Чеський письменник Йозеф Рибак (по-чеськи: Josef Rybák) народився 1 травня 1904 року в місті Пісек у родині кошикаря й покоївки, був одним із семи їхніх дітей. Батько загинув під час Першої світової війни на італійському фронті. У Пісеку закінчив початкову та середню школу, почав вчитися на слюсаря, два роки вчився у торговій школі (1918–1920), після закінчення якої працював помічником бухгалтера в місцевому готелі. Від 1922 року працював в Управлінні з догляду за військовими інвалідами у Братиславі, з 1929 року був секретарем Спілки чехословацьких ремісників. Восени 1933 року вирушив до Праги, де почав працювати професійним журналістом у комуністичній пресі, спершу в новоствореній газеті «Привіт» («Haló»), а від 1936 до 1938 року вів культурну рубрику в газеті «Червоне право» («Rudé právo»). Паралельно працював у часописі «Творчість» («Tvorba»), який певний час (1934–1935) редагував. На початку 1939 року спільно з кількома колегами коштом «Червоного права» здійснив спробу видавати часопис «Празький тиждень» («Pražský týden»). Під час окупації допомагав своєму братові у винарні в Жижкові в Празі (до 1943 року) і був випусковим редактором газети «Народна праця» («Národní práce»). Від травня 1945 року коротко працював у «Червоному праві», а влітку став головним редактором комуністичного тижневика «Недільна газета» («Nedělní noviny»), пробувши на цій посаді до кінця 1947 року. У 1948–1958 роках знову вів культурну рубрику «Червоного права»; паралельно був відповідальним редактором часопису «Сучасна Югославія» («Dnešní Jugoslávie»). Виступив співзасновником часопису, органу Спілки чехословацьких письменників «Нове життя» («Nový život»), головним редактором якого був у 1951–1954 роках. У 1959 році Йозеф Рибак став головним редактором «Літературної газети» («Literární noviny»), у 1964 році під тиском змін культурно-політичного клімату був усунений із цієї посади. За часів т. зв. «нормалізації» у 1972 році був причетний до створення нової Спілки чеських письменників, у 1977–1982 роках був її головою; у 1972–1973 роках був заступником головного редактора її часопису «Літературний місячник» («Literární měsíčník»). У 1973 році отримав звання народного митця Чехословаччини. Помер Йозеф Рибак 15 грудня 1992 року в місті Добржіш.

Дебютував Йозеф Рибак у 1924 році віршами, від 1925 року публікував і публіцистику в численних виданнях. Почав писати оповідання. Йозеф Рибак був також карикатуристом у «Червоному праві», ілюстрував деякі книжки.

Йозеф Рибак видав поетичні збірки «До сонця і хмар» («Do slunce a do mraků», 1958), «Декілька днів у моїй поганій пам’яті» («Několik dní v mé špatné paměti», 1962), «Картини» («Výjevy», 1966), «Довгі ночі» («Dlouhé noce», 1971), «Перехід на червоне світло» («Chození na červenou», 1975), «Літаюча тарілка в зимовому небі» («Létající talíř na zimním nebi», 1980), «Шлях» («Cesta», 1985).

Першою збіркою оповідань Йозефа Рибака була книжка «Поля й ліси» («Pole a lesy», 1928). Оповідання «Дахи над головою» («Střechy nad hlavou», 1945) у переробленому вигляді увійшло до збірки «Поля розцвітають» («Pole rozkvetou», 1951), до якої потрапили й перероблені оповідання зі збірки «Поля й ліси». Ще Йозеф Рибак видав збірку оповідань «Часи босих ніг» («Hodiny pro bosé nohy», 1973).

Роман Йозефа Рибака «Починається століття» («Začíná století», 1932) був перероблений і вийшов п. н. «Сонце і хліб» («Slunce a chléb», 1956), потім перероблявся ще двічі (1976, 1984).

Видав Йозеф Рибак такі книжки публіцистики й есеїстики: «З орлиними крилами» («S orlími křídly», 1954), «Час і мистецтво (статті 1925–1938 років)» («Doba a umění (stati z let 1925–1938)», 1961), «Пальці в чорнилі, або Вісімнадцять розважань про літературу, мистецтво та життя» («Prsty od inkoustu aneb Osmnáct zastavení nad literaturou, uměním a životem», 1977), «П’яте через десяте: Лекції про поетів і творчих людей (статті 1951–1980 років)» («Páté přes deváté: Čtení o básnících a tvůrčích lidech (stati z let 1951–1980)», 1982), «Після війни: Дописи з “Недільної газети” (статті 1945–1947 років)» («Po válce: Epištoly z Nedělních novin (stati z let 1945–1947)», 1985).

Спільно з Ґ. Барешем Йозеф Рибак написав книжку «Юліус Фучік» («Julius Fučík», 1950), потім видав самостійну книжку «Розповіді про Юліуса Фучіка» («Vyprávění o Juliu Fučíkovi», 1973), яку переробив у 1983 році.

Видав Йозеф Рибак і книжку спогадів «Чарівний прутик» («Kouzelný proutek», 1968, перероблене видання 1974).

Вибрані вірші Йозефа Рибака виходили чотири рази: «Летіть, голуби» («Leťte, holubi», 1976), «Вірші» («Básně», 1981), «Що про себе кажу, є не лише я» («Co o sobě říkám, nejsem jen já», 1982), «Крісло для Данте та Беатріче» («Křeslo pro Danta a Beatrici», 1983). Вибрана есеїстика Йозефа Рибака увійшла до видання «Мистецтво і життя» («Umění a život», 1981). Вибрані твори Йозефа Рибака вийшли в чотирьох томах («Vybrané spisy Josefa Rybáka», 1984–1988).

Йозеф Рибак належав до міжвоєнної ґенерації комуністичних журналістів. Його ідейну орієнтацію засадничо формували враження з пролетарського дитинства та досвід, накопичений за час перебування у Словаччині. У 1930-х роках і в післявоєнне десятиліття Йозеф Рибак тяжів до публіцистичної творчості. Він орієнтувався в культурі, літературі, образотворчому мистецтві, театрі та кінематографі. Перебування у Словаччині зблизило його з рядом словацьких письменників, вплинуло на його зацікавлення словацькою культурою.

Йозеф Рибак виходив із концепції пролетарської літератури Станіслава Костки Неймана та Їржі Волькера, якої дотримувався у своїй критичній і культурно-політичній діяльності. Після війни він зосередився головно на плеканні цінностей передвоєнної соціалістично зорієнтованої літератури. Звертався до постаті Юліуса Фучіка («Розповіді про Юліуса Фучіка») та інших друзів з міжвоєнної ґенерації («З орлиними крилами», «Чарівний прутик»). Однобічність його орієнтації стала очевидною в 1960-х роках, коли він поступово опинився в ізоляції, а після 1968 року він взяв на себе роль консолідації чеського культурного життя. Свої статті з довоєнного та післявоєнного періоду сформував у декілька збірок.

Найпотужнішим джерелом прозових і поетичних творів Йозефа Рибака був досвід дитинства, дитячі враження, пов’язані з рідними місцями. Це особливо помітно у прозі, яка практично від самого початку опрацьовує мотиви з дитинства бідного сільського хлопця, чи то у формі романної хроніки («Починається століття», «Сонце і хліб»), чи збірки оповідань («Часи босих ніг»), чи спогадів («Чарівний прутик»). Основні мотиви й персонажі, особливо образ матері, яка була віссю й основою родини, з’являються і в інших творах. Для Йозефа Рибака є близькою традиційна поетика сільської прози з ослабленим центральним сюжетом, але сильним первнем природної лірики, особливо в ранніх творах; у пізніших прозових творах він дбав про посилення сюжетної лінії, а головне – про соціальну спрямованість. У поетичних творах Йозефа Рибака мотив малої батьківщини та бідного дитинства є одним із засадничих джерел; другим є маніфестація громадянської позиції, заснована на непохитній вірі в соціальні зміни, які мали відбутися (й відбувалися) в країні («До сонця і хмар», «Декілька днів у моїй поганій пам’яті»). До складнішого відчуття реальності, менш вербального, а більше метафоричного її освоєння Йозеф Рибак приходить у другій половині 1960-х років («Картини», «Довгі ночі»). Значне посилення образності відчутне в його останніх збірках («Перехід на червоне світло», «Літаюча тарілка в зимовому небі», «Шлях»), в яких природний ліризм доповнюється філософсько-рефлективним компонентом, балансом між особистісним досвідом і вірою в правильність історичного шляху, яким ішов поет.

Твори Йозефа Рибака присутні в багатьох антологіях і альманахах, зокрема в таких: «Письменники тридцять років під прапором КПЧ 1921–1951» («Spisovatelé třicet let pod praporem KSČ 1921–1951», 1951), «Партія і література» («Strana a literatura», 1981), «Фіолетове полум’я» («Nachový plamen», 1984), «Голос миру» («Mírový hlas», 1983), «Живий струм: Чеське оповідання 1945–1985» («Živý proud: Česká povídka 1945–1985», 1986), «Кав’ярні та компанія» («Kavárny & spol.», 1990), «Травневі послання: Вибір із чеської соціальної поезії ХХ століття» («Májové epištoly: Výbor české sociální poezie 20. století», 1991).

Виступив Йозеф Рибак упорядником і редактором видань «Перша зміна: Вірші робітників і трудівників» («První směna: Verše dělníků a pracujících», 1949) і «Правда великої доби: Репортажі з “Червоного права” за тридцять років» («Pravda veliké doby: Reportáže z třiceti ročníků Rudého práva», 1950), збірників «Панорама чеської літератури 1» («Panorama der tschechischen Literatur 1», 1979) і «Панорама чеської літератури 5» («Panorama der tschechischen Literatur 5», 1983), які вийшли також російською, англійською, французькою та іспанською мовами.

Українською мовою окремі вірші Йозефа Рибака переклав Дмитро Павличко («Всесвіт», 1979, № 9).