У 1856 році в селі Олешня на Чернігівщині народилася постать, яка стала однією з визначальних у становленні української педагогічної думки, розвитку системи дошкільної освіти та формуванні національної школи. У педагогічній концепції Софії Русової особливе місце посідає дитинство як простір природного розвитку, у якому навчання невіддільне від гри, руху, спостереження та творчості. Дослідниця послідовно наголошувала на значенні гри як провідної форми пізнання світу дитиною, особливо у ранньому віці. Саме у грі формуються перші уявлення про взаємодію, відповідальність, мовлення та соціальні ролі, а навчальний процес набуває природної, органічної форми. Велику увагу Софія Русова приділяла сезонності дитячого розвитку, зокрема періоду літа як часу максимальної свободи, руху та пізнавальної активності. Літо у її педагогічному баченні постає не лише як пора відпочинку, а як особливий етап інтенсивного навчання через природу, спостереження та практичний досвід. Дитина у цей період залучається до світу через безпосередній контакт із довкіллям, що формує глибші й стійкіші знання. Ці методичні підходи Софія Русова послідовно описувала у своїх наукових працях, зокрема у книгах, присвячених дошкільному вихованню та дидактиці. Її тексти сьогодні залишаються доступними у бібліотечних фондах і цифрових архівах, що дає змогу сучасному читачеві безпосередньо звернутися до першоджерел і простежити цілісність її педагогічної системи.

Ювілей відкрив простір для переосмислення освітньої спадщини Софії Русової в контексті сучасної України, де питання мови, читання, виховання та культурної ідентичності набувають стратегічного значення. У 2026 році в Україні триває вшанування її постаті як однієї з основоположниць національної освітньої традиції, а її ідеї розглядаються як актуальні для сучасної освітньої політики та практики.

Спадщина Софії Русової має цілісне бачення формування дитини через книгу, рідну мову та культуру. У центрі цієї педагогічної системи перебуває дитина як особистість, а освіта постає процесом становлення свідомого громадянина.

Особливу цінність цього матеріалу становить авторський досвід. У студентські роки я мала рідкісну можливість тривалий час листуватися з онукою Софії Русової. Це листування стало унікальним свідченням того, як педагогічна ідея переходить із наукового дискурсу в родинну традицію, зберігаючи тяглість пам’яті, мови та світогляду. Спілкування тривало кілька років, іноді листи іноді також телефоном, у часи, коли для міжконтинентального зв’язку необхідно було звертатися до поштових служб і замовляти дзвінки заздалегідь. Листи та фотографії, що збереглися, стали документальною основою цієї публікації і дають змогу побачити спадщину Софії Русової через досвід кількох поколінь. «Найдорожчий скарб у кожного народу — його діти, його молодь, і що свідоміше громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя», — писала Софія Русова, педагогиня, яка присвятила своє життя розвитку української освіти. Вона працювала в різних містах і країнах, засновувала дитячі садки, недільні школи, формувала основи національної педагогіки, у якій дитина посідала центральне місце освітнього процесу.

Походження Софії Русової (уродженої Ліндфорс) поєднувало європейське культурне коріння, однак її свідомий життєвий вибір був пов’язаний з Україною. Вона розглядала школу як основу розвитку народу і держави, наголошуючи: «Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть».

Софія Русова народилася в Олешні на Чернігівщині, у родинному маєтку. Батько за проханням матері збудував невелику церкву у стилі Растреллі, яка стала духовним осередком громади. Родина Ліндфорсів мала авторитет серед місцевих жителів, а старша сестра Марія заснувала школу для сільської молоді. Першими вихователями Софії були батько та старша сестра. Після втрати матері родина взяла на себе відповідальність за її розвиток і освіту. Згодом навчалася у Фундуклеївській гімназії, де сформувався інтерес до педагогічної діяльності. Після смерті батька зʼявилося питання життєвого вибору.

Разом зі старшою сестрою Софія Русова обрала шлях педагогіки та створення нової системи виховання. У 1871 році в Києві вони відкрили один із перших дитячих садків, що став важливим кроком у розвитку дошкільної освіти. Навчальний процес будувався на принципі рідної мови як основи формування особистості.

Саме цей підхід став фундаментом її педагогічної системи. Любов до України,прагнення зберегти її як сильну державу об’єднувала кілька поколінь родини Ліндфорсів–Русових. Попри відстані та історичні обставини зберігався внутрішній зв’язок із батьківською землею, мовою та культурою. Важливим свідченням цієї тяглості стали листи онуці Софії Русової — Ніні Михайлевич-Ліндфорс. У них продовжується педагогічна традиція, у якій формування громадянина пов’язане з відповідальністю перед державою, культурою та історичною пам’яттю поколінь. Дитинство Ніни минало в Олешні, у родинному маєтку. Згодом життєвий шлях проліг через Прагу та Філадельфію. Попри географічну відстань, вона зберегла глибокий зв’язок з Україною, її мовою та духовною традицією.

Повернення до рідних місць після багатьох років стало символом тривалої пам’яті та тяглості родинної історії, у якій особисте й національне поєднуються в єдину історичну лінію. Листування з онукою Софії Русової сформувало особливий інтелектуальний простір, у якому осмислювалися питання освіти, свободи, державності та внутрішньої відповідальності людини. У цих текстах свобода постає як внутрішня здатність особистості мислити самостійно, діяти усвідомлено та зберігати гідність у складних обставинах.

Центральне місце посідає ідея служіння суспільству як вищої форми самореалізації людини. Роздуми про працю, духовну рівновагу, ставлення до матеріального та морального вибору формують цілісну систему цінностей, у якій особистість розглядається як носій відповідальності перед культурою та майбутнім держави. Софія Русова залишається однією з ключових постатей української педагогіки. Її спадщина формує основу сучасного розуміння освіти як процесу виховання особистості через книгу, мову та культуру. 170-річчя від дня її народження у 2026 році нагода повернутися до витоків української педагогічної думки та побачити, як її ідеї продовжують діяти в сучасній освітній практиці, впливаючи на формування свідомого громадянина.