Литовський письменник Юстінас Марцінкявічюс (по-литовськи: Justinas Marcinkevičius) народився 10 березня 1930 року в селі Важаткеміс (тепер Пренайського району). У 1949 році закінчив школу в рідному селі. Закінчив історико-філологічний факультет Вільнюського університету у 1954 році. Працював у редакціях журналів «Дятел» («Ґеніс») і «Перемога» («Пярґале»). Юстінас Марцінкявічюс – народний поет Литви (1978). З кінця 1980-х років Юстінас Марцінкявічюс брав активну участь у політичний боротьбі за відновлення державної самостійності Литви, був одним із керівників руху «Саюдіс». Юстінас Марцінкявічюс – автор преамбули до Конституції Литви після звільнення від радянської окупації. За громадську діяльність Юстінаса Марцінкявічюсабуло нагороджено Литовською премією злагоди (1994). Він – кавалер орденів Великого князя литовського Гедимінаса I і III ступеня, ордена Вітаутаса Великого. За творчість його було двічі нагороджено державною премією Литовської РСР (1957, 1968), Національною премією (2001), міжнародними преміями Й. Ґ. Гердера (1998) і Балтійської Асамблеї (2001). Помер Юстінас Марцінкявічюс 16 лютого 2011 року у Вільнюсі.

Перші вірші Юстінас Марцінкявічюс надрукував у 1953 році, а в 1955 році вийшла його дебютна поетична збірка «Прошу слова» («Prašau žodžio»). Потім вийшли поетичні збірки «Руки, які ділять хліб» («Duoną raikančios rankos», 1963), «Неопалима купина» («Liepsnojantis krūmas», 1968), «Стара абетка» («Sena abėcėlė», 1969, вибрані вірші), «Життя ніжний доторк» («Gyvenimo švelnus prisiglaudimas», 1978), «Єдина земля» («Vienintelė žemė», 1984), «За живих і мертвих» («Už gyvus ir mirusius», 1988), «Крок» («Žingsnis», 1998) та ін. Показовим для поетики Юстінаса Марцінкявічюса є вірш «Дві жінки»:

Дві жінки щиро мені говорили,

мовлячи мені – «єдиний мій»,

«мій милий».

Дві жінки ніжно мені докоряли

і головами, сварячи, хитали.

Дві жінки всі гріхи мої

прощали.

Дві жінки завжди були горді

з мене.

Була моєю матір’ю одна,

а друга – матір’ю моїх дітей була.

(Переклав Володимир Лучук).

Вибрані поезії Юстінаса Марцінкявічюса у двох томах вийшли у 2000 році. Над секретами поетичної творчості Юстінас Марцінкявічюс замислюється у сонеті «Натхнення»:

Немов розп’яття час, надходить творчий надих,

навалюється хрест – хвилин святих тягар.

Беру його й несу, як найдорожчий дар,

і падаю під ним на гостряках нещадних.

Готовий вмерти я за синяву без хмар,

за птицю й звірину, за вишню на левадах,

за людський дух, за честь, за світ, що гине в звадах,

за радісне дитя і за його буквар.

Голгофа творчості стражданням величава!

Я падаю, встаю, а зір мій стереже

зірницю, що ряхтить – висока і яскрава!

Невже вона давно погасла? О, невже,

де палахтів огонь, там тільки крига й мрява?

Невже ця жертва й кров – то їй усе чуже?

(Переклав Дмитро Павличко).

Юстінас Марцінкявічюс написав низку поем, які відзначаються глибиною філософського бачення світу, історичного минулого та сучасності: «Дванадцята весна» («Dvidešimtas pavasaris», 1956), «Кров і попіл» («Kraujas ir pelenai», 1960), «Публіцистична поема» («Publicistinė poema», 1961), «Донелайтіс» («Donelaitis», 1964), «Стіна» («Siena», 1965), «Балада про Єву» («Baladė apie Ievą», 1965), «Дерево пізнання» («Pažinimo medis», 1979), «Carmina minora» (2000), «Дев’ять братів» («Devyni broliai», 2000) та інші. Двотомне видання «Поем» («Poemos») вийшло у 1972 році, а в 1973 році вийшла збірка «Шість поем» («Šešios poemos»). Деякі поеми Юстінаса Марцінкявічюса було інсценізовано.

У доробку Юстінаса Марцінкявічюса є низка поетичних драм: «Міндаугас» («Mindaugas», 1968), «Кафедральний собор» («Katedra», 1971), «Чічінскас» («Čičinskas», 1976), «Мажвідас» («Mažvydas», 1977), «Даукантас» («Daukantas», 1997). Трилогію творять драми «Міндаугас», «Кафедральний собор» і «Мажвідас»; це своєрідний національний епос, у ньому відтворено зародження литовської державності, писемності й духовності.

У повісті «Сосна сміялась» («Pušis, kuri juokėsi», 1961) Юстінас Марцінкявічюс порушив проблеми становлення творчої молоді.

Для дітей Юстінас Марцінкявічюс написав збірки віршів «Швидка допомога» («Greitoji pagalba», 1968), «Ой-ой-ой, холодно» («U-ti-ti-ti, šalta», 1969), «Парад машин» («Mašinų paradas», 1988), віршовану казку «Війна грибів» («Grybų karas», 1958), поеми «Дика груша» («Laukinė kriaušė», 1960) і «Павукове весілля» («Voro vestuvės», 1980).

Видав Юстінас Марцінкявічюс збірки есеїв «Щоденник без дат» («Dienoraštis be datų», 1981) і «Зростання течії» («Tekančios upės vienybė», 1994).

На думку Надії Непорожньої, у творчості Юстінаса Марцінкявічюса «домінує філософське начало, драматична напруженість, сучасні реалії набувають значимості національних поетичних символів».

У 1975–1978 роках вийшли «Твори» Юстінаса Марцінкявічюса у чотирьох томах, у 1982–1983 роках – у п’яти томах. Твори Юстінаса Марцінкявічюса перекладені багатьма мовами. У його доробку є майже тисяча віршів, близько 200 з яких покладені на музику.

Переклав Юстінас Марцінкявічюс поему «Дзяди» та любовні сонети Адама Міцкевича, лірику Сергія Єсеніна, карело-фінський епос «Калевала», естонський епос «Калевіпоег». З української Юстінас Марцінкявічюс переклав окремі твори Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Платона Воронька, Дмитра Павличка. Вірш Юстінаса Марцінкявічюса «Народження поета» (1954) присвячений Тарасові Шевченкові.

У Київському театрі поезії у 1984 році було поставлено поему Юстінаса Марцінкявічюса «Кров і попіл».

Українською мовою окремі твори Юстінаса Марцінкявічюса переклали Дмитро Чередниченко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Володимир Лучук, Павло Мовчан, Роман Лубківський, Володимир Коломієць, Олександр Мокровольський, Віктор Кордун, Степан Литвин, Володимир Затуливітер, Петро Марусик, Олесь Лупій, Борислав Степанюк та інші. Валентин Бичко переклав епічний твір Юстінаса Марцінкявічюса «Міндаугас» (1977).

Українською мовою вийшли книжки Юстінаса Марцінкявічюса «Сосна сміялась» (Київ, 1963) і «Поезії» (Київ, 1981). Окремі твори друкувалися у різноманітних виданнях, зокрема таких: «Сузір’я» (Київ, 1971, вип. 5), «З поезії народів СРСР» (Київ, 1972, вип. 1), «Хвилі Німану: Молода поезія Литви» (Київ, 1974), «Світовий сонет» (Київ, 1983), «Литовська радянська поезія: Антологія» (Київ, 1985), «Антологія радянської одноактної драматургії» (Київ, 1987, вип. 3).