Польський письменник Юліан Пшибось (по-польськи: Julian Przyboś) народився 5 березня 1901 року в селі Ґвожніца-Дольна біля Стрижова (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія) в селянській родині Юзефа та Гелени з Петиняків. Від 1912 року навчався в гімназії в Ряшеві; під час навчання захопився соціалістичними й анархістськими ідеями, читаючи відповідну літературу. Ще гімназистом у 1917 році дебютував сонетом «Схід сонця» («Wschód słońca»), опублікованим анонімно в підпільному учнівському журнальчику «Світанок» («Zaranie»). У 1918 році вступив до Польської військової організації, брав участь в антиавстрійських саботажних і диверсійних акціях, від листопада 1918 року до січня 1919 року був учасником боїв з українцями за Львів, був поранений під Сокільниками. У Львові познайомився з письменником і містиком Ієронімом Нєґошем, який справив на нього великий вплив. Після матури в червні 1920 року вступив добровільно до польської армії, брав участь у польсько-більшовистській війні, під селищем Красне біля Львова потрапив у полон, звідки йому вдалося втекти. Восени 1920 року вступив до Яґеллонського університету в Кракові, де студіював полоністику та філософію до 1923 року. У червні 1921 року разом із братом Стефаном заснував «Літературно-мистецький гурток» («Koło Literacko-Artystyczne»), перейменований незабаром на Академічний клуб «Діонісій» (Klub Akademicki «Dionizy»), під егідою якого в 1922 році вийшов альманах «Гіпербола» («Hiperbola»), в якому з’явилися чотири вірші Юліана Пшибося. У 1922 році належав до групи краківських поетів «неґативістів», тоді ж у часописі «Скамандер» («Skamander») опублікував вірш «Тесля» («Cieśla»), який вважав своїм справжнім дебютом. У 1923 році познайомився з Тадеушем Пайпером і долучився до краківського аванґарду, згуртованого навколо часопису «Стрілка» («Zwrotnica»). Згідно із програмною лінією групи проповідував культ міста, цивілізації та поступу. На сторінках «Стрілки» публікував не лише вірші; від 1926 року друкував там і літературно-критичні статті, у першому тексті такого плану «Хамули поезії» («Chamuły poezji») дуже брутально напав на Яна Каспровича (у 1925–1927 роках брав участь у редагуванні «Стрілки»). У 1923 році Юліан Пшибось закінчив студії (без диплому) і розпочав працю гімназійного викладача – працював у Сокалі (1923–1925), Хшанові (1925–1927), а після здачі класифікаційного іспиту – в Цешині (1927–1939). Юліан Пшибось у 1924 році пристав до лівацької групи «F 24» («Futuryzm 1924»), згуртованої навколо «Альманаху нового мистецтва» («Alamanach Nowej Sztuki»), але швидко відійшов від неї. У 1925 році Юліан Пшибось видав свою першу поетичну збірку «Ґвинти» («Śruby»), потім вийшла збірка «Обіруч» («Oburącz», 1926). Після розпаду краківського аванґарду в 1928–1930 роках співпрацював із паризьким часописом «Сучасне мистецтво» («L’Art Contemporian – Sztuka Współczesna»). У 1930–1935 роках належав до лодзької групи революційних чи радикальних митців «a. r.» («artystów rewolucyjnych» чи «artystów radykalnych»), у 1931–1933 роках (разом із Ялю Куреком) редагував часопис «Лінія» («Linia»), який продовжував традиції «Стрілки». Тоді видав поетичні збірки «З-понад» («Sponad», 1930) і «Вглиб лісу» («W głąb las», 1932). Від 1933 року опікувався діяльністю молодих митців, пов’язаних із часописом «Наше слово» («Nasz wyraz»). У 1937–1939 роках (отримавши оплачену відпустку та стипендію від шкільних влад) Юліан Пшибось перебував у Парижі. Атмосфера французької столиці була для нього дуже сприятливою, там виникло одне з найбільших досягнень міжвоєнної польської поезії – збірка Юліана Пшибося «Рівняння серця» («Równanie serca», 1938). У той час здійснив подорожі по Франції, Бельгії, Італії. Вибух Другої світової війни застав його в Сілезії, звідки він у жовтні 1939 року прибув до Львова, а вже у грудні почав працювати в бібліотеці ім. Оссолінських. У 1940 році увійшов до Міцкевичівського комітету, який займався організацією відзначення в Україні 85 річниці від смерті поета, у вересні того ж року став членом Спілки письменників України, тоді ж виступив співавтором виданого в Києві підручника польської літератури для 10 класу середньої школи. Входив до редакційних колегій видань «Літературний альманах» («Alamanach Literacki») і «Нові виднокола» («Nowe Widnokręgi»). Після того, як Львів зайняли німці, короткий час працював робітником у міських парках. 14 жовтня 1941 року його заарештувало ґестапо за підозрою у співпраці з радянськими каральними органами, але завдяки старанням дружини звільнило за браком доказів. Покинувши Львів, осів у рідній Ґвожніці, де до кінця окупації займався сільським господарством. У 1943 році скомпонував рукописну збірку «Доки ми живемо» («Póki my żyjemy»), видану в Кракові в 1944 році. Характерним для цього періоду його творчості є вірш «Осінь 1942» («Jeśeń 1942»):

Приходить очима водить! –

а я нахиляю гілку яблуні:

ховаюся з подивом.

Ото

тримаю в долоні яблуко так по-справжньому,

що володію,

речі пройняті моїм схвилюванням подаються словесно.

З кожним роком швидше

планета котиться до рук.

Воля майстерна дозріла в мені за рік.

Кожен мій помисл наскрізь чуттям просяк.

Коли день – як відстрочка на день виконання присуду,

тим плідніш виповнюю день цей життям,

поки не ніч.

Хапаю ваш острах, як в пастку, у блискавичний спокій.

Окремо – в борні громади

беру участь.

(Переклав Володимир Лучук).

Після звільнення Ряшева від німців у серпні 1944 року, виконував там функції керівника відділу інформації та пропаганди влади воєводства; у вересні прибув до Любліна, де став членом краєвої народної ради, а в жовтні – заступником голови краєвої комісії освіти. Виконував функції першого голови відновленої Професійної спілки польських літераторів (Związek Zawodowy Literatów Polskich), став співзасновником видавничого кооперативу «Читач» («Czytelnik»), у якому вийшла його збірка «Місце на землі» («Miejsce na ziemi», 1945). У складі редакційної колегії тижневика «Відродження» («Odrodzenie») у січні 1945 року переїхав до Кракова, де вступив до Польської робітничої партії. У 1947–1951 роках Юліан Пшибось був послом Польської народної республіки у Швейцарії. Після повернення до Кракова виконував функції директора Яґеллонської бібліотеки. У книжках «Вертикальний розріз: Вибір віршів» («Rzut pionowy: Wybór wierszy», 1952) і «Найменше слів: Поезії. Поетичні матеріали. Пояснення» («Najmniej słów: Poezje. Materiały poetyckie. Objaśnienia», 1955) йому вдалося уникнути обов’язкової тоді соцреалістичної стилістики та риторики. Юліан Пшибось зайнявся науковою працею, упорядкував дві антології: «Антологія польської народної пісні» («Antologia polskiej pieśni ludowej», збірка 700 найкращих пісень) і «Узяв тебе дідько» («Wzięli diabli pana», збірка текстів на соціальну тематику, написаних від XVII до ХХ ст.). У 1955 році Юліан Пшибось перебрався до Варшави, де почав працювати у виданні «Огляд культури» («Przegląd Kulturalny», 1957–1963). Після радянської інвазії в Угорщину вийшов 21 червня 1958 року з партії на знак протесту проти вбивства Імре Надя. Пізніше видав такі поетичні збірки: «Приладдя зі світла» («Narzędzie ze światła», 1958), «Спроба всього» («Próba całości», 1961), «Більше про маніфест» («Więcej o manifest», 1962), «На знак» («Na znak», 1965) і «Незнаний цвіт» («Kwiat nieznany», 1968). Вірші, статті та рецензії публікував у виданнях «Аргументи» («Argumenty», 1959–1962), «Камена» («Kamena», 1960–1964), «Сучасність» («Współczesność», 1961–1970, з перервами), «Культура» («Kultura», 1963–1967), «Тижневик культури» («Tygodnik Kulturalny», 1964–1970, з перервами), «Життя Варшави» («Życie Warszawy», 1967, 1969), «Нові книжки» («Nowe Książki», 1967–1968, 1970). У 1965–1967 роках був заступником головного редактора місячника «Поезія» («Poezja»). У 1966 році Юліан Пшибось став віце-президентом польського ПЕН-клубу, того ж року як його представник відвідав США, Францію та Грузію. Юліан Пшибось брав участь у багатьох культурних імпрезах у Польщі та за кордоном, зокрема в Бельгії та Югославії, у фестивалях молодої поезії в Познані, з’їздах письменників Спілки польських письменників, наукових симпозіумах. У 1968 році почав співпрацю з «Літературним місячником» («Miesięcznik Literacki»), того ж року відвідав у Білорусі рідні місця Адама Міцкевича, а в Україні – Юліуша Словацького. У 1969 році перебрався до Будинку творчості в Оборах, позаяк щораз більше хворував. Юліан Пшибось був двічі одружений, мав трьох доньок. Помер Юліан Пшибось 6 жовтня 1970 року Варшаві, похований у рідній Ґвожніці.

Перші дві поетичні збірки Юліана Пшибося «Ґвинти» й «Обіруч» виражали програмну похвалу сучасності, заклик до колективних зусиль, показували героїв нової цивілізації. Власну роль у зусиллях спільноти поет окреслював як роль активного робітника, який працює над словом. За уявленням Юліана Пшибося, поезія та література загалом не відображає дійсності, а через слово й вірш створює її. Із сучасних технологій прагнув витворити нову поетику, спираючись на засади економії та функціоналізму, чим були зумовлені відхід від традиційної метрики, підсилення еліптичності та метафоричності. У цих ранніх збірках Юліана Пшибося відчутний значний вплив Тадеуша Пайпера. Героями віршів часто є робітники та ремісники. У віршах йдеться про творчий процес, який є метафорою праці поета. Юліан Пшибось нерідко використовує в цих віршах типову наукову мову. Аванґардова поезія Юліана Пшибося відкидала романтичний міф митця, який представляв творця як когось, хто творить під впливом натхнення, підштовхуваний таємничими силами. На думку Юліана Пшибося, поет є ремісником мови, який обмежується вправним її використанням.

Збірки Юліана Пшибося «З-понад» і «Вглиб лісу» започаткували зрілий період його творчості. Відбувся перехід від міської цивілізації до природи, пейзажу й еротики. Суб’єкт почав протиставляти свою творчу волю навколишньому світові, цьому допомагала т. зв. «творча фігура» («figura kreacyjna»), яка показувала предмети так, наче вони були витворені завдяки зусиллям суб’єкта в процесі візуальної рецепції. Зовнішній динамізм перетворився на динамізм внутрішній, повторювався мотив виднокола, розрушуваного зусиллями людини, силою слова та працею уяви. Принцип функціоналізму призвів до використання багатозначності слів, мова ставала сконденсованою до думки максими, «максимум зображальних алюзій при мінімумі слів». У збірці Юліана Пшибося «Рівняння серця» з’явилися суспільні проблеми: солідарність зі світом войовників, відчуття відмінності власної долі та переконаність у неодмінному знищенні існуючого ладу. До цієї збірки автор включив цикл віршів, пов’язаних із Парижем, серед яких є один із найвідоміших архітворів Юліана Пшибося, чудовий приклад перетворення архітектури в поезію – вірш «Нотр-Дам» («Notre-Dame»). У збірках тридцятих років остаточно виявився поетичний стиль Юліана Пшибося, базований на еліпсі та метафорі, найчастіше неймовірній. Характерною особливістю цього стилю стала т. зв. «вибухова фігура» («figura eksplozywna»), яка вказувала на потенційно закладену в предметах і явищах енергію. Його позицію утвердили збірки «Доки ми живемо» та «Місце на землі», які були маніфестацією внутрішньої незалежності людини та митця в умовах воєнних катаклізмів.

У післявоєнні роки відбувся частковий перехід до нової поетики, яка виражалася в прагненні до більшої комунікативності, у зміні позиції суб’єкта з бунтівничої на стверджувальну, а також у поверненні до тематики праці. У пізній період творчості, представлений збірками «Приладдя зі світла», «Спроба всього», «Більше про маніфест», «На знак» і «Незнаний цвіт», стала важливою тема власної ідентичності та самобутності, розвинена на тлі спогадів із дитинства та в актуальних віршованих полеміках.

Поетичну активність Юліана Пшибося супроводжували статті й есеї, що стосувалися проблем лірики й інших галузей мистецтва (зокрема, пластики), коментарі до власної творчості, полемічні виступи. У міжвоєнний період Юліан Пшибось формулював гасла функціоналізму, розвивав категорії образу й візії. Після війни він займався головно утвердженням новаторства в мистецтві, намагаючись одночасно переосмислити деякі течії культурної традиції, зокрема романтизм. Опублікував Юліан Пшибось есеїстичні збірки «Читаючи Міцкевича» («Czytając Mickiewicza», 1950), «Лінія і гомін» («Linia i gwar», 1956, 2 томи), «Поетичний сенс» («Sens poetycki», 1963), а також поетичний щоденник «Записи без дати» («Zapiski bez daty», 1970).

Перекладав Юліан Пшибось з декількох західноєвропейських і слов’янських мов, зокрема, переклав поезії Райнера Марії Рільке та Володимира Маяковського.

Українською мовою окремі вірші Юліана Пшибося переклали Володимир Лучук, Роман Лубківський, Дмитро Павличко.