
Re: цензії
- 21.06.2022|Марина СушкоШамани слова
- 20.06.2022|Євген Баран«Я нічого більше не хочу, лише писати…»
- 17.06.2022|Тетяна Дігай, ТернопільДиво в тому, що життя, попри все, триває
- 10.06.2022|Михайло ЖайворонЛакмусовий індикатор моралі та ученості
- 24.05.2022|Любов Ільницька, педагог, науковецьВшанування Максима Левіна в поетичних кольорах Василя Зима
- 16.05.2022|Євген БаранСюжет з багатьма можливостями
- 14.05.2022|Валентина Семеняк, письменницяВід «срібла» думок — до «Ладанки»
- 14.05.2022|Ганна Клименко-СиньоокЧеркаське літературне краєзнавство: від локального до світового
- 12.05.2022|Ганна ОсадкоЧому Україна переможе у цій війні? Відповідь дав французький мандрівник іще 170 років тому
- 06.05.2022|Любов Ільницька, педагог, науковець«Сповідь ветерана» – "невимірюваний досвід" війни Віталія Павловського
Видавничі новинки
- Костянтин Піскорський. «Сорок і чотири»Книги | Буквоїд
- Як подружити дитину з емоціями розповість нова книга психологині Світлани Ройз «Ключі сили»Книги | Буквоїд
- Між укриттями і ракетами: в Україні виходить антологія "Поезія без укриття"Книги | Буквоїд
- Віра Валлє. «У пошуках Людини. Homo emoticus»Книги | Буквоїд
- Мар’ян Ґолька. «Суспільна пам’ять та її імпланти»Книги | Буквоїд
- Євгенія Завалій. «Міста, в які ти поїдеш»Книги | Буквоїд
- Леля Покотиполе. «Спартанська дівчинка»Книги | Буквоїд
- Іван Франко. «Терен у нозі»Проза | Буквоїд
- Олександр Бойченко. «Гра на вибування»Книги | Буквоїд
- Оксана Пухонська. «Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі»Історія/Культура | Буквоїд
Події
«Крещатик» на перехресті
…Власне, крок уперед з того самого роздоріжжя міжнародний літературно-художній журнал вже зробив. Віднедавна редакція «Крещатика», продовжила випуск свого видання, істотно змінивши його формат. А саме – з червня журнал, який вже було закривався, знову виходитиме у Німеччині, але при цьому припиняє співпрацю з російськими авторами, редакторами та видавництвами, а також виходить з тамтешнього «Журнального Залу». Твори до друку приймаються українською та російською мовами.
Перевірити, чи так воно насправді, можна вже зараз, бо перше, оновлене число щойно вийшло, і про нього ми ще говоритимемо (знайти його можна на сайті www.kreschatik.kiev.ua, а також у бібліотеці ImWerden (Мюнхен) www.imwerden.de), а так, звісно, не аби яка, але дуже показова подія не лише для закордонної автури, погодьмося.
Тож що українського маємо у цьому числі «Крещатика»? Насамперед цікаву практику друкувати тексти авторів і тут-таки їх обговорювати, як у випадку з коментарями львів’ян Тараса Пастуха та Івана Бануха до, відповідно, збірки поезій «Кава для Кавабати» Олександра Спренціса (Київ) та драматичної поеми «Шоа» Богдана Манюка (Підгайці). «А ось і вони, представники єврейського світу довоєнних Підгаєць: - дізнаємося про героїв останнього з них, - готельєр-ресторатор Макс Ґросс, власник закладу тут-таки в Ринку, «паперовий чоловік» Крессель, власник крамниці канцелярських товарів, «порцеляновий» Ґляйзер, торговець посудом, «мильний чолов’яга» Юпітер, виробник мила».
Серед українських авторів у розділі «Поезія» – Микола Воробйов і Борис Херсонський, Олександр Спренціс і Павло Маслак, Віталій Білозір, Артур Новиков і Галина Комичева. Зарубіжну автуру представляють Віталій Кабаков (Тель-Авів), Михайло Окунь (Аален), Григорій Вахлис (Єрусалим), Віталій Амурський (Париж), Вадим Гройсман (Рішон ле-Цийон), Віта Штівельман (Торонто), Борис Марковський (Бремен).
Варто зауважити цілком знакову наявність у поетичному розділі «східної» тематики, і це цілком зрозуміло у наш трагічний час – медитативне «розумування», що допомагає авторові осягнути більш «матеріальну» реальність, зазвичай має саме такі жанрові форми. І навіть у випадку з Миколою Воробйовим, представленим у цьому числі «Крещатика», цей самий «східний» герметизм був не обов’язково поетичною фрондою радянської епохи, але методом її філософського осмислення. «Жити цікаво / особливо тепер / коли нічого /не має значення», - віршував поет у «Каві для Кавабати», а для сьогоднішньої днини у нього цілком актуальне: «усі поїхали / і всі приїхали / тому так тихо». І навіть паралелі при цьому вбачаються з його несподіваними послідовниками у «східному» жанрі. Згадаймо того ж Юрка Позаяка: «Сьогодні вдруге я / Хрещатиком проходжу / І ні з ким випить…»
По-українськи випити – принаймні у розділі «Проза» - у цьому числі «Крещатика» насправді є з ким. Наприклад, Ігор Павлюк (Київ) у своїй повісті «Масовка» про зйомки фільму часів апокаліпсису пропонує такий набір: «З нагоди такого факту на багатьох столах села з’явилися запітнілі пляшки самогону, які були чимось більшим, ніж здавалися, — рятували чоловічі душі від самих себе, від богів, які пекли в кожному й мерзли взимку, піт лили на жнивах». Не менш душевні, але більш ліричні медитації у «Священному саду бабусі Анастасії» Ангеліни Яр (Київ) та «Несладкой карамели» Єлени Нікової (Київ). Крім того, тут же представлені «Страшная тайна чемодана №26» Зинаїди Вількорицької (Хайфа), «Тетя» Урмата Саламатова (Бішкек), «Вариант бессмертия» Єфима Гаммера (Єрусалим), «Без десяти двенадцать» Тамар Хітірі (Батумі), «Жертвоприношение» Ігоря Шесткова (Берлін) та «Эдвард и Оплетухин» Іллі Іословича (Нешер).
Тематично-авторське розмаїття присутнє також у розділі «Переклади» цього числа «Крещатика» - куди ж без них у міжнародному виданні. Тут і «Третья башня» Дебори Айзенберг (Нью-Йорк) в перекладі з англійської Найлі Акбулатової, і «Возвращение в никуда» Вагіфа Султанли (Баку) в перекладі з азербайджанської Натаван Халілової, і «Дівчина на ім’я Сара» Йєгуди Аміхая (1924-2000) в перекладі з івриту Ірини Гончарової, а також «Пелюстки рози» (уривки з роману «Книга Книг Albedo») Олексія Александрова (Київ) у перекладі з російської Оксани Козенко-Клочко. Останній з них – у тому самому, «східному» жанрі: «Цього разу Вчитель не став ламати свою палицю об мою спину. Натомість почав маліти. Він зменшувався так стрімко, що в голові моїй закружляла вся Піднебесна з усіма її царствами, епохами та династіями… Так досконаломудрий перетворився на мураху, а я, і пальцем не поворушивши, — на велетня. Він шмигонув у якусь щілину, і після того я його вже не бачив. Замислений, пішов я собі. Було свято Прямого сонця, і великі поети з орхідеями та віршами пішли до тихих озер милуватися світанком…»
І хоч більшість наших поетів сьогодні займаються більш «прозаїчними» справами – захищають свою землю у лавах ЗСУ не з каламарем чи пером у руках – але результат такої «сродної», за Сковородою, праці майже той самий. Щоби нам було чим милуватися не лише в «Крещатике», але й на решті українських перехресть нашого майбутнього життя.
Коментарі
Останні події
- 23.06.2022|16:23Фільм «Щоденник гопника» виходить на великі екрани
- 21.06.2022|17:50«Для підтримки духу воюючої України»
- 21.06.2022|12:16У Києві відкривається виставка про злочини Росії проти медіа в Україні
- 20.06.2022|15:33Відбудеться форум «Музи не мовчать!»
- 16.06.2022|16:21Дорж Бату презентує продовження «Моцарта 2.0» – роман «Коко 2.0»
- 15.06.2022|15:51«Літературний Чернігів» схуд, але надолужує з надією
- 15.06.2022|15:50Соціально-освітній проєкт «Читаємо разом» зібрав 150 000 глядачів
- 09.06.2022|17:00Фільм «Щоденник гопника» вийде в українських кінотеатрах наприкінці червня
- 07.06.2022|17:11Помер автор бестселерів «Москва ординська» та «Країна Моксель, або Московія»
- 07.06.2022|15:28Український ПЕН розпочинає третій сезон проєкту "Мереживо"