Чеський поет Лібор Коваль (по-чеськи: Libor Koval) народився 2 квітня 1930 року у столиці Чехії Празі в родині службовця. У 1949 році закінчив гімназію у Фридку-Містку, після чого поступив до салезіанської конґреґації в Оржехові. Після ліквідації всіх католицьких орденів у Чехословаччині (весна 1950 року) короткий час працював робітником, восени того ж року почав студіювати русистику та порівняльне слов’янське мовознавство на філософському факультеті Університету ім. Палацького в Оломоуці. У 1955 році влаштувався на роботу в мовознавчому відділенні Чехословацько-радянського інституту Чехословацької академії наук у Празі. Брав участь у створенні «Російсько-чеського словника лінгвістичної термінології» («Rusko-český slovník lingvistické terminologie», 1960). У 1960 році за свою релігійну діяльність був заарештований, а після звільнення у 1961 році працював у службі збуту в Теслі, потім вантажником і комірником у Народній галереї. У 1964–1968 роках працював референтом на різних промислових підприємствах. У 1968 році емігрував до Відня, де пройшов стажування в Слов’янському інституті при Віденському університеті, а також деякий час був режисером у Народному театрі (Volkstheater). У 1969–1973 роках студіював у Римі теологію в Папському Ґреґоріанському університеті, в 1974–1976 роках – в Папському орієнтальному інституті, де в 1976 році здобув ліценціат із теології, захистивши дисертацію «Вплив реформаторського руху Клюні на Київську Русь» («Vliv clunyevského reformního hnutí na Kyjevskou Rus»). У 1975 році був висвячений в сан священика західного та східного обряду. У 1977–1980 роках був священиком для студентів університету в Бохумі (земля Північний Райн – Вестфалія, Західна Німеччина). У 1980–1981 роках заснував і вів російські релігійні трансляції на радіостанції Radio Veritas Asia в Манілі на Філіппінах. Від 1982 року працював у різних містах Федеративної Республіки Німеччини (Ґренґенбах, Мангайм), де написав працю «Переслідування християн у Чехословаччині» («Die Verfolgung der Christen in der Tschechoslowakei»; вид.: Мюнхен, 1985). Від 1984 року жив у Фрайбурзі (земля Баден-Вюртемберґ), де проводив пасторську діяльність в основному серед емігрантів зі слов’янських країн, зокрема як греко-католицький священик. Помер Лібор Коваль 28 грудня 2003 року у Фрайбурзі.

Дебютував Лібор Коваль у студентському часописі «Світанок» («Úsvit») у 1947 році, потім публікував свої вірші в багатьох часописах на батьківщині, а також у Лондоні, Мюнхені, Римі. Активно співпрацював із декількома хорами, зокрема зі Змішаним хором Кюна (Kühnův smíšený sbor).

Поезія Лібора Коваля – це творива поета-лінгвіста, який систематично черпає з незліченних можливостей мовного матеріалу, а літературну творчість сприймає як специфічну форму гри. У прагненні проникнути що глибше у структуру мови, досягнути естетичного ефекту поєднанням, здавалося б, безглуздих слів чи ідей і таким чином розкрити нові семантичні та філософські цінності поезії, Лібор Коваль часто вибирає такі поетичні практики, як парафрази, пастиші, каліграми тощо.

У збірці «Лінгворитмомелодії, або Пісні мудрого блазня» («Lingvorytmologie aneb Písně moudrého blázna», Цюріх, 1980) Лібор Коваль свідомо продовжив експериментальні практики Крістіана Морґенштерна і з поетичною грайливістю витворив мовні ґротески, словесні ігри та поезію нонсенсу, які тяжіють також до текстів Льюїса Керрола. У збірці «Кон/тра/тексти» («Kon/tra/texty», Мюнхен, 1979), інспірованій тою чи іншою мірою експериментальною поетикою Гельмута Гайсенбюттеля, Лібор Коваль використовує мовні комбінації, що тяжіють до пародіювання точності мови науки. Збірка «Криліади» («Kryliády», Мюнхен, 1980) в основному є набором парафраз на пісенні та віршові тексти Карела Криля.

Мовознавчі зацікавлення та знання культури Далекого Сходу спричинили виникнення двох збірок Лібора Коваля. Парафрази класичної японської поезії, писаної у формі хайку і танка, склали збірку «Краплі на склі» («Kapky na skle», 1991), а парафрази давньої корейської поезії у формі сіджо – збірку «Квіти старої Кореї» («Květy staré Koreje», Лондон, 1987; розширене видання 1994). Показовими прикладами парафразів форми танка є хоча б такі тексти зі збірки «Краплі на склі»:

***

Як крапля, що на склі –

і слово так сія.

Чи перли сліз зловлю

у верші строф

і я?

***

В повітрі

крил пташиних вир:

вальдшнепи

відлітають

в ирій.

***

Відлига. Провесна.

Чекає світ обнови.

І серце тане теж,

про це немає

й мови.

(Переклав Володимир Лучук).

Збірка «Квіти старої Кореї» спершу вийшла німецько-корейським виданням під титулом «Blumen des alten Korea» (Вайтерштадт, 1986), а вже потім мовою оригіналу в Лондоні. Показовим є хоча б такі фрагменти збірки «Квіти старої Кореї»:

***

Без слів цей коник пісеньки

В траві виспівує веселі;

Хоча не має він оселі,

Йому тривога невтямки.

Ти мислиш, говорити вмієш –

Тому його й не розумієш.

***

Самотньо в даль бреду я

З ціпком – і сум пойма.

Бо скільки не мандрую,

А все в душі зима.

Піду довкола світу –

Чи не зустріну літа?

(Переклав Ігор Качуровський).

Ця тенденція до змістовності орієнтальної поезії, в якій виразився потяг до рефлективної поезії, не послабила потягу Лібора Коваля до експерименту. У книжці «Поетичне скерцо» («Poetická scherza», Мюнхен, 1991), яка є монтажем найрізноманітніших текстів, Лібор Коваль витворив літературний еквівалент мистецьких колажів і муляжів, а до віршів вмонтував назви різних чеських і чужих літературних і кінематографічних творів, есеїв тощо. У рамках цього «колажу-відзвуку», заснованого на конфронтації оригінального і наново витвореного контексту, Лібор Коваль спробував цілком самобутньо інтерпретувати твори низки сучасних чеських поетів. Духовна поезія Лібора Коваля тяжіє до традиційної форми марійської поезії («Моравські мадонни» – «Moravské madony», 1990) та псалмів («Псалмики» – «Žalmíčky», 1997).

Збірка Лібора Коваля «Місяці» («Měsíce», 1984) мовою оригіналу вийшла в Коулпорті (штат Пенсильванія, США), двомовним чесько-німецьким виданням з’явилася у Мюнхені («Zwölf Kalenderblätter», 1985; переклав на німецьку мову П. Древз); потім виходила під назвою «Дванадцять листків з календаря» («Dvanáct listů z kalendáře», 1996). Видав Лібор Коваль також збірку «Ми горіти?» («My hořet?», 1992), частина якої пізніше вийшла під титулом «Ми» («My», 1997), а також збірку «Напиши мені…» («Napiš mi...», 1997), яка є частиною виданої раніше збірки «Криліади».

У перекладацькому доробку Лібора Коваля найвідомішою є інтерпретація «Осінньої пісні» Поля Верлена («Podzimní zpěv»), це 28 варіант перекладу цього вірша в чеській літературі.

Українською мовою окремі вірші Лібора Коваля переклали Ігор Качуровський ([Вірші] // Всесвіт. – 1994. – № 3; З книжки «Квіти старої Кореї» // Качуровський І. Круг понадземний. Світова поезія від VI по ХХ століття: Переклади. – К., 2007), Володимир Лучук (Квіти старої Кореї // Ратуша. – 1991. – 29–30 травня).

Коли у квітні 1996 року я був у Фрайбурзі, провівши там кілька тижнів, то став хресним татом сина Назара Гончара та Христини Назаркевич – Юліана-Івана-Михайла. Так от, священником, який проводив обряд хрещення у фрайбурзькій церкві, був саме Лібор Коваль. Тоді мені довелося й «дякувати» (від слова «дяк») при ньому. Я його зав вже й до того, особисто, коли він на початку дев’яностих років приїздив до Львова. Тоді я й опублікував (зі своєю передмовою) добірку перекладів мого тата з його поезії (у своїй рубриці «Парнасленд» у львівській вечірній газеті «Ратуша»). 

Володимир Лучук (сидить крайній справа) і Лібор Коваль (сидить посередині). Львів, 1991 рік.