- Від міністра культури, як і від Міністерства культури, традиційно не чекаю нічого. Не «нічого хорошого», а просто - нічого. Так само, як від інших бюджетних «культурних» інституцій типу Спілки письменників України. Вони не здатні розвиватися, бо всього бояться і освоюють бюджетні кошти, як Шариков - свої законні 16 квадратних аршин у квартирі професора, на яких він сидів і буде сидіти.

Останнім часом після кожного призначення на посаду міністра культури виникає питання: а з якого отвору цей виліз? Найчастіше воно виринало в контексті Михайла Кулиняка. Якщо міністра культури узгоджували найдовше, значить, шукали такого лояльного до режиму, що далі нема куди. Міністра культури призначає президент, який не вміє читати й, як я підозрюю, писати. І підпорядковуватися він буде іншій людині, для якої поняття «культура» тотожне поняттю «овочева культура», тобто - капуста. Так чи можна від пана Новохатька чогось взагалі очікувати?

Скажу крамольну річ: от якби на цю посаду призначили Ганну Герман, тоді було б чітко зрозуміло, чого вона хоче і чого для себе буде домагатися. Вона була б українським варіантом Фурцевої - з неї хоча б регулярно можна було сміятися й кепкувати. А тут навіть не знаєш...

Загалом же від Міністерства культури, якщо воно вже є і якщо його хтось очолив, я особисто чекав би реального виконання державних програм із популяризації читання в Україні. Особливо - в райцентрах та селах. Також ця програма передбачала створення хоча б однієї книгарні в кожному райцентрі. І штрафних санкцій для тих керівників, котрі не забезпечують таку норму. Те ж саме стосується кінотеатрів.

Зрештою, Мінкульт у змозі проконтролювати, аби у кожному райцентрі функціонував Будинок культури, в якому під одним дахом були: книгарня, місце для кінопоказу, театральна сцена, виставковий зал, концертний зал тощо. Для цього багато розуму не треба. Бажання потрібне. І не міністра культури, а державних мужів. Політична воля, якщо хочете. Проте неграмотному президенту не потрібні культурні громадяни...