Від команди, яка привела його в 2014 році, з якою пов’язували надії на позитивні зміни в організації і яка виступила проти старих корупційних схем та адміністративних методів розправи з інакомисленням, майже нікого не залишилося. 

          Для непосвячених у скандал нагадаю, що на початку року на одному з секретаріатів НСПУ четверо секретарів Володимир Даниленко, Леся Мудрак, Володимир Шовкошитний, Олександр Бакуменко, які були найближчим оточенням Михайла Сидоржевського, звинуватили його і головного бухгалтера в корупції і змусили провести ревізію і незалежний аудит фінансово-господарської діяльності НСПУ. З великим опором та погрозами з боку М.Сидоржевського ревізійна комісія Спілки письменників провела ревізію, виявивши чисельні порушення, але незалежного аудиту провести так і не змогли, оскільки голова НСПУ відмовився підписувати угоду з незалежною аудиторською компанією, яку підбірала ревійна комісія. Зате підписав угоду і заплатив за роботу 13 000 грн аудиторській фірмі «Консалтинг ЛТД», в якій працювала дочка головного бухгалтера НСПУ, що разом із М.Сидоржевським звинувачуються в корупції.

          На сьогодні справа про фінансово-господарську діяльність НСПУ перебуває на контролі Печерського управління поліції Головного управління поліції в місті Києві, що має визначити, наскільки далеко від закону відійшов  нинішній голова НСПУ М.Сидоржевський.

          Переломним моментом у сприйнятті цього скандалу письменницькою  спільнотою були публікація в газеті «Україна молода» Алли Топчій «Повернення до сталінської інквізиції» за 7 червня та звітно-виборні збори Київської організації НСПУ 15 червня цього року. Після публікацї Алли Топчій багато письменників старшого покоління, підтримкою яких хотів заручитися пан Сидоржевський, просто не прийшли на звітно-виборні збори Київської організації НСПУ, на яких нинішній голова НСПУ та його невелика купка партійно-комсомольської номенклатури хотіли розправитися з головою Київської письменнницької організації Володимиром Даниленком. На конференції київських письменників делегати підтримала В. Даниленка, чим зіпсували літній відпочинок голові Спілки письменників, що планував до осені зачистити НСПУ від опозиції.  З чотирьох секретарів, які хотіли змінити колишню радянську Спілку на сучасний центр літературного менеджменту,  більшість опинилася поза НСПУ: Леся Мудрак змушена була написати заяву про звільнення, це ж саме зробив заступник голови НСПУ Володимир Шовкошитний, а Олександр Бакуменко надовго ліг у лікарню. Залишався тільки Володимир Даниленко. Та піймавши облизня на міській конференції, на якій до правління столичної організації дообрано восьмеро молодих письменників, Михайло Сидоржевськтий пішов іншим шляхом. Він вирішив розправитися з найближчим оточення Даниленка. Кілька днів тому він своєю рукою написав працівниці відділу кадрів НСПУ записку, за якою та мала підготувати наказ про скорочення посади відповідального секретаря Київської організації Наталі Куліш, що є менеджером усіх нових літературних проектів Київської організації НСПУ. При цьому пана Сидоржевського абсолютно не хвилювало те, що він порушив щойно затверджене Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві Положення Київської організації Національної спілки письменників України, де зафіксована структура організації, до якої, крім голови КО НСПУ, входять заступник і відповідальний секретар. Крім того, М.Сидоржевський порушив рішення квітневого правління НСПУ, на якому до кінця року були затверджені посади заступника і відповідального секретаря Київської організації. Таким чином було знехтувано основним юридичним документом найбільшої в Україні письменницької організації чисельністю понад 700 осіб. Хоча Положення Київської організації НСПУ має юридичну силу і таке свавілля М.Сидоржевського може бути оскаржене в суді. А перед цим пан Сидоржевський відсторонив від роботи секретаріату того ж таки В. Даниленка, що, відповідно до Статуту НСПУ, як голова Київської організації автоматично є секретарем і заступником голови Спілки письменників з творчих питань, і його може відсторонити тільки з’їзд НСПУ.

          Рятуючись від критики спілчанської опозиції, М.Сидоржевський перед міською письменницькою конференцією зібрав розширений секретаріат, що мав виправдати його адміністративні війни, але академік Микола Жулинський несподівано заявив, що заради збереження залишків репутації  НСПУ війна в Спілці має бути припинена, оскільки подальші війни призведуть до остаточного знищення НСПУ. Та відразу ж після міської конференеції в «Літературній Україні», що перетворилася на гільйотину пана Сидоржевського, якою він відрубує голови своїм опонентам, з’явилася публікація з безликим підписом «Прес-служба НСПУ», якої, до речі, у Спілці немає, що дуже нагадувала до болю знайомий стиль по-радянському агресивної публіцистики голови НСПУ. Загальний пафос «невідомого автора» під маскою «Прес-служби НСПУ» зводився до того, що міська письменницька конференція пройшла не так, як йому хотілося: на сцені не було президії з пузатими дядьками, як у добрі радянські часи, а збори вів голова Киїської організації, а не, скажімо, маестро апаратних інтриг Василь Іванович Фольварочний, який став радником Михайла Сидоржевського. До речі, в записці, в якій пан Сидоржевський давав вказівки для відділу кадрів НСПУ щодо скорочення посади відповідального секретаря Київської організації, прописаної в основному юридичному документі столичних письменників, вписано скромну зарплату дружини Василя Фольварочного Тетяни Пишнюк у розмірі 7 000 грн.

Який має бути фінал цього затяжного спілчанського конфлікту? Зрозуміло, що Михайло Сидоржевський руками й зубами чіпляється за своє крісло, яке під ним захиталося. І в Міністерстві культури України, і в комітеті Верховної Ради України з питань духовності та культури ні пана Сидоржевського, ні НСПУ вже не сприймають. У владних коридорах розуміють, що національні творчі спілки потребують модернізації. У такій формі, як вони існують сьогодні, держава даремно викидає на них гроші. В комітеті Верховної Ради з питань духовності та культури готові розглянути пілотні проекти модернізації НСПУ, зупинитися на найефективнішому з них і допомогти з проведенням з’їзду, щоб дати можливість письменникам обрати реформаторів, а не радянський секонд-хенд, яким є Михайло Сидоржевський та його найближче оточення пенсіонерів з комсомольського та комуністичного минулого.

В ситуації війни з інакомисленням у письменницькому середовищі М.Сидоржевський вже навряд чи здатен робити щось корисне для літератури. З його характером він здатний тільки на помсту і дрібні капості. Ось найсвіжіший приклад. З 15 по 18 липня у Рівному пройде всеукраїнський арт-семінар. У роботі семінару будуть лекції, майстер-класи, поетичні читання, спілкування творчої молоді з досвідченими письменниками. Ця ініціатив Рівненської організації НСПУ не була підтримана Михайлом Сидоржевським через те, що в роботі семінару беруть участь Леся Мудрак і я.

Коли голова Спілки став на деструктивний шлях і вже не може нічого корисного робити для організації літературного процесу в Україні, коли він може тільки шкодити, його треба переобирати.

Черговий з’їзд НСПУ має відбутися в жовтні 2016 року (за старим Статутом) або мав відбутися (за новим Статутом) ще в жовтні 2015-го. Смерть попереднього голови Віктора Баранова призвела до позачергового з’їзду Спілки письменників, що офіційно так і називався: «позачерговий з’їзд НСПУ». Варто нагадати, що позачергові з’їзди ніколи не скасовували чергових. За час свого керівництва Михайло Сидоржевський наробив багато дурниць, знехтувавши не лише Положення Київської організації, Статут НСПУ, а й Кримінальний Кодекс України. У Спілці письменників накопичилося чимало запитань для пана Сидоржевського: чому, наприклад, опинилось у заставі майно НСПУ; чому з оренди Спілка одержує гроші значно нижчі від ринкової вартості; чому він скорочує посади, зафіксовані в основних юридичних документах письменницьких організацій;  чому голови обласних організацій за свою роботу отримують 2 000 грн, а молода пенсіонерка Тетяна Фольварочна – 7 000 грн. тощо.

В Україні триває війна з Росією. Значні кошти йдуть на те, щоб зупинити Путіна, тому відривати гроші від оборони, щоб віддати в руки бездарному і нечистому на руку спілчанському адміністратору, вкрай нерозумно. Зрештою, ми самі маємо покласти цьому край, якщо поважаємо себе, якщо справді вболіваємо за майбутнє української літератури, якщо хочемо, щоб не було соромно перед тими, хто проливає сьогодні кров на Донбасі.  

P.S. "Буквоїд" готовий надати слово для відповіді Михайлові Сидоржевському