Болгарський письменник Бойко Ламбовський (по-болгарськи: Бойко Панов Ламбовски) народився 13 березня 1960 року в болгарській столиці Софії. Закінчив французьку гімназію в рідному місті та Літературний інститут ім. Максима Горького в Москві (1987). Вивчав психологію в Софійському університеті. Працював у Спілці болгарських письменників, Центральному студентському будинку культури. Був директором Національного центру книги. Працював редактором часопису «Континент», зараз є редактором відділу культури часопису «Зараз» («Сега»). Віднедавна Бойко Ламбовський є президентом Болгарського ПЕН-центру. Живе і працює в Софії.

Бойко Ламбовський видав поетичні збірки «Вістун» («Вестоносец», 1986), «Пурпуровий декаданс» («Ален декаданс», 1991), «Едуарда» («Едварда», 1992), «Критика поезії» («Критика на поезията», 1995), «Господь є начальником караулу» («Господ е началник на караула», 1999), «Важкий кулемет перед сном» («Тежка картечница преди сън», 2004), «Вибір слів» («Бране на думи», 2004), «5 циклів з поясненнями» («5 цикъла с пояснения», 2010).

Бойко Ламбовський є автором збірки «Оповідання» («Разкази», 2012). До найвідоміших оповідань Бойка Ламбовського належать «Кілька слів для передової» («Няколко думи за отпред»), «Різдвяна свиня» («Коледната свиня»), «Трен 2012», «Кожен із нас» («Всеки един от нас»), «Скляний карлик» («Стъкленото джудже»), «Батько є доказом, що ліс має завтра» («Бащата е доказателство, че в гората има утре»), «Хіліастична поема» («Хилиастична поема»), «Василь – воїн місії деінде» («Васил – воин на мисия другаде»), «Ґран-прі» («Гран при»), «Внесок у боротьбу зі світовим тероризмом» («Принос към битката със световния тероризъм»), «Му-І та Велика вода» («Му-И и Голямата вода»). Прозу Бойка Ламбовського влучно охарактеризував Алек Попов: «Лаконічні, ясні, точні оповідання Бойка Ламбовського легко переходять через пороги жанрів. Його проза зберегла найсильніші риси його поетичного світу, стала неочікуваним подарунком його шанувальникам і фанатам! Незалежно від того, чи міняється оформлення слова, літературна серцевина залишається незмінною. Тож ми маємо шанс відкрити одного звичайного автора, який наважився перескочити найстрогіші бар’єри між жанрами. Саме тут, на жорстких рівнях простої щоденної мови, виявляються якості, які в іншому випадку, ймовірно, ризикують залишитися схованими в поетичній папороті Парнасу. Пізнання людини, відкидання кліше соціального фальшу, увага до деталей – поєднані з елегантною простотою, схильністю до парадоксів у комбінації зі здатністю розрізняти добро і зло. Твереза моральна й естетична оцінка дійсності проходить червоною ниткою через цілу творчість Бойка Ламбовського».

Чи не найвідомішим віршем Бойка Ламбовського є «Каменярство» («Каменоделство»). Цей вірш представляв Болгарію на фестивалі «Транспоезія» («Transpoesie») в європейській столиці Брюсселі. Під егідою Організації європейських культурних центрів, вірші поетів Старого континенту прикрашали вуличні біґ-борди та вагони метро цього міста (мовою оригіналу та в перекладі на французьку, фламандську й англійську мови). Вірш Бойка Ламбовського «Каменярство» присвячений Едуарді, героїні роману Кнута Гамсуна:

Рука та долото методично

товчуть Ідеал. Стає нудно.

Це жорстка звичка – бути каменем,

повільний, важкий подвиг – любити...

(Переклав Іван Лучук).

Окрім віршів та оповідань, Бойко Ламбовський пише публіцистику та есеїстику. Видав збірку статей, есеїв і фейлетонів «Дурень у підземеллі» («Глупак в подлеза на света», 2007).

Перекладає Бойко Ламбовський з французької та російської мов. У його перекладі болгарською мовою вийшли книжки Жана де Лафонтена, Робера Десноса, Миколи Гумільова, Йосифа Бродського.

Бойко Ламбовський є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема премії ім. Владимира Башева за дебютну книжку «Вістун», ім. Ґео Мілева за вклад у сучасне мистецтво, «Дерев’яна троянда» («Дървената роза») за збірку «Пурпуровий декаданс» та інших. Збірка «Важкий кулемет перед сном» була номінована від Болгарії на здобуття Міжнародної премії «Балканіка» у 2004 році.

Вірші Бойка Ламбовського перекладені на понад 20 мов народів світу.

Ми разом із Бойком Ламбовським познайомилися влітку 1989 року у словацькій столиці Братиславі на курсах «Studia Academica Slovaca», доволі багато часу провели разом, часто розмовляли про різне; трохи поїздили по Словаччині в рамках тих курсів. Пригадую, у Високих Татрах ми пішли до шикарного величезного критого басейну, а там спеціально і плавки купив, бо ж не мав заздалегідь заготованих, накупасвя-наплавався досхочу. А Бойко до води не хотів лізти. Я спитався його – чому? він відповів, що є людиною з морської країни, тож води має вдосталь і на своїй батьківщині. На що я розреготався: «А ти думаєш, що я не з морської країни?».