Шкільна програма з літератури завжди викликала в мене багато запитань, а тут ще й таке. Ні, я не хочу виступати в даному разі як апологет літературної творчості Жадана, мене цікавить радше те, що хочуть зробити зі шкільною програмою.

Мій власний досвід свідчить про те, що в школі в учнів надто великого інтересу до літератури переважно немає, натомість період серйозного і вдумливого читання починається в роки навчання у вищому навчальному закладі. Цим користуються викладачі і, як правило, рекомендують студентам для прочитання цілу купу книжок. Пам´ятаю, у Києво-Могилянській академії, де я мав щастя навчатись, на гуманітарному факультеті були цілі курси, котрі не передбачали ні письмових робіт, ні семінарських занять, а викладач робив лише одну річ - пропонував для прочитання певний список літератури. Згадую, саме таким був курс "Психоаналіз і мистецтво", на який я записався, чекаючи буремних дискусій та обговорень й отримавши натомість лише список літератури.

І тому коли починаються всілякі експерименти зі шкільною програмою з літератури, мене цікавить, чи спрямовані вони на те, щоб вирішити проблему низької прочитуваності художніх творів, передбачених цією програмою. Ввести туди твори Сергія Жадана чи вилучити їх звідти - це, мені здається, нічого не дасть. Ці твори у шкільному віці не закликають до жодних дискусій (крім, хіба що, дискусії про вживання ненормативної лексики в літературі), а саме дискусії є тим, що може оживити шкільні уроки з літератури. Досвідчений читач, звичайно, побачить у творах Жадана провокативний конфлікт між реальністю міських буднів та ідеалізмом нічних мрій і в цьому знайде багато такого, що веде до дискусії. Однак це стосується лише досвідченого читача, а таких читачів серед школярів ми, на жаль, знайдемо не багато. Класичні твори, в свою чергу, несуть у собі чимало приводів для плідних дискусій, дозволяючи вибудувати цілі власні теорії щодо розуміння тих або інших явищ й ці теорії пояснити за допомогою аргументів.

Звичайно, можливий такий педагогічний метод - загравати з учнями, вводити до шкільної програми «Гаррі Поттера» й іншу популярну літературу, але особисто я вважаю, що краще передбачити у програмі час для вільного обговорення (в усній чи письмовій формі) прочитаного учнями незалежно від обов´язкової програми. От саме на цих уроках і можна було б обговорювати і Джоан Роулінг, і Сергія Жадана, в той час як обов´язковою для прочитання залишити перевірену роками класику.

Шкільні уроки з літератури, як на мене, мають бути спрямовані навіть не стільки на те, аби учні почитали ті чи інші книги, скільки на те, щоб вони навчилися логічно й послідовно висловлюватися з приводу прочитаного, продуманого, проаналізованого. Це неймовірно важливе вміння для усього подальшого життя, як би воно не складалося, яку б професію школяр не обрав і чим би він не займався. Уроки літератури виховують вміння підтримувати розмову, про яке ми часто згадуємо, коли опиняємося в ситуації, в якій потрібно підтримувати діалог, а до голови не спадає жодна думка щодо того, що можна було б сказати, про що можна було б поговорити. Власне, сама література може бути безкінечною темою для розмов, але за умови її не надто високої популярності в нашому міжчассі (люди з куди більшою цікавістю говорять про політику й проблеми житлово-комунального господарства) бажано мати власні погляди не лише на літературу.

Проблема поділу літератури на дитячу й дорослу насправді є достатньо серйозною. Юнак чи дівчина середнього шкільного віку при належній наполегливості може перечитати чималу кількість дорослих, так би мовити, книжок й скласти щодо них власну думку. Однак письменник, створюючи текст, розраховує на доросле його сприйняття. Тому слід говорити про таку річ, як сприйняття дорослої літератури дітьми, які не хочуть, припустимо, читати дитячу літературу або вже достатньо її прочитали. І якщо з художньої літературою справа стоїть трохи простіше, то з літературою, наприклад, філософською все дещо складніше, адже філософія кличе до узагальнень та абстракцій, котрі для юного читача не є знайомими зі шкільної програми, в той час як дорослий читач, маючи певний досвід читання серйозної літератури, здатен сприймати філософію вже на зовсім іншому рівні.

Шкільне читання, як зазначають підручники з педагогіки, має бути джерелом естетичного виховання. Було б добре, якби дійсно у більшості випадків це було так. Однак непогано було б вже в тому разі, коли б шкільне читання було хоча б першим кроком до читання більше серйозного, котре має прийти в пізніші роки, адже естетичне виховання з випуском зі школи не закінчується. Можна сказати, саме тоді воно дуже часто тільки починається.