Італійський письменник Джованні Домініко (Джані) Ступарич мав хорватське коріння, його батько був родом з острова Лошинь у північній Адріатиці. Народився Джані Ступарич (по-італійськи: Giani Stuparich) 4 квітня 1891 року у Трієсті, який тоді входив до складу Австро-Угорщини. Після закінчення трієстського ліцею разом із братом Карло вступив до Празького університету. Потім навчався в Берліні, а диплом філолога отримав у Флорентійському університеті в 1915 році, захистивши роботу про творчість Нікколо Мак’явеллі. Добровольцем брав участь у Першій світовій війні разом з іншими трієстськими письменниками – братом Карло Ступаричем і Шіпіо Слатапером, які втратили життя на фронті. Джані Ступарич відважно воював, двічі був поранений, пережив австрійський полон і після війни 2 липня 1918 року був нагороджений золотою медаллю за відвагу. У 1918 році Джані Ступарич повернувся до Трієсту, де зайнявся викладацькою працею. У 1919 році одружився з акторкою Елоді Облат (Elody Oblath), з якою познайомився ще в 1914 році. У 1921–1941 роках Джані Ступарич був професором італійської мови та літератури в ліцеї ім. Данте Аліґ’єрі. За часів фашистської влади відкинув пропозицію вступити в партію та брати участь у фашистських маніфестаціях. У 1943 році приєднався до трієстського руху Опору. У 1944 році за доносом був арештований і разом із дружиною інтернований у концтаборі Рісьєра ді Сан Сабба. Звільнений звідти через тиждень завдяки клопотанню єпископа Антоніо Сантіно та трієстського префекта Бруно Чоченіо. Потім увійшов до складу Комітету національного визволення, отримав посаду в Головному управлінні з охорони пам’яток, заснував Товариство культури та мистецтва в 1946 році, брав активну участь у конференціях і дискусіях, не лише літературних, а й політичних. На XIV Олімпійських іграх 1948 році у Лондоні на конкурсі мистецтв у розділі літератури в номінації «Епос» отримав золоту медаль за твір «Ґрот» («La Grotta», 1933). Джані Ступарич вів бесіди на місцевому трієстському радіо, з яких була складена книжка «Малий каботаж» («Piccolo cabotaggio», 1955). До 1955 року Джані Ступарич продовжував писати для газети «Преса» («La Stampa»), співпрацювати з якою почав ще в 1932 році. У 1954–1960 роках був постійним автором тижневика «Час» («Tempo»), де опублікував велику кількість політичних статей про проблеми Трієста.

Джані Ступарич належав до т. зв. «трієстської школи» в італійські літературі. Вже з 1913 року друкував у флорентійському часописі «Голос» («Voce»), куди його затягнув трієстський друг Шіпіо Слатапер, статті про народи Центральної Європи, які перебували під владою Австро-Угорщини. Історико-політичний трактат «Чеська нація» («Nazione Ceca») вийшов окремим виданням у Флоренції в 1915 році, коли Джані Ступарич вже відбув на фронт. Після війни розмірена професорська праця та відстороненість від громадського життя сприяли літературній роботі. Спершу вийшла книжка «Шіпіо Слатапер» («Scipio Slataper», 1922) про життя та творчість загиблого на війні друга. Пам’яті Карло Ступарича, який покінчив із собою в 1916 році, щоб не потрапити в полон до австрійців, присвячена книжка «Бесіди з моїм братом» («Colloqui con mio fratello», 1925). У 1929 році вийшла автобіографічна книжка «Оповідання» («I Racconti»). Щоденники та побіжні нотатки послужили основою для книжки «Війна 1915 р. Із записників волонтера» («Guerra del’15. Dal taccuino d’un volontario», 1931). Після того вийшли збірки оповідань «Жінки в житті Стефано Премуди» («Donne nella vita di Stefano Premuda», 1932) та «Нові оповідання» («Nuovi Racconti», 1935). У 1941 році вийшов перший роман Джані Ступарича «Вони повернуться» («Ritorneranno»), в якому письменник намагався осмислити вплив ідей Рісорджіменто на розвиток Італії напередодні Першої світової війни. Особливе місце у творчості Джані Ступарича займає повість «Острів» («L’Isola», 1942), у якій відображено внутрішню кризу письменника та його самотність; її багато критиків зараховує до кращих творів італійської літератури ХХ ст. У ній автор глибоко проникає у психологію героїв, розповідає про непрості стосунки батька та сина. Як сливе завжди, дія відбувається на тлі Трієста. Загалом 1942 рік виявився вельми продуктивним для письменника: одна за одною вийшли книжки оповідань і повістей «Милосердя сонця» («Pietà del sole»), «Пори року біля фонтану» («Stagioni alla fontana»), «Ніч над портом» («Notte sul porto») й «Ігри фізіономії» («Giochi di fisionomia»). Потім вийшли книжки Другий берег» («L’altra riva», 1944) і «Віники» («Ginestre», 1945). Основними книжками останнього періоду творчості Джані Ступарича є «Трієст у моїх спогадах» («Trieste nei miei ricordi», 1948), роман «Симон» («Simone», 1953; його героєм є письменник, якого забирають у полон інопланетяни, що прилетіли на Землю), «Вірші 1944–1947» («Poesie 1944–1947», 1955) і «Спогади про Істрію» («Ricordi Istriani», 1961). За декілька днів до смерті письменника вийшла автобіографічна книжка «Повернення батька» («Il ritorno del padre», 1961). Помер Джані Ступарич 8 квітня 1961 року в Римі.

Чимало творів Джані Ступарича адаптовані для театру, радіо та телебачення.

Твори Джані Ступарича перекладені німецькою, чеською, голландською, французькою, іспанською, англійською, хорватською, угорською, каталанською, португальською та іншими мовами.