романтичні та казкові повісті, оповідання, романи. 

Публікувалася в журналі «Український Фантастичний Оглядач (УФО)» (Львів).

Співавтор збірників та альманахів «У вирі дум і почуттів»(2008, Дніпропетровськ), «Україна є!» (2011, Дніпропетровськ), «Склянка часу» (2011, Канів).

Співавтор альманаху фантастики «Мантикора» (2011, Івано-Франківськ). 

Сторінка автора в Інтернеті - http://samlib.ru/k/kaj_o/