Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Степан Процюк. Історія занапащеного життя
Мені не надто подобається сірий колір костюма. Мені взагалі не подобаються костюми. Не люблю краваток як добровільних затискачів свободи. Але нехай не ображаються костюмолюбні і краваткозалежні, бо це лише справа смаку. А, як відомо, на колір і смак товариш не всяк. Зрештою, йтиметься не про костюми і краватки. Хоча...
Після закінчення вузу я кілька років працював на Черкащині. Вчителем української мови і літератури у сільській школі. Звідти було однаково далеко що до Черкас, що до Кіровограду. Це була справжня степова порожнина географії із її автентичними характерами людей, із її красою і жахом відрубності від будь-яких благ цивілізації. Але я відтоді назавше полюбив центр України і людську справжність, навіть безхитрісність більшості тих степовиків, що називали мене «западенцем». Через те іноді підчас якихось дипломатичних бесід чи штучного єлею компліментів я чомусь нав’язливо згадую про ті, такі начебто чужі для галичанина краї. Потім навчання у київській аспірантурі остаточно прищепило мені імунітет до, даруйте, гірших сторін нашого, галицького світосприйняття. Але навіть не про це я хочу зараз розповісти.
Спочатку завучем, а потім директором тієї школи був чоловік, якого я умовно називаю М. М. Я знав, що він закінчив Донецький університет, за фахом «фізика». Що у нього було якесь дуже покручене особисте життя, доки не забрів на Черкащину. Ходили чутки, що він лікувався від алкоголізму і був «підшитим». М.М. мав дружину. Своїх дітей із нею у нього не було.
М.М. дуже багато курив, переважно «ватру». І постійно ходив у сірому костюмі. Із краваткою, також, здається, якоюсь сірою, наче вигорілою на сонці. Але він був чоловіком пристрасним і по-своєму яскравим. Здавалося, що він зумисне (очевидно, через бідність...) вибирає сірі кольори, щоб стати уніфікатом, остаточно розчинитися у цьому невибагливому трибі сільського життя. Забути про свої студентські та післястудентські пригоди. Знайти спокій серед шкільної та картопляної сільської «ідилії».
Я подружився із ним. Мені не мало знаачення: завуч М. М. або директор, чи лише вчитель фізики. Він це чудово розумів. Не раз ми у його кабінеті «ганяли» дуже міцні чаї, закушуючи їх міцними і дешевими цигарками. Він розповідав про якісь дикі студентські пиятики, двотижневі запої, нетримання сечі та повний відруб свідомості. Аж таким потужним досвідом я похвалитися не міг. Через те переважно слухав.
Також М. М. багато говорив про якісь жіночі зради, кохання за три рублі, яке вибирають замість життя із тим, кого любиш. Він був людиною – дуже нетиповий фізик! – надто вразливою, делікатною і навіть сором’язливою. Його любили як вчителі, так і учні. Згодьтеся, що коли директора школи люблять учні, це щось означає.
Він розповідав мені багато конкретного і багато абстрактного. Чимало я вже, на жаль. забув. Він любив говорити про себе – напевне через комплекси, назвемо їх ще раз сором’язливістю і вродженою душевною цнотою, котру ніякий спосіб життя не зумів остаточно переродити – як про третю особу. Соромився. Шкода, що через відсутність життєвого досвіду я збагнув це надто пізно. Може, зумів би щось важливе порадити.
Було відчутно – щось гризе його і мучить. Чи це було нещасливе особисте життя? Степова провінційна безнадія? Неусвідомлений екзистенційний страх? Туга за солодким алкогольним галюциногеном? Сіризна і рутина навколишнього, від якої не рятував навіть подібний колір костюму?
Я врешті виїхав із Черкащини, бо, попри мою фольклорну любов до неї, робив усе, аби покинути сільське вчителювання. Отже, наші дороги розійшлися. Я навіть не пам’ятаю, при яких обставинах бачив М. М. востаннє...
До мене доходили чутки, що він знову почав пити, що десь валявся під тином, а десь... Словом, аби не деталізувати, до нього повернулися усі студентські фантасмагорії. Лише біда, що це було черкаське село... Його, звісно, «попросили» із директорської посади. Кажуть. він одразу кудись щез. А потім знову, неприкаяний і зламаний, повернувся. Де він був? Що відчував і пережив?
Потім його не стало. Я не знаю обставин смерті М. М. і вже, напевне, ніколи не дізнаюся. Він назавше залишився у моїй пам’яті драматичною червоною плямою на тлі тієї сірої та доброї сільської рутини і безвиході...
Додаткові матеріали
- Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту»
- Український книжковий 2016-ий рік: імена, жанри, тенденції
- «Рейтинг критика» назве найкращі дитячі та підліткові книжки 2016 року
- Степан Процюк. Дещо про ігри розуму
- Степан Процюк. Коли я дружив із алко голем
- Найвідоміший роман Степана Процюка перевидано
Коментарі
Останні події
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля