Українське суспільство здебільшого залишається консервативним, особливо якщо йде мова про виховання та відповіді на складні питання дітей. Любов, смерть, приниження – все це теж присутнє в дитячому житті, у дещо іншому форматі, але присутнє. Найголовніше – давати вчасні та правильні відповіді на запитання. Про це під час 25 Book Forum дискутували письменники й видавці Ілля Стронґовський («Видавництво») та Христина Венгринюк («Чорні вівці»).

Ілля Стронґовський, письменник, ілюстратор, співвласник видавництва «Видавництво»:

«Робота нашого видавництва присвячена книжкам на складні теми, тобто якщо книжка не містить складної теми, то нам вона не цікава. Комерційно це повна катастрофа, бо вони абсолютно не продаються, вони нікому не потрібні, адже купівельна аудиторія цих видань – свідомі батьки, яких дуже мало. Та й книжки не дешеві. Також нашою аудиторією мусили би бути бібліотеки, тому що у цілому світі саме через бібліотеки закуповуються соціально значущі видання. Діти самі приходять за ними, їх не треба спонукати, щоб вони цікавилися цими книжками.

Я вірю, що дітей треба спонукати до бажання читати. А що читати – тут вони повинні самі розібратися. Наше завдання як видавців – мати літературу, яка відповідала би на будь-які питання, зокрема й складні. Але ми живемо у світі не рожевих єдинорогів – ми живемо в Україні».

«Діти отримували по руках від батьків за те, що тягнулися до багатьох наших книжок» 

 

Христя Венгринюк, співзасновниця видавництва «Чорні Вівці»:

«Не так просто бути видавцем молодого видавництва. Ми стараємося щось робити, можливо, трошечки інше, можливо, не до кінця зрозуміле.

Чому такі складні теми, які є дуже важливими, весь світ розуміє, приймає, захоплюється – і чому в Україні ці вони такі заборонені нами внутрішньо? Тобто ніхто їх нібито і не забороняє, але вони неприйнятні».

Ілля Стронґовський:

«Для того, щоб книжка читалася, потрібно, щоб її хтось купив. Видавці можуть роздавати книжки – ми дуже часто це робимо, постійно шукаємо спонсорів. У нас є книжка «Це зробила вона», комерційний наклад якої для продажу по 500 грн – це 500 примірників. У бібліотеки завдяки спонсорам пішло 2 000 примірників. І це, власне, наша стеля. Це, мабуть, найширший наклад, який ми робили за один раз: книжку вже майже розпродано, хоча вона вийшла тільки навесні. Зараз ми готуємо 2-й том, він теж рясно піде в бібліотеки.

«Майя і її мами» теж була підтримана фондом, вона була поширена в бібліотеках. Я змушував бібліотеки брати книжку, яка не тільки описує 17 типів родин, але й містить опис родин з 2-ма мамами, через що вона і стала скандальною.

Одна справа – подарувати книжку в бібліотеку, інша справа – щоби бібліотека вирішила, що вона згодна показувати це своїм читачам. 

Ми намагаємося дарувати книжки не у міські бібліотеки, а саме у сільські та районні, тому що там дорогі поліграфічні видання на непопулярні теми здатні мати найбільший ефект. Тому що там ніколи не знали, що про таке можна говорити 

Хто платить за свято? Спонсори знаходяться не завжди, бо є теми настільки складані, що спонсора знайти неможливо. Це зрозуміло: книжки можуть вибирати батьки й діти, але, як продавець та видавець, точно знаю, що діти отримували по руках від батьків за те, що тягнулися до багатьох наших книжок. Просто тому, що «не смій брати цю книжку».

Ми приходимо до сумного факту, що допоки ми не вб’ємо в батьках страх перед тим, щоб ці теми в принципі озвучувалися, вони не стануть за них платити. Відповідно ми будемо жебрати та заздрити успіху великих видавництв, які мають у власному розпорядженні телеканали або російський капітал. І які не беруться за такі книжки, бо вони ж комерційно не вигідні.

Взагалі, чим комерційніше, тим краще: будь-які книжки, які будуть підтримувати дрімучі стереотипи, – це топ продажів. В Україні є три цикли підготовки книжок: до Книжкового Арсеналу, до Форуму видавців і до Різдва (це особливо відчувається в Західній Україні). Ближче до Різдва усі великі видавництва, які працюють з дитячою літературою, будуть гнати християнську літературу в необмежених обсягах. Зробити книжку без християнської етики – нереально. Важко реалізовувати агностичні книжки, як, до прикладу, наша «Серце, плач» про смерть. Смерть є, а Бога немає – не згадується там Бог».

Христя Венгринюк:

«У мене був випадок, коли дитина хотіла купити книжку «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову». Багато хто вважає її аморальною, мені доказували, що ця книжка про послід, але це абсолютно не так. Ця книжка вчить дитину найважливішого: 

Коли тебе образили в садочку, коли зробили якусь неприємність – не замикйся в собі, не здавайся, не плач, а далі йди з піднятою головою і не бійся, що тебе можуть скривдити.

Адже діти дуже часто стикаються з проблемами булінгу у школі чи садочку.

Коли до мене приходять діти поговорити про такі речі, я сама їм нагадую історію про крота, з яким сталася така неприємність і він не побоявся, а йшов гордо і хотів дізнатися, хто це зробив. І коли він не боявся йти вперед, то побачив, що світ навколо різний і прекрасний.

Коли дитина хотіла купити цю книжку на Арсеналі, мама казала : «Как ты можешь такое хотеть? Тебя дома ждёт «Кот в сапогах».  «Кіт у чоботях» – це інша література. Вона не є поганою, все повинно існувати, але саме сформульоване питання «як ти можеш такого хотіти» принижує дитину, бо вона може хотіти і цього, й іншого, бо вона не бачить тут морального моменту – вона бачить те, що її веселить. Коли дитина бачить, чим відрізняються екскременти коня, зайчика, голуба, кози – вона тішиться неймовірно, а ми знаходимо цей момент педагогічним».

«Не треба нам про смерть» Христина Венгринюк:

«Коли до нас підходять на форумах, ми розповідаємо, що у нас серія про те, що таке Бог, що таке краса і що таке смерть. А батьки кажуть: «Не треба нам про смерть». Але ви ж знаєте, що усе починається з дитячих психотравм . Якщо ми сьогодні не проговоримо про те, чому вчора у тебе був улюблений собака, а сьогодні немає, чому вчора був твій улюблений дідусь, а сьогодні немає, то дитина з цими психотравмами виросте, і потім боротися з цим буде значно важче».

Неграмотні книжки шкодять інклюзивностіІлля Стронґовський:

«Нашому «Видавництву» – два роки. Говорячи на тему інклюзивності, ми починали з того, що зробили з партнеркою благодійний маленький фонд. Робили мистецькі листівки, продавали їх, а прибуток віддавали у Фонд місії України, який займається реабілітацією дітей з інвалідністю. 

Дискримінація дітей з інвалідністю – це моє велике болюче місце. Щодо книжкової ситуації, то тут складний момент, бо тут мало зробити якісний контент. Якщо за це беруться люди, які не мають у цьому своєї пристрасті, то виходить провал.

Нам пітчили книгу «Магда і вітер», про дівчинку на візку, яка живе у багатоповерхівці, не може вільно пересуватися, а лише сидить перед вікном і мріє. Їй сниться, що вона може ходити – і от вона радісна, бо може йти, а потім бац – і вона помирає.

Згодом цю книжку видало видавництво «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», вона виграла низку нагород за інклюзивність. Проте я б за таке вбивав, тому що це не просто неграмотно зроблена книжка на складну тему – вона шкідлива. Вона шкодить інклюзивності, відтворенню дітей з інвалідністю, як вони самі себе бачать. Не можна підступатися до теми, якщо ти на ній не розумієшся. Я висловлював своє обурення Івану Малковичу, що він без змін чи консультацій випустив це неподобство, на що він відповів: «Ти що, ти знаєш, як погано вона продається? Ви мені дякувати маєте, що я за це взявся, більше я за таке не візьмуся».

Христина Венгринюк:

«У нас є книжка на схожу тему. Це не про інклюзивність, трохи про інше – «Мартуся, яка захворіла на лейкемію». Її написала мама дівчинки, хворої на лейкемію. Дівчинка, правда, сьогодні вже одужала. Були спонсорські гроші на цю книжку, але її все одно ніхто не брався видавати. Це був дуже складний процес. Ми розповсюджуємо цю книжку в першу чергу по лікарнях, щоб батьки мали змогу прочитати і зрозуміти, як це пережити, побороти».

Інформація: Видавництво Старого Лева