Re: цензії

18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
09.03.2024|Ігор Зіньчук
Свідомий вибір бути українцем
07.03.2024|Богдан Дячишин, Львів
Студії слова єднання
07.03.2024|Василь Добрянський
Гроші пахнуть пригодами
06.03.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Майбутнє за вогнярами і мальвенятами
03.03.2024|Ігор Зіньчук
Моя правда
Головна\Події\Культура

Події

10.10.2017|15:55|Ніна Головченко

У Києві успішно пройшла прем’єра моноспектаклю про Квітку Цісик

8 жовтня 2017 року в рамках ХІV Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам «Марія», присвяченого Народній артистці України Марії Заньковецькій, відбувся прем’єрний показ моноспектаклю «Я − Квітка...» за музичною п´єсою-монологом «Квітка Цісик. Туга за Україною» Тетяни Череп-Пероганич.

Перша у світі монодрама – музична притча на 1 дію про Квітку Цісик була представлена на камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві.

Про Квітку Цісик

Квітка Цісик – американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень. Пісня«Ти осяюєш моє життя» ( YouLightUpMyLife ), яку вона виконала для однойменного фільму, отримала 1978 року «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також номінувалася на нагороду «Греммі» в категорії «Пісня року».

Народилася Квітка в США в родині післявоєнних емігрантів із Західної України (Коломиї) Іванни та Володимира Цісиків. Отримала ґрунтовну музичну освіту. Батьки привили своїм донькам любов до України і тугу за нею.

Саме тому українська народна і популярна пісня стали особливою сторінкою у творчій біографії Квітки Цісик.

Співачка мала рідкісне колоратурне сопрано. За оцінками музикознавців, голос Квітки мав неймовірний вокальний тембр, у якому виділявся особливий, дзвінковий обертон, притаманний лише сопрановій колоратурі; рідкісний вокальний тембр Цісик містив у собі очевидні скрипко вітони. До того ж, Квітка вміла співати так званим «білим голосом» − своєрідною манерою жіночого фольклорного співу, яку можна почути в карпатських селах (див. сторінку про Квітку Цісик у Вікіпедії).

До драматичного світовідчуття родини, котра жила далеко від батьківщини, додалася особиста трагедія Квітки Цісик – захворювання на рак. Після довготривалої і виснажливої боротьби із тяжкою хворобою, 1998 року, за 5 днів до 45 – річчя, Квітка Цісик відійшла у ліпші світи.

Останньою піснею, записаною Квіткою, були «Журавлі» («Чуєш, брате мій») на слова Богдана Лепкого, музика Левка Лепкого. Ця пісня стала своєрідним символом трагічної долі самої співачки:

Творчість Квітки Цісик набирає популярності у світі завдяки зусиллям її чоловіка Едварда Раковіча і сина Едварда-Володимира Раковіча, а також громадським організаціям української діаспори та України.

Так, 2007 року піаністом і продюсером Алексом Ґутмахером, колишнім одеситом, емігрантом з України, започатковано українсько-американський проект «Незабутня Квітка», присвячений життю та творчості Квітки Цісик. Популяризуючи пісенну творчість Квітки Цісик у світі та в Україні, Алекс Ґутмахер здійснює ще одну гуманну місію: він збирає кошти на придбання мамографічного обладнання для українських лікарень. Адже і Квітка, і її мама, і її сестра Марія померли через рак молочної залози. Алекс познайомився з Квіткою в онкологічній лікарні, де теж проходив лікування, за два роки до її смерті.

Саме Алекс Ґутмахері став арт-консультантом першого моноспектаклю про Квітку Цісик «Я – Квітка».

«Я – Квітка…»                                     

Режисером-постановником монодрами «Я – Квітка…» став Валерій Невєдров, народний артист України, керівник театру «Київ». Виконавицею головної ролі – Вікторія Васалатій, артистка театру імені Івана Франка, лауреат театральної премії «Золота пектораль», лауреат міжнародних конкурсів вокалістів. Роль Едді зіграв (буквально – протягом усього спектаклю наживо звучала гітара) рок-музикант Юрій Кондратюк.

Основою тексту моновистави стала музична п´єса-монолог «Квітка Цісик. Туга за Україною» Тетяни Череп-Пероганич, сучасної української поетеси, лауреатки українських і міжнародних літературних премій.

Спектакль побудовано фрагментарно. Драматичну історію сильної жінки та унікальної співачки змальовано через спектр її таланту, через тугу за Україною і через трагедію невиліковної хвороби, котра поглиблює світовідчуття Квітки.

Сценографія багатовимірна: голографічне відео створює тло (наприклад, українські пейзажі); підсилює образ співачки символічними зображеннями білого коня чи білого журавля, котрі біжать, летять, але у момент передчуття трагічного фіналу зупиняються; стає партнером головної героїні у виконанні танцю з фехтуванням як асоціативний образ під час фрагменту вистави про боротьбу з онкологічним захворюванням;у відеоряді домінує білий колір, що є своєрідним відчуттям душі співачки.

Виконавиця головної ролі костюм змінює двічі: спершу це демократичне американське дівча у джинсах; згодом, через увиразнення туги за Україною та туги за життям, що відходить, головна героїня виходить до глядачів у пишному вінку та вишиванці. Голографічне тло із червоних квітів на білому тлі увиразнює мотив любові до життя, до України, до співу. Журлива пісня «Журавлі», у яку актриса Вікторія Васалатій вкладає неймовірну енергетику, звучить як реквієм за Квіткою Цісик. Саме цей музичний акцент монодрами став її емоційною вершиною.

Музична тема вистави, розкрита через пісні Квітки Цісик у виконанні Вікторії Васалатій (звучали пісні «Рідна мати моя», «Черемшина»,  «Колискова», «Журавлі» та ін.), через віртуозну гру Юрія Кондратюка і мелодії, дібрані у запису, звучала в унісон темі трагічного світовідчуття світлого таланту Квітки Цісик.

Окрім актуальності теми спектаклю – повернення в культурний простір та історію України імен її талановитих дітей в еміграції, до досягнень цієї вистави треба віднести інноваційну сценографію, музичне оформлення (до слова: мовчазний Едді з гітарою постійно перебував на сцені – як образ-символ того чоловіка, котрий і розумів і постійно підтримував Квітку), а також вибір актриси, яка співає.

Так само приємним фактом є те, що сучасні театральні режисери цікавляться творами не лише маститих та відомих авторів, а відкривають Україні нові імена. У даному разі це поетеса Таня Череп-Пероганич.

Однак, є певні речі, на яких хотілося б зауважити.

По-перше, для непосвячених у тему, хто така Квітка Цісик, варто, можливо, підсилити пізнавальний елемент вистави. Можливо, зробити певну інтродукцію (слайд-шоу з 2-3 текстовими файлами, +фото Квітки Цісик, +ГОЛОС Квітки Цісик). А тоді дати фото Вікторії Васалатій і… розпочинати спектакль.

По-друге, очевидно, що Валерій Невєдров відчув органічну спорідненість актриси і жінки Вікторії Васалатій та актриси і жінки Квітки Цісик. Але до глядача ця органіка не дійшла повною мірою, над цим ще треба працювати. Квітка Цісик була не тільки талановитою сильною жінкою, вона була також і ніжною та м’якою. І в манері співу, і в житті.

Власне, у цьому спектаклі зійшлося три сильні жінки-мисткині: Квітка Цісик, Вікторія Васалатій і Таня Череп-Пероганич. Довершити цю гармонію – завдання режисера, який зібрав цих жінок у творчому проекті.
 

Своїми враженнями від вистави поділилися:

Таня Череп-Пероганич:

Я безмірно вдячна режисеру, який мене знайшов, актрисі, яка мене відчула через п´єсу, Квітці, яка одного разу прийшла в моє життя через свої пісні. А також людям, усім-усім, які, попри свої високі посади і звання, сиділи в нових сукнях і костюмах на східцях до кінця спектаклю, бо був аншлаг, і місць для усіх забракло. Безмежно вдячна чоловіку, який завжди поруч. Такої казки ще не було в моєму житті!

Таня Кришталовська:

Враження від переглянутої вистави неоднозначні.

З одного боку, глибоко зворушило проникливе й самобутнє виконання українських народних і популярних пісень з репертуару Квітки Цісик, з яких струменить любов до рідного краю та непогамовна туга за ним, що досягла кульмінації у пісні «Чуєш, брате мій» й органічно увиразнилася образом журавки, яка летить над коломийською землею. Цей епізод, а також молитва Квітки до Бога, задушевне, надзвичайно щире звертання до нього – найсильніші моменти вистави.

З іншого боку, мені не вистачило сюжетної строгості. На мою думку, події з життя Квітки показано дещо пунктирно, фрагментарно, у довільній мозаїчності, так, що глядач сам мав здогадуватися, про який життєвий період співачки ідеться, і подумки відтворювати хронологію, вибудовувати логічний ланцюжок. Тож вистава розрахована насамперед на людей, обізнаних із біографією і творчістю Квітки Цісик, – підготовлених глядачів. Можливо, такі вимоги музичної притчі як жанру, що передбачає стислу текстову розповідь і панування музики, але хотілося саме балансу, рівноваги. До того ж текст, автором якого є письменниця Тетяна Череп-Пероганич, завдяки своїй поетичній образності, легкості звучання, ритмомелодиці, заслуговує на повноцінну увагу.

Вистава спонукала мене прочитати п’єсу «Квітка Цісик. Туга за Україною» пані Тетяни, щоб сповна насолодитися її художнім словом.

 

Фото Юрій Шепета



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери