На прилавках книжкових магазинів – більше шкільних підручників і посібників, ніж якісної дорослої літератури. У видавців немає грошей, щоб шукати і розкручувати вітчизняних авторів, вкладатися в якісну поліграфію або хороші наукові видання. Поки прогресивний світ за допомогою літератури підвищує свою кваліфікацію і розвивається, Україна підпільно передруковує російські видання на шкоду власній культурі та економіці. Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін в інтерв’ю ГолосUA розповів про те, що сьогодні з себе представляє український книжковий ринок.

ПРО ВИДАВНИЧИЙ БІЗНЕС. Український видавничий бізнес перебуває на середньовічно-європейському рівні. Відсутні можливості для розвитку торгівлі і розширення асортименту, тому що рівень капіталізації галузі тримається в межах 140 млн доларів, а це вкрай маленька сума. Для порівняння, у Польщі ведеться облік проданої продукції, а не тільки виданої, як у нас. Там сума становить 1,1-1,2 мрд євро.

У 2015 році пільга з податку на прибуток для видавництв була ліквідована. До того ж, видавець має дуже обмежений доступ до кредитних коштів. Тому що книга – це «довгограючий» продукт, вона довго створюється і довго продається. У таких обставинах банківські умови навіть успішного видавця можуть перетворити на банкрута. З цієї причини видавнича галузь в Україні є капсульованою, тобто вариться сама в собі.

ПРО СВОЇХ І ЧУЖИХ АВТОРІВ. Кожен видавничий бізнес на початок року, умовно кажучи, має «пиріг». Раніше дві третини цього «пирога» він віддавав на видання українських авторів – він шукав їх і розкручував. Сьогодні тільки 50% цієї частини йде до українських авторів. У новому році це вже буде не 50%, а 40%, тому що при всіх витратах простіше купити права на видання твору зарубіжного автора, зробити переклад (може, і не завжди якісний), але викинути на ринок продукт з уже відомим ім’ям.

ПРО ПРОДАЖ КНИГ. У 1990 році тільки державне підприємство «Укркнига» мало 6 оптових баз і 1400 магазинів у всіх великих населених пунктах. А сьогодні ж видавець, навіть виготовивши літературу, не може її кудись розмістити – йому доводиться особисто займатися роздрібною торгівлею. А багато які навіть придбавають вживане поліграфічне обладнання, щоб заощадити гроші на друк. У світі таке вже давно не практикують, там кожна структура займається своїм профілем. Видавець, наприклад, займається роботою з автором, підготовкою тексту, макетуванням, ілюструванням. Потім він віддає книгу в поліграфію і забуває про неї.

ПРО ТІНЬОВИЙ РИНОК. У 2015 році в Україну з Росії завезено продукції на 3 млн доларів, в 2016 році – на 1,6 млн доларів, у 2017 році – на 1,4 млн доларів. Це те, що завозиться легально. Але це не означає, що кількість російської літератури на ринку України зменшилася.

Піратська і контрабандна література продовжує надходити в продаж, хоча і не так масово, як це було в 2013 році. Якщо раніше книги завозилися фурами, то зараз друкуються в межах України. І їх можна легко відрізнити від оригіналу – за м’якою обкладинкою і папером поганої якості (серйозні російські видання друкують книги в твердій обкладинці і на гарному папері). Це тіньовий ринок. Адже незалежно від того, які рішення приймаються на рівні держави, потреба в російськомовній літературі у великого числа українців все одно зберігається.

Таким чином, дії, які вживає держава, непослідовні і незавершені. Обмежуючи імпорт, потрібно забезпечити динамічний і системний розвиток цієї галузі власної економіки. Потрібно створювати умови, щоб український видавець міг в найкоротші терміни заповнити ті ніші, які будуть звільнятися.

ПРО АСОРТИМЕНТ. 70% літератури, яка видається в світі, особливо в країнах, прогресуючих в своєму розвитку, розрахована на навчання дорослого населення. А навчальна література для школи займає не більше 20-25% від загального асортименту. В Україні кількість шкільної літератури доходить до 60%: підручники, методички, робочі зошити. Це характерно для нерозвинених країн, де стоїть завдання просто навчити дітей читати, писати і рахувати. Тобто у нас асортимент літератури, яка працює на прогресуючий розвиток кадрів, практично відсутній.

За даними на середину листопада 2018 року, в Україні видано 30 млн примірників книг, у тому числі близько 18 млн підручників і 7 млн ​​примірників навколонавчальної літератури. Література для широкого читача цього року навряд чи перевищить 10-12 млн примірників, що вкрай мало для населення України.

ПРО КУПІВЕЛЬНУ СПРОМОЖНІСТЬ. Українці не можуть дозволити собі купувати багато книг. За європейськими і навіть російськими мірками, наша книга досить дешева. Але і заробітні плати у нас низькі, особливо у так званої «інтелігентної публіки», яка звикла і готова читати. Це призвело до того, що в 2018 році українські видавці вперше почали масово демпінгувати – скидати ціни на книги (до 70%), щоб повернути хоч якісь гроші.

Тяга до читання в суспільстві не виховується – держава не популяризує читання, не приймає програм, які б прищеплювали літературну культуру. Тому наші шкільні бібліотеки порожні – вони перетворилися на склад резервних підручників.

ПРО РОЛЬ КНИГИ. Байдужість влади до книги протягом усіх років незалежності України негативно відбилася на рівні кадрового потенціалу країни, на темпах розвитку виробництва, науки і націєтворчих процесах у суспільстві. Межі будь-якої держави проходять не по територіях, а в головах людей. І роль вітчизняної книги в створенні цих рубежів є вирішальною.

Інформація: etcetera