Сербський письменник Браніслав Нушич (по-сербськи: Бранислав Нушић, Branislav Nušić) народився 20 жовтня (8 жовтня за юліанським календарем) 1864 року в Белграді, на вулиці Короля Петра, в будинку, на місці якого зараз розташований Народний банк Сербії, як Алківіад Нуша (Alchiviadi al Nuşa) у родині тракійських валахів (т. зв. цінцарів, або арумунів). Його батько Джордже був поважним торговцем збіжжям, але незабаром після народження Алківіада втратив свої статки. Родина переселилася до Смедерева, де вінпровів своє дитинство і ходив до початкової школи та два роки – до гімназії. Матуру отримав вже в Белграді. Коли Алківіадові Нушівиповнилося 18 років, офіційно змінив ім’я та прізвище на Браніслав Нушич. Рік провчився в університеті в Ґраці, здобув правничу освіту в Белградському університеті, який закінчив у 1885 році. Браніслав Нушичбрав участь у сербсько-болгарській війні 1885 року, яка його застала на відбуванні військової служби. Враження від участі у бойових діях відобразилися в «Оповіданнях капрала» («Приповетке једног каплара»). У 1887 році за сатиричну пісню «Два раби» («Два раба»), у якій Браніслав Нушичвисміював сербське королівство й особливо короля Мілана Обреновича, був на два роки ув’язнений. У тюрмі Браніслав Нушичстворив «Записки» («Листићи») та комедію «Протекція» («Протекција»). Браніслав Нушичбув амністований через рік. На державну службу Браніслав Нушичвступив у 1889 році. Як чиновник Міністерства закордонних справ, Браніслав Нушичотримав посаду писаря в консулаті в Бітолі (тепер у Македонії), де в 1893 році одружився з Даринкою, дочкою торговця Божидара Джорджевича, чий брат Димитрій Боді був у той час консулом у Бітолі. На півдні Сербії та в Македонії провів загалом ціле десятиліття. Останньою посадою Браніслава Нушичатого періоду було місце віце-консула в Приштині. Під час служби в Приштині Браніслав Нушичстав свідком страждань сербського населення, що й описав у своїх «Листах консула» («Писма конзула»). У 1900 році Браніслав Нушичстав секретарем Міністерства освіти, а незабаром після того – драматургом Народного театру в Белграді та редактором «Театральної газети» («Позоришни лист»).

У 1902 році став поштово-телеграфним комісаром першого розряду в Поштово-телеграфному відомстві Міністерства будівництва. У 1904 році Браніслав Нушичстав директором Сербського народного театру в Новому Саді, у 1905 році облишив цю функцію та переселився у Белград, де займався журналістикою. У ці роки ледь не щодня з’являються фейлетони Браніслава Нушичав газеті «Политика» під псевдонімом Бен Акіба. У 1908 році після анексії Австрією Боснії та Герцеґовини Браніслав Нушичвзяв участь у патріотичному русі, який охопив цілу Сербію. У 1912 році знову прибув до Бітоли як державний службовець, у 1913 році заснував театр у Скоп’є, де жив до 1915 року. Під час Першої світової війни разом із армією відступив звідти й емігрував, жив в Італії, Швейцарії та Франції до кінця війни. Синові, який загинув під час Першої світової війни, Браніслав Нушичприсвятив книжку «Тисяча дев’ятсот п’ятнадцятий» («Деветсто петнаеста»), у якій звучить протест проти війни, біль і гнів патріота. 

По закінченні війни, після створення Королівства сербів, хорватів і словенців Браніслава Нушичапризначили першим керівником мистецького відділу Міністерства освіти. На цій посаді залишався до 1923 року. Після того став керівником Народного театру в Сараєво, а 1927 року повернувся до Белграда. У 1930-і роки Браніслав Нушичспівпрацював із журналом «Наші дійсність» («Наша стварност»). Браніслав Нушичбув обраний дійсним членом Сербської королівської академії 10 лютого 1933 року. Помер Браніслав Нушич19 січня 1938 року, того дня фасад будівлі белградського Народного театру був покритий чорною тканиною.

Творчість Браніслава Нушичаподіляють на три періоди.

Перший період (1883–1903). У 1883 році Браніслав Нушичвиступив зі своєю першою комедією «Народний депутат» («Народни посланик»), дозволеною до постановки лише в 1896 році, а надрукованою щойно 1924 року. У цей період створені також сатиричні комедії «Підозріла особа» («Сумњиво лице»), «Протекція» та «Звичайна людина» («Обичан човек», 1899). У них Браніслав Нушичвисміює сербський парламентаризм, фальш виборів депутатів, поліційний бюрократизм і корупцію властей. У книжках «Біля берегів Охридського озера» («Крај обала Охридског језера») та «Косово» («Косово. Опис земље и народа», 1902–1903)Браніслав Нушичвиступив як публіцист, етнограф та історик. Екзотиці Сходу присвячена збірка оповідань «Рамазанські вечори» («Рамазанске вечери», 1898) і повість «Ташула» (1902).

Другий період (1903–1914). У творчості Браніслава Нушичанамітився спад гостро критичних мотивів. У Белградському театрі в великим успіхом йшла героїчна драма «Хаджі Лоя» («Хаџи-Лоја», 1908), яка була відгуком на загарбницькі дії Австрії. У цей час написані комедії «Світ» («Свет», 1906) і «Навколосвітня подорож» («Пут око света», 1910), драми «Данина кров’ю» («Данак у крви»), «За Божою спиною» («Иза Божјихлеђа») та інші.

Третій період (1914–1938). У цей час із новою силою розкрився драматургічний талант Браніслава Нушича. У 1924 році він видав гумористичну повість «Автобіографія» («Аутобиографија»), сповнену сатиричними натяками на політичні порядки та суспільну ситуацію тодішньої Югославії. Від кінця 1920-х і в 1930-і роках Браніслав Нушичстворив низку комедій, які захопили сучасників сатиричним розмахом, калейдоскопічним розмаїттям, національним колоритом: «Пані міністрова» («Госпођа министарка», 1929), «Містер Долар» («Мистер Долар», 1932), «Жалобна родина» («Ожалошћена породица», 1935), «Д-р» («Др.», 1936), «Небіжчик» («Покојник», 1937).

Протягом більш ніж п’ятдесяти років творчості Браніслав Нушичнаписав численні сатиричні комедії, що відіграли значну роль у розвитку сербської драматургії та театру. Він був перш за все гумористом, талановитим імпровізатором комічних ситуацій, проте комічні ефекти у кращих його творах мали глибокі корені в реальній дійсності. Дотепність, жарт, анекдот, карикатура були для Браніслава Нушичаформами політичної сатири. Талант Браніслава Нушичаформувався під впливом сербської народної творчості, тенденцій попередньої сербської драматургії, а особливо – під впливом Миколи Гоголя. Драматургія Браніслава Нушичаперейшла національні кордони, увійшла у фонд світової літератури.

Письменникові належить авторство підручника-дослідження «Реторика». Займався Браніслав Нушичтакож фотографією, був одним із перших сербських стереофотографів. Залишив декілька праць про історію сербської фотографії, про деякі нові на той час техніки (наприклад, про рентґенівську фотографію). Власними світлинами проілюстрував три книжки своїх подорожніх нотаток. Браніслав Нушич– учасник Першої виставки фотоаматорів у Белграді (1901). Фотороботи Браніслава Нушичазберігаються в Музеї міста Белграда.

Про бурхливе життя Браніслава Нушичазнято телевізійну драму «Несерйозний Браніслав Нушич» («Неозбиљни Бранислав Нушић», 1986).

Ще за життя Браніслава Нушича його твори друкувалися у вигляді коміксів у найтиражніших газетах в оформленні найвідоміших художників того часу: «Навколосвітня подорож» (сатирична адаптація Бранка Видича, малюнки Джуки Янковича та Міки Міша, 1937), «Гайдуки» («Хајдуци», адаптація та малюнки Алексія Рахнера та Міки Міша, 1938). Твори Браніслава Нушича від 1950 року адаптовані у понад п’ятдесяти кіно- та телефільмах.

Українською мовою повість Браніслава Нушича «Гайдуки» переклали О. Іванов і П. Сіпачов, комедію «Д-р» – М. Рильський і Д. Бобир, комедію «Звичайна людина» – А. Лисенко, «Вибрані твори» й «Автобіографію» – С. Сакидон, гумореску «Комірне» – А. Боремович (Д-р (Доктор філософії): Комедія на 4 дії. – Київ, 1958; Гайдуки: Повість. – Київ, 1959, 1969; Комірне: Гумореска // Всесвіт. – 1959. – № 10; Звичайна людина: Комедія на 3 дії. – Київ, 1965; Міністерське порося: Вибрані твори. – Київ, 1969; Автобіографія: [Повість]. – Київ, 1980).

Наприкінці свого шкільного навчання я зачитувався «Автобіографією» Браніслава Нушича, знав її напам’ять, фігурально кажучи. І зараз вона у засіках моєї пам’яті відлунює грайливо як один із найвеселіших творів, які мені довелося прочитати.