Про свої роботи та ставлення до сучасної інтерпретації в Україні історії автор розповів  «Буквоїду».

- Пане Володимире, Ви написали вже кілька книжок із історії Стародавнього Риму. Чому військовий розвідник і аналітик раптом почав писати книжки на історичну тематику?
- Колись пророк Еклезіаст написав: «Що діялось, те й буде діятися, бо нема нічого нового під сонцем. Іноді кажуть, - ось воно нове, але це вже було в віках перед нас». Більшість вбачає у цих словах біблійного пророка якусь безвихідь, бо не розуміє їх. Тут - порада добре вивчати історію. Особливо тим, хто керує країною. Бо якщо вони будуть робити так, як робили розумні правителі, то і країна розквітне, і самі вони будуть завжди в пошані, а якщо будуть робити так, як робили невдахи до них, то і країну, і народ, і їх самих спіткає лихо.

Знання історії, реальної, а не вигаданої, це основа основ будь-якої аналітики, і перш за все – політичної аналітики. Той, хто намагається керувати, не знаючи подій минулого, схожий на того, хто блукає хащами темного невідомого лісу, не маючи ані карт, ані навіть змоги запалити смолоскип і освітити собі дорогу. Такою дорогою можна привести і себе і людей зовсім не туди, куди хотілося б. Не можна будувати світле майбутнє навмання. І саме історія є аналоговою базою, яка дає змогу не заблукати у пітьмі.   

- Навіть тепер? Ви ж пишете про розвідку, про роботу таємних служб Стародавнього Риму. Сучасні спецслужби мають інші можливості. Чи можуть вони щось почерпнути у давній історії?
- У військових вишах усіх країнах світу, в усякому разі у всіх розвинутих країнах світу, обов’язково вивчають військову історію. Вивчають історію своїх попередників і спеціалісти спецслужб, вивчають і політтехнологи, якщо вони з відповідальністю підходять до своєї справи. Це потрібно. Техніка старіє. Ті комп’ютери, які були сучасними двадцять років тому, сьогодні можна знайти хіба що у музеї.  Деякі з тих видів озброєння, які були сучасними двадцять-тридцять років тому, сьогодні можуть здатися архаїкою. Але способи досягнення мети та методи роботи лишаються майже незмінними. Саме тому і військову історію і історію спецслужб завжди вивчали і будуть вивчати. Як будуть вивчати методи роботи дипломатів та політичних діячів минулого.  

- Чому саме Стародавній Рим? Історія України для Вас менш цікава?
- У світі нема країн із нецікавою історією. Історія будь якої держави, а тим паче історія власної держави, надзвичайно цікава. Але ніколи не треба забувати: той, хто намагається вивчити історію власної держави, не вивчаючи історію інших держав, подібний до людини, яка намагається дивитися на весь багатобарвний навколишній світ лише через вузьку щілину. Багато процесів, які відбуваються нині в Україні, відбуваються у нас вперше, але подібне вже відбувалося у історії інших країн. Тому знання тих процесів ми можемо здобути або вивчаючи історію тих країн, або набуваючи досвід на власних помилках. Розумна людина, звичайно ж, віддасть перевагу тому, щоб вчитися на чужих помилках.

Що ж до історії Риму, то, по-перше, без знання історії Риму ніхто не зможе уявити собі хід розвитку європейської цивілізації. А, по-друге, історія Риму, який проіснував як держава понад тисячу років, дає прекрасну можливість вивчити і ті процеси, які ведуть будь-яку, навіть маленьку державу, якою був спочатку Рим, до розквіту, перетворюючи її у світову наддержаву, і ті процеси, що лишають державу сили і приводять з часом до її зникнення. Що і сталося із колись могутнім Римом.

До того ж, історія Стародавнього Риму безпосередньо зв’язана з історією України. Оскільки були часи, коли частина України, хай й невеличка її частина, входила до складу Римської імперії. Німеччина, наприклад, пишається тим, що колись її частина входила до складу Римської імперії. Велика Британія також пишається цим. Чому б і нам не пишатися тим самим? До того ж у часи, коли вся Європа знову об’єднується, тільки вже не під проводом римських завойовників, а на добровільних взаємовигідних засадах членства у Європейському Союзі.  

- Але погодьтеся, що історія, тим паче історія Стародавнього Риму залежить від інтерпретацій істориків та письменників. І кожен у історії готовий бачити лише те, що йому вигідно бачити…
- Бог створив наш світ таким, що те, що вже відбулося, не можна змінити. Можна переписати трактовки подій, можна вигадати і записати щось таке, чого насправді не було. Папір стерпіть, хтось із людей повірить. Але історія минулого від того не змінюється. Вона лишається такою, якою вона є. Вигадки можуть бути цікавими для пропаганди, для того, щоб ввести когось в оману. Але тільки знання справжньої історії дає змогу чомусь навчитись. І тільки до справжньої історії буде вірним вислів: «Історія - то є вчителька життя».

Уявіть собі, що фізик, чи хімік, провівши певні досліди, запише не ті результати, які зафіксував, а ті, які б хотів зафіксувати. Чи зможе він вивести якісь реальні фізичні, чи хімічні закони? Звичайно ж, ні! Але ці закони існують і діють, і ті, хто фіксує справжні результати, поступово відкривають якісь закономірності та користуються цими знаннями. Історія також має свої закони. Але відкриттю цих законів завжди заважав пропагандистський підхід до фіксації подій минулого.

Для того ж, щоб зрозуміти закономірність історичних процесів, треба лишити у спокої всі емоції і власні симпатії, ретельно фіксуючи не лише те, що було приємним у минулому, але й те, що було неприємним і навіть ганебним. Не вигадувати, не створювати «міфологію», а фіксувати і вивчати реальні події. Так само як й у фізиці, чи у хімії, тільки маючи справжні, а не вигадані результати досліджень, можна зрозуміти реальні закономірності фізичних, чи хімічних процесів. Тільки після накопичення достатньої справжньої, а не вигаданої, аналогової бази історичних подій, можна вивести справжні, а не вигадані, закономірності розвитку історичних процесів. Причому хід багатьох макропроцесів, тобто процесів, у яких бере участь багато людей, можна зі стовідсотковою точністю прогнозувати на багато років вперед. Знанням цих законів і закономірностей можна ефективно користуватися, скеровуючи належним чином хід подій. Але змінити ці закони жодна людина не в змозі!

Для того, щоб вести за собою народ, і вести вірним, а не хибним шляхом, треба не лише мати важелі впливу, але й знати ці реальні закони і закономірності. Нерозумне втручання у суспільні процеси може принести тільки шкоду і тим, хто веде, і тим, хто йде за палкими, але нерозумними лідерами. 

Досліджуючи історію Стародавнього Риму, я пишу лише про події, які реально відбувалися, і саме тому можуть слугувати паралелями сучасності. Спираючись на факти, я можу висловлювати власні версії причин розвитку подій, але ніде не намагаюся щось штучно вигадати. Я підхожу до висвітлення історичних подій як до стародавньої мозаїки, яку треба реставрувати. Так, у цій мозаїці є білі плями, іноді їх багато, але якщо ретельно скласти все те, що лишилося, майже завжди можна вірно зрозуміти загальний хід подій. А саме це і потрібно.

- Як ви оцінюєте сучасні українські підручники з історії? 
- Як і раніше діти, починають вчити історію з історії Стародавнього світу. Підручник мусив би на все життя привабити дитину до історичного чтива. До того ж зараз до підручника можна додати диски з навчальними програмами та фільмами. Наші ж підручники у більшості своїй не дуже приваблюють. Вони  вражають хіба що ціною. Розумного пояснення цьому я не знаходжу. Можливо пояснення полягає в тому, що видавництва змушені платити чиновникам, за те, щоб книгу затвердили як «підручник». Бо без затвердження він буде лише «посібником». На жаль, це стосується не лише підручників з історії.  

Біда ще й в тому, що вивчаючи історію, діти вчать не стільки дати і факти, скільки висновки, причому висновки ці, так само, як і за радянських часів, корелюються.  

Підручник перш за все має бути бездоганно точним. А, по-друге, він має бути цікавим дітям. Я сподіваюся, що колись в наших школах з’являться такі підручники.