До кінця історії її герої зрозуміють, що той, хто лишається собою, зрештою завжди виграє. А цькувати – так само паскудно, як і бути жертвою буллінгу.

 

Наступна ж книга, «Привиди проти суперкрутих», починається абсолютно чудово: в Анне Беа додалося друзів і впевненості у собі, вона нарешті співає у шкільному гурті і навіть збирається вирушити з однокласниками у табір. От тільки замість літнього таборування у «Сонячній бухті», до якого дівчинка довго готувалася, на них чекає поїздка у засніжені гори. А до їхнього класу там приєднаються зовсім незнайомі семикласники з іншої школи. Несподіванки чекатимуть дівчинку на кожному кроці!

 

Адже таборування не лише зблизить не дуже дружних однокласників, які відкриються одне одному з нового боку, а й поставить перед ними незвичні виклики. Наприклад – як розібратися із таємницею загадкового привида, що ночами кошмарить «суперкрутих», видаючи моторошні звуки. Або як виплутатися з «любовного трикутника», у який несподівано для себе потрапляє Анне Беа.

 

 

Як вразити однокласницю, яка фанатіє від відомого актора Роберта Паттісона, а на тебе й оком не гляне? Якщо ти зовсім не красунчик-«вампір» і в Голлівуд не беруть – треба спробувати потрапити у книгу рекордів Гіннеса, вирішує Андрій Говоруха на прізвисько Андроїд. А що слово із ділом у нього надовго не розходяться, одразу береться до справи. І нехай рекорди у хлопця специфічні, а спроби їх встановити провалюються з тріском, він не здається, адже на карту поставлена прихильність Єви.

 

У цій непростій справі Андрію-Андроїду допомагають (а частіше – заважають) друг Юрко, котяра на ім’я Монстр і найсимпатичніша чихуахуа Лея. Чи вдасться хлопцеві встановити бодай якийсь рекорд, дізнаєтеся, коли прочитаєте книгу. Вона написана легко, з бешкетливим гумором, тому ви маєте всі шанси проковтнути текст за один раз, із першої до останньої сторінки.

 

 

Бурундука насправді звати Іваном Бондаруком. Але прізвисько до товстенького щокатого відмінника прилипло, наче скотчем причеплене. І хоч хлопець не лише уроками цікавиться, а й у футбол залюбки гасає, ніхто не сприймає його всерйоз. Тож хлопець вирішує додати собі виграшних балів в очах однокласників, заручившись допомогою… нечистої сили! Зі курячого «зноска», знайденого у бабусиному курнику, хлопець, наслухавшись оповідок бабуні, намагається виростити антипка – маленького домовичка. Про те, на які жертви довелося піти хлопцеві, щоб надбати собі доморощеного дідька, йдеться в повісті «8 днів з життя Бурундука». А з оповідань, які також увійшли до книжки, читач дізнається, як Бурундук розгадував таємницю загадкових нічних кроків, які лунали зі старого креденса, намагався стати алхіміком і вистежував дівчинку, якій симпатизує.

 

Веселі повісті й оповідання Івана Андрусяка супроводжуються кумедними малюночками. Їх розглядання-реготання приносить не менше задоволення, ніж читання тексту.

 

 

Головна героїня цієї книжки Анна дуже схожа на героїню творів Люсі-Мод Монтгомері Енн Ширлі — щоправда, десь так, як чорно-білий негатив схожий на яскраву кольорову фотку. З обома дівчатками ми знайомимося у момент, коли вони приїздять у нову прийомну родину. Тільки якщо життєрадісна Енн своєю цікавістю, щирістю і безпосередністю розтоплює серця суворих Метью і Марілли, то закрита, як маленька мушля, байдужа і занурена у думки-ні-про-що Анна трішки дивує відкритих і добросердих містера і місіс Пеґів. Насправді Анна – чемна, спостережлива і розсудлива. Але вона не має і навіть не намагається знайти друзів. Зазнавши колись болю розчарувань, дівчинка вирішує не дати дружбі жодного шансу.

 

Тому дівчинка самотою блукає мальовничими болотами і солончаками, дюнами і набережною невеликого селища. Вигадує красиві історії про Будинок на болоті, який її зачарував. А потім зустрічає Марні — дівчинку, яка живе у тому будинку. І вперше відчуває: її можуть щиро любити, з нею можуть залюбки проводити час, вона — цінна, важлива і цікава. Навіть коли Марні зникає, зігріте її дружбою серденько Анни не зачиняється – і нарешті у неї з’являються справжні друзі.

 

Цікава інтрига, неймовірно атмосферні описи довколишньої природи і озвучені у тексті теми – самотність, дружба, вміння перебороти розчарування і дати комусь чи чомусь ще один шанс — актуальні для читачів будь-якого віку, але особливо важливі для підлітків.

 

 

 

Катруся – незвичайна дівчинка. Щира і вдумлива фантазерка й вигадниця, вона живе у своєму особливому світі, де книги важливіші, ніж телевізор, канікули, проведені на хуторі бабусі й дідуся, цікавіші, ніж відпочинок на яких-небудь Мальдівах, а мова – свіжа і чиста, як озерне плесо, не засмічене русизмами, суржиком і сленгом. Катруся – дитина-мрія: не капризує, не бунтує, збавляє час, вигадуючи дивокраї і їхніх химерних мешканців, записуючи власні вірші й оповідки, спостерігаючи за дивовижним і прегарним світом. У цій книжці вона знайомить читачів із найдорожчими людьми – мамою і татом, двоюрідним братом Костиком, Баболею й дідусем. Маленький і гармонійний мікрокосм Катрусиного життя розкривається перед читачами у короткий яскравих оповідках, в яких юна оповідачка розповідає не завжди кумедні, але завжди зворушливі історії.

 

«Тринадцятий місяць у році» – це той випадок, коли форма вражає більше, ніж зміст. Книга написана кришталевою, дзвінкою українською мовою, щедро помережаною народними афоризмами, приповідками і приказками, багатою на нові словечка, створені за усіма нормами нашої мови, а тому – такі природні і доречні.

 

 

 

Маргарита – особлива мама. Вона не зважає на умовності і любить усе-робити по-своєму, її тіло вкрите кольоровими татуюваннями, за якими можна «прочитати» найважливіші події її життя. Маргарита – саме та мама, про яку тихцем мріють бунтівні тинейджери. Але рідні доньки знають, що життя із нею – ще той подаруночок. Любляча і щира, інфантильна і розпачлива, хаотична, яскрава, незграбна, неуважна, емоційно нестабільна щедра і безвідповідальна, вона перетворює життя Зірки і Дельфінни на вибуховий феєрверк. Але якщо молодша, Фінна, ще приймає мінливі правила матусиної гри, намагаючись навіть у найдивніших ситуаціях знаходити щось дивовижно пригодницьке, то старша, Зірка, відчайдушно повстає проти звичного плину життя. А коли на горизонті з’являється омріяний татусь, хитка влаштованість їхнього повсякдення летить шкереберть. І всі троє дівчаток опиняються на роздоріжжі, вагаючись, який вибір зробити.

 

Ця книга насправді не така весела, як може здатися на перший погляд. В ній багато відчаю і розгубленості. Відчуття, наче земля втікає з-під ніг, у ній межує із відчуттям непотрібності, недосконалості, недолюбленості. «Розмальована мама» – це книга про те, що мама – якою б шаленою вона не була – завжди лишається найкращою для своїх дітей. Але у цього глянцево-позитивного твердження є й зворотна темна сторона. Адже іноді мама, попри всю свою щиру любов, може бути потенційним джерелом небезпеки своїх дітей. Цей момент – коли розхристаність переходить за безпечні межі – дуже важливо вчасно помітити і зафіксувати. Тоді буде надія на хеппі-енд – як вона є і в книзі Жаклін Вілсон.

 

Це сталося у п’ятницю, 12-го, напередодні Дня Валентина. Сем прокинулася за 7 хвилин 47 секунд до того, як подруга Ліндсі зупинилася під її будинком, щоб забрати у школу. У Сем попереду мав бути чарівний день – з трояндами, принесеними шкільними «купідончиками», з вечіркою і романтичним побаченням із коханим, яка мало б закінчитися бажаною втратою цноти. Натомість була дорога, спалах білого світла і…смерть. Прокинувшись наступного ранку, Сем дуже швидко розуміє, що це був не сон. Вона стає полонянкою часової петлі, змушеною знову і знову проживати той день. Що мусить зробити дівчина, аби виплутатися із неї? Знайти спосіб врятувати своє життя…чи когось іншого?

 

Здавалося б, початок готує нас до ліричної історії з життя старшокласників. Але лірики тут не так і багато. Ця книга – жорстка і часом жорстока, зате вона показує старшу школу такою, як вона є, з усіма її вадами. Разом з тим вона пропонує підліткам – молодим і популярним, тим, які переконані, що їхній «зоряний час» триватиме вічно – замислитися над глобальними проблемами життя і смерті.

 

 

Одного разу 17-річна Олена прокидається у божевільні. Чому і як туди потрапила –не пам’ятає. І хоча життєвий бекграунд у неї досить важкий і безрадісний — бідність, вічно замучена і нещасна мама, вітчим, який більше пропиває, ніж заробляє, відсутність справжніх друзів, серйозних зацікавлень і жодної перспективи, — та, здавалося б, серйозних причин для такого повороту долі нема. Лише згодом ми дізнаємося про трагедію, яка привела дівчину в божевільню. А поки – знайомимося із її новими сусідами по палаті і по лікарні, серед яких вразлива, щира і привітна Оленка виглядає як ніжний промінець, що дарує гарне ставлення, добро і навіть любов.

 

Чи завжди світ «здорових» більш доброзичливий, комфортний, зрештою – справді здоровіший, ніж той, що існує всередині мурів божевільні? Чи прийме він дівчинку назад, чи відштовхне геть? Ця новинка від Оксани Сайко помітно вибивається із підліткової серії видавничого центру «Академія». «Птахи завжди повертаються» — книга про тягар абсолютно дорослих проблем, які звалюються на плечі ще зовсім юної дівчини, про місце у світі, яке так важко знайти, про божевільних і «нормальних» і про те, з якими із них почуваєшся у більшій безпеці.

 

 

 

«Старшокласниця. Першокурсниця» Анастасія Левкова, «Видавництво Старого Лева» 

В основі цієї книги — щоденники спершу старшокласниці, а потім першокурсниці — ні, не авторки (хоча ключові факти біографії Насті Левкової і її героїні таки співпадають), а дівчини на ім’я Ліля Маринник. Вона росте у родині військових у невеликому містечку, навчається у гімназійному класі, їздить на олімпіади з укр.мови й історії, вчить англійську, закохується, дружить, ходить на дискотеки в «Орфей» або «Тарантіно» (бо більше в невеликому містечку зайнятися нічим), мріє про на рік старшого юнака, заглядається на однокласників, мріє про Академію, в яку, кажуть, таки можна вступити без хабаря і в якій немає корупції. Усе це відбувається у до-ЗНОшну добу, на початку 2000-х. В образі Лілі — вся квінтесенція українських випускників зразка 2002-2004 року, достатньо розумних, щоб прагнути чогось більшого, ніж «куплене» місце в якому-небудь «кульку», і щоб усвідомлювати, що корупція надійно оселилася в усіх університетських коридорах.

 

Щоденники «старшокласниці-першокурсниці»- це такий прекрасний мікс цитат відомих людей, шкільних авторитетів і друзів та власних переживань і думок. Тут і переказ подій, які відбулися на дискотеці, і конспект розмов із таємною пасією, і монологи до Бога, і цей чарівний наївний юнацький пафос, і якісь важливі внутрішні осяяння, написані сумішшю суржику і патетичних слів. А ще ця книга цікава і корисна тим, що озвучує речі, про які не говорять вчителі і дуже рідко говорять батьки: золота медаль менш важлива, ніж усвідомлення власної самоцінності, для старшокласниці нормально більше переживати через кохання, ніж через обласну олімпіаду,обираючи професію, ліпше орієнтуватися не на «престиж», а на те, що тобі справді до душі, а коли відчуваєш, що звернув не туди, варто не боятися почати спочатку.