Не секрет, що в умовах сучасного українського ринку зовсім небагато періодичних видань можуть похвалитися таким винятковим довголіттям. У чому секрет його непроминальної актуальності журналу, та чим він сьогодні може привабити маленького читача, ми й спробували з´ясувати.

З чого все починалося

Історія легендарного «Малятка» розпочалася наприкінці 1950-х років. Знаний український письменник Борис Харчук, який працював на ту пору в ЦК ЛКСМУ, на завершення своєї каденції вирішив, вочевидь, залишити по собі ще один корисний спадок і - вигадав журнал для дошкільнят.

На той час українські діти й підлітки вже читали вітчизняний журнал «Барвінок», а також російські видання «Веселі картинки», «Мурзилка», «Юний натураліст», що розповсюджувалися скрізь по СРСР. Проте саме «Малятко» стало першим і тривалий час єдиним у цілому Союзі журналом для найменшої вікової категорії дітей - для малят, які ще не пішли до школи.

Самому Борисові Харчуку так і не вдалося попрацювати зі своїм «дитям». Зібравши штат та підготувавши все необхідне для нормальної роботи видання, перший редактор «Малятка», людина принципова, потрапив у чергову «ідеологічну» немилість. Він змушений був піти з редакції й навіть не поставив на першому номері журналу свого підпису.

Перше число «Малятка» вийшло друком у січні 1960 року.

Методика вступила в суперечку з ідеологією

Щомісячник для дошкільнят був покликаний як розважати малюків, так і допомагати батькам в їхньому вихованні. Саме тому в «Маляткові» поруч із численними барвистими малюнками, веселими віршиками та казками з´явилися рубрики, з допомогою яких дитина вчилася читати, рахувати, малювати, збагачувала свій словниковий запас, розвивала кмітливість, логічне мислення, пізнавала світ навколо, засвоювала етику та норми етикету, вчилася творити своїми руками.

Щоб підготувати для маленьких читачів відповідний матеріал, трудилася ціла команда професіоналів. Лише серед літераторів, твори яких друкувало «Малятко», досить згадати такі імена, як Дмитро Павличко, Оксана Іваненко, Микола Вінграновський, Олесь Гончар, Петро Панч, Євген Гуцало, Марія Познанська, Грицько Бойко, Платон Воронько, Василь Чухліб, Наталя Забіла...

Однак навіть найкраща виховна методика мусила на той час рахуватися з неуникним - ідеологією. Тож уже в першому номері «Малятка» поруч із Зайцем, Сірим вовком та Котигорошком діти побачили й іншого персонажа - Володимира Леніна. Ідеологічні «контролери» чітко відстежували, щоб журнал для дошкільнят висвітлював і всі радянські державні свята та правильно розставляв наголоси.

«Нас, працівників, це ставило часом у сутужне становище, - ділиться письменник і працівник «Малятка вже понад чотири десятиліття Анатолій Григорук. - Уявіть собі, дітям, котрі мали максимум шість років, треба було якось розповісти про з´їзд партії».

«Викликав мене якось секретар з ідеології,  - розповідає пан Григорук, - і сказав, що ми припустилися помилки, випустивши новорічний номер на чорному тлі. Я пояснював, що чорний колір - це насамперед урочисте тло. Однак довелося пообіцяти, що більше таких «помилок» не робитимемо».

У редакції діляться: якби не деякі ідеологічні моменти, навіть назва улюбленого журналу для малюків була б іншою.  Первісно варіант «Малятко» значився лише в робочих паперах. Видання ж хотіли назвати «Котигорошок» - іменем персонажа української народної казки. Та комусь «нагорі» ця назва здалася «надто українською»...

Секрет "Малятка"

Сьогодні, коли з´їзди партії більше не є обов´язковими для дитячих журналів, «Малятко» вільно почувається з добором матеріалу для своїх читачів. Як і раніше, тут публікуються роботи популярних українських письменників, поетів та художників. Та поруч із ними - і твори авторів, знаних у цілому світі. Тепер дошкільнят знайомлять з українськими цінностями та вітчизняною минувшиною, реаліями та винаходами сьогодення, розповідають про різні країни та звичаї. А ще - вітають із днем народження, розміщуючи на сторінках журналу фото іменинників.

Однак, розгорнувши «Малятко», діти знайдуть тут ті самі рубрики, що й колись їхні тата й мами чи навіть дідусі та бабусі: «Калинчине віконце» про природу (вигадане колись письменницею Галиною Демченко), «Дзвіночок» з цікавими завданнями й загадками на розвиток мислення, «Маляткову пошту», дописувачами якої є їхні однолітки, комікси, ігри, пісні з нотами і, звісно ж, улюблену «Саморобку».

Сучасне «Малятко» - це 24 сторінки якісного паперу проти «газетного» метелика, яким журнал був на початку 60-х. Видання розширило свою читацьку аудиторію: тепер воно адресоване і дошкільнятам, і молодшим школярам.

Сьогодні "Малятко" - більше не єдиний журнал в Україні для наймолодшої аудиторії, адже в цій ніші з´явилося кілька нових хороших видань. Тож "Маляткові" доводиться боротися за свою аудиторію в непростих ринкових умовах без державних дотацій чи спонсорської підтримки.

У відповідь на запитання, у чому секрет популярності журналу, головний редактор Зінаїда Лещенко відповідає: вочевидь, саме в здоровому консерватизмі. «Наш журнал не став суперсучасним, він класичний у своїй першооснові», - пояснює вона.

Відданість традиції в даному разі виявляється виправданою. Вона стає для журналу гарантією прихильності читачів, зазначають «малятківці». З року в рік передплачуючи чи купуючи «Малятко», батьки керуються впевненістю в стабільній якості журналу, а також знанням того, що знайдуть тут перевірені досвідом та педагогами підходи поруч із новітнім наповненням. 

А ви читали «Малятко»?

Іван Малкович, поет, видавець:

- «Малятко» - хороший журнал, але чомусь так трапилось, що ні я, ні мої дітки в дитинстві його не читали.

Олександр Пономарьов, співак:

- "Малятко" в дитинстві читав, пам´ятаю. Але, як тато, краще висловлю побажання щодо сучасних дитячих журналів. Хотілося б, щоб було більше літератури для дітей українською мовою, щоб вона була цікавою, пізнавальною, щоб розважальні журнали для малюків по-справжньому захоплювали. Цього нині не вистачає. Тож потрібно, щоб цей напрямок розвивався.

Сергій Жадан, письменник, поет:

- "Малятко" не читав. Сьогодні в дітей, наскільки можу судити, значно більший вибір кольорових яскравих журналів - їх безліч у кожному кіоску. Хоча, здається, україномовних серед них не так багато.

Дмитро Шимків, генеральний директор «Майкрософт Україна»:

- У дитинстві я читав страшенно багато - і книжки, і журнали. Батьки передплачували або купували і «Малятко». Вірші та оповідання, прочитані в дитинстві, пам´ятаю досі й розповідаю своїм малюкам тепер. Дуже хочу, щоб і мої діти побільше читали - це розвиває уяву, творче мислення, дітки фантазують, вигадують історії. Шкода, що в Росії видавництво дитячих книг і періодики так випереджає наше. Вірю, що в найближчому майбутньому повинні з´явитися інтерактивні дитячі книжки та журнали, які діти будуть не просто читати, але й взаємодіяти з ними - а значить, дізнаватися й вивчати більше.

Наталя Поклад, поетеса

- «Малятко» читали мої діти. Хоча, спочатку вони його просто розмальовували, додавали щось своє, поки не навчилися читати. У мене велика різниця між дітьми - сім років. Тож син - як старший з двох - виступав у ролі читальника, а ми з донькою слухали. Обирав він на свій хлопчачий смак щось героїчне, про пригоди, про якісь серйозні вчинки. Пам´ятаю, що Григора Тютюнника читав. А донька - та більше була охоча до віршиків, до ритму, і до різних тваринок. Діти люблять яскравість, характер. Були номери «Малятка», які прочитувалися від А до Я. А ті, де траплялися якісь ідеологічні моменти, звісно, йшли млявіше.