Чесні й відверті, прості й зрозумілі кожному речі - просто так хочеться сказати і бути почутим... Як добре, що ще створюються якісні мистецькі проекти, відвідуючи які, відпочиваєш душею. Саме так, емоційно і щиро пройшла презентація першої поетичної збірки ужгородського поета-двотисячника Валентина Кузана «Щось» у Рівному.

Зустріч відбулася у рамках всеукраїнського презентаційного туру і є сама по собі явищем унікальним, адже втілена у мистецький проект «02:00» («Друга година ночі»), який є результатом співтворчості поета Валентина Кузана і композитора Дмитра Павлова. Нічого дивного немає в тому, що саме ці два види мистецтва - поезія і музика - якнайкраще поєднуються між собою, і, врешті-решт, є суттєвим доповненням один одного. Після вдалого виступу хлопці спілкувалися з глядачами, і автор поетичних рядків люб´язно погодився на інтерв´ю.  

 - Чим відрізняється мистецький проект «02:00» та власне його формат від інших презентацій художніх книг? 

-  Проект є проникливим, справжнім, ліричним, глибоким і щирим. Музика - це емоції у чистому вигляді - тобі не треба сприймати символи, слова. Тепер для мене це настільки тісно пов´язані речі - поезія і музика, що ті тексти, які я читаю у цьому проекті, вже не сприймаються інакше. Коли мені доводиться їх читати без музики, це здається просто катастрофою! Насправді, ми не вигадали велосипед, адже якщо береш текст пісні та бачиш у ньому серйозні образи - це теж є поєднання поезії та музики. Просто трішки відрізняється манера виконання. 

- Чому перша поетична збірка отримала саме таку назву - «Щось»? 

- Можливо тому, що в цій книзі немає заданої теми для написання, а кожен може знайти щось для себе особисто, те, про що він думає, що відчуває. Це книга-загадка, яку ще потрібно розгадати. Ми не розголошуємо, що саме криється під цією назвою, тому що хочемо, щоб ви шукали у ній щось своє. 

- Оскільки твоя збірка поетична, скажи, чи дотримуєшся ти певних принципів під час написання віршів? 

- Поезія, і творчість зокрема, має бути чимось новим. Зрозуміло, що кардинально нового нам вже не придумати, адже довелося б тоді висловлюватись незрозумілими звуковими комбінаціями, оскільки всі слова уже використані, перевикористані й переоформлені. Але можна поєднувати речі непоєднувані. Наприклад, одного разу мені прийшло в голову, що Документ Microsoft Word схожий на кохання, оскільки те і те світиться в темряві, складається зі слів та діє за певними фізичними законами. Моє написання базується на контрастах і на сміливості. Сміливість і нахабність має бути присутня у деяких випадках. Скажімо, буває таке, що людина напише одну збірку за ціле життя, але щотижня ходить на збори Спілки письменників і дуже пишається тим - це неправильно, але таке трапляється. Шкода, що зазвичай більшість того, що пишеться, не можна назвати літературою, адже це все є дуже далеким від мистецтва, теми всі пережовані. Тому не можна закопувати себе, образно кажучи, якщо бачиш, що твоя творчість не схожа на творчість інших. Треба бути сміливим і багато писати, щоб досягти того, чого ти хочеш. 

- А яким був перший рядок - прозовим чи поетичним? 

- Якщо говорити про те, з чого я почав, то це була проза, причому документальна проза - це був мій щоденник, до писання якого мене спонукав батько. «Спробуй писати щоденник, - сказав він мені, - це впорядковує думки, розвиває вміння висловлювати їх письмово.». Тепер я розумію, що це був дуже корисний досвід, адже коли в мені все кипіло й кортіло щось написати, то це досить легко вдавалося, бо певні навики вже були. 

- А що найчастіше стає поштовхом до творчості? І чи зміг би ти не писати? 

- Є люди, які люблять подорожувати, інші люблять пекти хліб, а є люди, які просто не можуть не сказати світові, не побоюсь цього слова, про те, що відчувають. Я думаю, люди, які пишуть, мають якесь відчуття всередині й просто не можуть не писати. Вони мають емпіричний досвід, який треба показати, який треба висловити. Ось це справжня творчість, коли людина звільняється від емоцій. Це і є моїм розуміння творчого процесу. Мені не потрібно шукати натхнення, воно  звалюється на голову повністю несподівано. Буває іноді таке, що воно приходить від спілкування з людьми, які дихають одним і тим же повітрям, що і я. Якщо людина цікавиться, наприклад, музикою, і знайомиться з людьми, які досягли високого рівня у своїй творчості,  то це дає певний поштовх до вдосконалення. 

- Ти найчастіше висловлюєш власні думки, відчуття, чи іноді доводиться фантазувати? 

- Ні, я ніколи, чесно кажучи, не орієнтувався у писанні на публіку, на те, що це буде адресовано дуже великій кількості людей. Думаю, що цього абсолютно не потрібно прагнути, це не повинно ставати самоціллю і впливати на творчість - не потрібно вилизувати і зачищати її. Оскільки людей, які цікавляться літературою, завжди меншість, тим паче літературою оригінальною і новаторською. 

- За яким принципом підбирали тексти, які увійшли до збірки? 

- Кожен вірш пройшов випробування часом. Те, що через рік після написання мені перестало подобатися, я відкидав. Є такі вірші, які є нахабством. Скажімо, просто перераховуються речі, які мене оточували - це важливо тим, що ці речі утворюють  картину сучасності. Уяви, що через років 50 за записами того, що ти бачиш, можна буде відтворити картину дійсності. 

- Тобто є такі твори, котрі ти піддав самокритиці та відклав у «шухляду» чекати кращих часів? 

- У років 15-16, коли я писав прозу, мене дуже турбувало питання сенсу життя. Допоки я не прийшов до висновку, що це питання є неправильним. Коли людина щаслива, вона ніколи не подумає: «для чого я живу»? Правда? На такій хвилі роздумів було списано кілька товстих зошитів, які потім довелося спалити. :)

- А щось хочеться змінити у сучасній картині дійсності? 

- Дуже багато чого потрібно міняти і не лише в традиційному погляді людей на літературу, а й у структурі держави. Змінювати сміливістю і показувати, що може бути інший кут зору на такі речі. От, наприклад, на презентації книг.  

- У нашій країні важко це зробити? 

- Я думаю, можна бути щасливим і в нашій країні. 

- Як? Створювати свій маленький індивідуальний світ? 

- Так, це також. Якщо ти вважаєш цей маленький світ достойним. Ці маленькі світи треба розширювати. 

- Музика та поезія - це твоє  життя. Наскільки затишно почуваєшся в реальному світі? 

- Музика постійно крутиться в моїй голові. Я взяв участь у написанні музики до кількох композицій нашого з Дмитром проекту. Поєднання поезії і музики цікаве тим, що просто читаючи поезію,  людина розуміє про що йде мова, але емоції, які там висловлені, найкраще можна передати музикою. Саме тому ми поєднали ці речі. Для того, щоб передати не тільки зміст книги, а й емоції книги, те, що я відчував, коли це писав. Наскільки затишно почуваюсь в реальному світі? Я одного разу практикував голодування і не їв три дні. Тоді мені уявились небачені картини, які мене надзвичайно вразили, не тим, що вони нереальні, а тим, що вони настільки логічні. Емоції літали в повітрі кольоровими хмарками, кожна емоція мала свій колір. Я не кажу, що так воно є насправді - це можна розуміти, як певний поетичний символ. Люди просто переходили з однієї хмарки в іншу і я бачив ці емоції у них на обличчях... Чітко пам´ятаю, що страх був жовтий. 

- Чи можеш ти назвати своїх наставників у поетичній творчості та музиці, якщо вони є? 

- У мене є наставники. Вони, правда, живуть не поруч, а у хрестоматіях. Коли натикаєшся на них, усвідомлюєш, яка це величина й наскільки потужною може бути творчість, наскільки яскравою може бути особистість. Не про те мова, щоби брати приклад, коли пишеш, все осідає в тобі певним досвідом, який потім використовується при оформленні своїх емоцій. 

- Кого з поетів любиш читати? 

- Я люблю читати Жадана. Чому? Його прізвище римується з моїм! Жартую, звісно. Пишаюся, що він такий є, що він народився в тій же країні, що й я, і тим, що я маю можливість його читати. Це класно. Ще з поетів можу назвати Волта Вітмена. Новатор у поезії, людина-бомба у всіх значеннях цього слова. Він у буквальному розумінні вибухнув у літературному просторі.  Вітмен назвав традиційну римовану поезію ходою кульгавого: короткий рядок - довгий рядок, короткий рядок - довгий рядок. От є звуки, які ніколи не набридають - це шум моря, шелестіння вітру в гілках дерев. Вони є неструктурованими, тому настільки класні. За принципом вільного від рими і ритму висловлення метафор і пишуться верлібри. 

- І наостанок, що ж такого трапилося о другій годині ночі, що ти не просто написав вірш, але й дав таку назву цілому проекту, глядачами якого ми сьогодні стали?

- Кожного разу, коли накриває з головою потік емоцій, ти не можеш не втілити їх у словесні потоки. Взагалі натхнення у більшості письменників приходить саме вночі. Дехто з прозаїків каже, що написане вночі зовсім не так сприймається вдень, тому багато з них цілеспрямовано відмовляються писати ночами. З поетами інакше. Вночі зовсім інша атмосфера - інтимна, таємнича. Того разу о другій годині ночі я повертався в гуртожиток від дівчини, в яку був шалено закоханий. На мене впало натхнення важким роялем, і я сидів в коридорі гуртожитку, повз мене проходили люди, а я на коліні записував цього вірша в блокнот. Цей вірш для мене дуже важливий, оскільки в ньому простежується та тенденція, яка присутня у більшості моїх творів. Там є такі речі, які не можна помітити одразу. Таких речей можна багато віднайти в книзі, тому вона і називається «Щось».   Фото: Ірина Голюк