Чеський письменник Ян Піларж (по-чеськи: Jan Pilař) народився 9 вересня 1917 року у селі Стржібржец біля Їндржіхового Градця на півдні Чехії. Його батько був жандармом. Коли закінчив реальну гімназію в місті Клатови в 1936 році, почав студіювати чеську та французьку філологію на філософському факультеті Карлового університету в Празі. У рамках переслідування студентів вищих навчальних закладів після 17 листопада 1939 року був на три місяці ув’язнений у Захсенгаузені. Після повернення з концентраційного табору до кінця війни працював у відділі реклами аграрного видавництва «Новина» («Novina»). Університетські студії завершив у 1946 році, отримавши ступінь доктора філології; захистив докторську працю «Перші чеські символісти» («První čeští symbolisté»); склав іспит і зі слов’янських літератур, які вивчав в останній рік студій. Під час Травневого повстання редагував газету «Народний щоденник» (у травні ж 1945 року вступив до Комуністичної партії Чехословаччини), а після визволення до 1949 року вів рубрику культури в «Сільськогосподарській газеті» («Zemědělské noviny»). Як молодий комуністичний функціонер був у 1949–1954 роках секретарем чеської секції Спілки чехословацьких письменників (Svaz českolovenských spisovatelů), а заодно (до 1952 року) заступником головного редактора «Народної газети» («Lidové noviny»). У 1954–1959 роках був головним редактором «Народної газети», потім працював директором видавництва «Чехословацький письменник» («Československý spisovatel»). У 1967 році отримав звання заслуженого поета Чехословаччини. У 1968 році був змушений покинути видавництво і став секретарем Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. У 1970 році повернувся до видавництва «Чехословацький письменник», спершу був там головним редактором, а в 1982–1989 роках знову директором. Від 1970-х років працював паралельно на кафедрі чеської та словацької літератури філософського факультету Карлового університету, доцентом порівняльного літературознавства став там у 1980 році, захистивши працю «Мій шлях до польської поезії» («Má cesta k polské poezii»). У 1989 році вийшов на пенсію. Помер Ян Піларж 19 жовтня 1996 року у Празі.

Дебютував Ян Піларж у 1933 році у «Студентському часописі» («Studentský časopis»), далі поезію, публіцистику та статті про літературу публікував у численних виданнях, зокрема в таких: «Коло» («Kruh»), «Село» («Venkov»), «Молоде село» («Mladý venkov»), «Визволення народу» («Národní osvobození»), «Критичний місячник» («Kritický měsíčník»), «Обнова» («Obnova»), «Акорд» («Akord»), «Лист молодих» («List mladých»), «Народна культура» («Lidová kultura»). Після війни писав до видань «Творчість» («Tvorba»), «Червоне право» («Rudé právo»), «Імпульс» («Impuls»), «Полум’я» («Plamen»), «Світова література» («Světová literatura»), «Літературний місячник» («Literární měsíčník») та інших. Публікувався також у польських літературно-мистецьких часописах. Від кінця 1930-х років писав тексти для Чехословацького радіо.

Ян Піларж видав поетичні збірки «Яблуневий сад» («Jabloňový sad», 1939), «Сумування Орфея» («Stesk Orfeův», 1940; розширене й перероблене видання 1944), «Смерть Орфея» («Smrt Orfeova», 1940), «Любовні листи» («Milostné dopisy», 1941), «Дім без вікон» («Dům bez oken», 1942; сюди увійшла і попередня збірка «Любовні листи»), «Хвилі» («Vlny», 1943), «Любовна історія» («Milostný příběh», 1944), «Кайдани» («Okov», 1946), «Сніг» («Sníh», 1948; від 1967 як розділ у збірці «Розкрилася переді мною троянда»), «Радість на землі» («Radost na zemi», 1950), «Зоря життя» («Hvězda života», 1953), «Дерево поховати не можна» («Strom se nepohřbívá», 1957), «Розкрилася переді мною троянда» («Otevřela se přede mnou růže», 1961), «Краєвидом мчить кінь» («Krajinou pádí kůň», 1967), «Жовте листя» («Žlutý list», 1972), «Кола на воді» («Kruhy na vodě», 1975), «Погляд до очей» («Pohled do očí», 1979), «Ґвинтові сходи» («Točité schody», 1983), «Троянди для Яна Неруди» («Růže pro Jana Nerudu», 1984), «Зупинки в краєвидах» («Zastavení v krajinách», 1985), «Приватна галерея» («Soukromá galerie», 1986), «Привітання» («Oslovení», 1989). Посмертно вийшла збірка «Опале листя» («Spadané listí», 1997).

Мелодійні інтонації, які гармоніювали і з трагічними моментами, були характерними вже для перших віршів Яна Піларжа, коли його поезія поступово зазнавала різних впливів. Якщо його перша збірка «Яблуневий сад» була пронизана мотивами країни й дому, то воєнна збірка «Дім без вікон» позначена духом спіритуалізму з абстрактною тональністю тривоги. Під впливом Франтішека Галаса рання медитативна поезія Яна Піларжа стриміла до конкретнішої образності (збірка «Кайдани»), сенсовнішої метафоричності. Радикальний перелом у поетиці Яна Піларжа зумовлений його причетністю до політичних подій після лютого 1948 року; перелом почався зі збірки «Радість на землі», прості вірші якої прославляли нове життя, передусім на селі. Реакцією на хрущовську відлигу 1956 року була збірка «Дерево поховати не можна»; спроба висловлення внутрішнього конфлікту в ній набула подоби драматичного жесту, але не аж настільки, щоб вирватися з ідеологічних схем. Щойно у збірці «Краєвидом мчить кінь» виникають мотиви туги й розчарування. Його невдоволення суспільною лібералізацією кінця 1960-х рр. виявилося у збірці «Жовте листя», особливо у віршах, датованих 1968 роком, коли він «лише зі жменькою вірних стояв при роботі». У наступні два десятиліття Ян Піларж повернувся до оспівування життя, передусім у віршах, натхненних природними враженнями, які завжди були найпліднішим джерелом його ідилічної поезії. Його інтимну, природну, але передусім політичну та громадсько-критичну лірику 1990-х років узагальнює посмертно видана збірка «Опале листя».

Вибрані вірші Яна Піларжа виходили такими виданнями: «Світ – сивий голуб: Вірші 1945–1962» («Svět sivý holub: Verše 1945–1962», 1963), «Дикі кущі» («Divoké keře», 1973, розширені видання 1978, 1985), «Озирнувшись» («Ohlédnutí», 1974), «Знаки дерев» («Znamení stromů», 1975, включає збірки «Краєвидом мчить кінь» і «Жовте листя», скорочені на 9 віршів), «Країна зелених лугів» («Země zelená louka», 1977), «Вірші» («Básně», 1980), «Диво розуміння» («Zázrak dorozumění», 1981), «Зелена троянда» («Zelená růže», 1982), «Яблуні» («Jabloně», 1982), «Родовід» («Rodokmen», 1987), «Гармонія» («Ladění», 1987), «Подвійні крила» («Dvojí křídla», 1988).

Для дітей Ян Піларж написав збірки віршів «Щуролов» («Krysař», 1945, перероблені видання 1948, 1978) і «Попелюшка» («Popelka», 1947). Для молоді Ян Піларж видав збірку віршів «Пісня Влтави» («Píseň Vltavy», 1955) і віршований переспів «Гомерова Іліада» («Homérova Ilias», 1979); вибрані вірші для молоді вийшли п. н. «Корнет весни» («Křídlovka jara», 1984).

Видав Ян Піларж есеїстичні книжки «Скажи мені, що ти читаєш. Три інтерв’ю на радіо про читання нашої молоді» («Řekni mi, co čteš. Tři rozhlasové rozhovory o četbě naší mládeže», 1947; спільно з В. Коваржиком) і «Культура нового села» («Kultura nové vesnice», 1949), есеїстичні із вкрапленнями спогадів «Мій шлях до польської поезії» («Má cesta za polskou poezií», 1981) і «Дерево дому» («Strom domova», 1982), книжки власне спогадів «Мій шлях до видавництва» («Má cesta do nakladatelství», 1987) і «Сонячний годинник» («Sluneční hodiny», 1989). Спогади «Сонячний годинник» написані з точки зору відданого, але недогматичного функціонера комуністичної партії.

Ян Піларж видав збірку репортажів «Албанський записник» («Albánský zápisník», 1954), яка включала і переклади віршів.

«Вибрані твори» Яна Піларжа вийшли в чотирьох томах («Vybrané spisy Jana Pilaře», 1986–1990; низка віршів тут була опублікована вперше).

Перу Яна Піларжа належить прозовий переказ «Метамофоз» Овідія «Сонячний віз» («Sluneční vůz», 1947, розширене видання 1973).

Перекладав Ян Піларж найбільше з польської мови. Він упорядкував такі антології польської поезії у власних перекладах: «Смолоскипи: Польська поезія 1938–1945» («Pochodně: Polská poezie 1938–1945», 1947), «Чистий спів: Антологія польської поезії» («Čistý zpěv: Antologie polské poezie», 1974), «Зустріч над Віслою: Польська поезія ХХ століття» («Setkání nad Vislou: Polská poezie 20. století», 1979), «Шукаю, тож існую: Молода польська поезія» («Hledám, tedy jsem: Mladá polská poezie», 1987). У перекладі Яна Піларжа вийшли книжки багатьох польських поетів, серед них Ян Кохановський, Юліуш Словацький, Ципріян Каміль Норвід, Леопольд Стафф, Юліан Тувім, Болеслав Лесьмян, Владислав Бронєвський, Ярослав Івашкевич, Адам Важик, Ян Бжехва, Станіслав Ґрохов’як, Єжи Гарасимович та інші. Особливу увагу Ян Піларж приділяв творчості Константи Ільдефонса Ґалчинського, видав шість збірок своїх перекладів з нього. У перекладі зі словацької видав дві збірки віршів Павлоа Горова. Перекладав Ян Піларж (за допомогою підрядників) також із албанської, болгарської, російської, німецької й іспанської мов. У перекладі з болгарської вийшло дві збірки віршів Христо Ботева (спільно із З. Ганзовою) і одна збірка Николи Вапцарова, з іспанської – п’ять збірок Пабло Неруди (одна з них із співперекладачами А. Кроупою та В. Незвалом).

Ян Піларж двічі відвідав Україну (1956, 1980), присвятив їй вірші «Повернення» (1950) і «Україна» (1980).

Вірші Яна Піларжа перекладено низкою інших мов.

Українською мовою окремі вірші Яна Піларжа переклали Володимир Коломієць, Олекса Новицький, Рроман Лубківський, Павло Мовчан, Андрій Содомора та інші (Ікар нової доби // Всесвіт. – 1961. – № 5; Людські руки // Всесвіт. – 1961. – № 8; [Вірші] // Чеська поезія: Антологія. – Київ, 1964; Радянській країні // Всесвіт. – 1964. – № 2; Дівчині-сержанту Ніні Семеновій // Всесвіт. – 1973. – № 11; Україна // Всесвіт. – 1982. – № 12; [Вірші] // Слов’янська ліра. – Київ, 1983).