Re: цензії

2016-й рік добігає кінця – час підбивати читацькі підсумки! Що сподобалося, запам’яталося, вразило, спонукало до роздумів і варте того, щоб порадити почитати іншим, – без вагань до рейтингу! І хоч новинок на книжковому ринку України цьогоріч дуже багато, все ж за канонами жанру хай живе топ-10 найважливіших книжок 2016-го року!

Та передусім кілька спостережень. Суб’єктивних, звісно.

2016-й рік – це рік перекладів бестселерів. Переклади були різні – вдалі і не дуже, однак усі дискусії щодо якості потверджують: книжки віднаходять читачів, бридливих читати абищо, а тому видавцям неминуче треба вдосконалюватися й із чистими руками підходити до оригіналів, щоб не осоромитися перед українською аудиторією.

Щодо рідної літератури, то тут вже традиційно минулося без якогось одного дуже обговорюваного тексту, проте з’явилося кілька книжок, які здобулися на свою аудиторію й викликали враження, а, отже, пожвавили літературний процес. Серед таких – «Забуття» Тані Малярчук, «Баборня» Мирослава Лаюка, «Маша, або постфашизм» Ярослава Мельника, «Saint Porno» Богдана Логвиненка, «Зазирни у мої сни» Макса Кідрука, «Щасливі голі люди» Катерини Бабкіної, «Бабине літо» Марка Лівіна, «Тамплієри» Сергія Жадана, «Глибина різкості» Ірини Цілик, «Цензор снів» Юрія Винничука, «Свій час» Яни Дубинянської, «Помирана» Тараса Антиповича, «Мовою Бога» Олени Стяжкіної, «Нічні купання в серпні» Сергія Осоки, антологія оповідань «Невимушені» та інші. Взагалі, приємно помітити, що тихою, але впевненою ходою розвивається мала проза, зокрема її розвивають дебютанти. До речі, цьогоріч літературні критики як ніколи пильно придивилися до доробку початківців, і деякі з дебютантів одразу ж потрапили до списків престижних літературних премій (Алла Дорош, Юлія Ілюха, Марися Нікітюк).

Хоч усього безміру літературного 2016-го року не охопить жоден книгоман, та все ж кожен, хто цікавиться сучасним літературним процесом, не може оминути спокуси сформувати свій особистий рейтинг. Головне – визначитися з критеріями. Усвідомивши марність намагань створити об’єктивний список, в якому раціональне уявлення про якісний текст збігалося б із неконтрольованими логікою «мурашками», я просто згадала ті книжки, через які не могла заснути. Не тільки тому, що вони цікаві, глибокі або ще якісь.

Просто трапляються книжки, після прочитання яких ти не можеш заснути від щастя, що на світі існує література.

Найкраща поетична збірка – «Чоловіки, жінки і діти» Юлії Мусаковської (Видавництво Старого Лева). Хоч видання побачило світ 2015-го року, фактичне обговорення збірки відбулося взимку й навесні цього року. У цій збірці є все, щоб задовольнити мої поетичні вподобання: небанальна рима, небанальні думки. І розкішне оформлення як приємний бонус.

Найсміливіша книжка – «Баборня» Мирослава Лаюка (Видавництво Старого Лева). Що мені тут було цікаво, окрім сюжету і його виконання, так це те, як авторові елітарної лірики вдасться написати прозу, якою вона буде і про що. Мені заімпонувало, що Мирослав Лаюк може дозволити собі бути різним і не боїться експериментувати, хай навіть не всі поціновувачі його поетичної творчості сприйняли цей експеримент.

Найцікавіший роман – «Зазирни у мої сни» Макса Кідрука (Клуб сімейного дозвілля). Цей жахливчик-технотрилер справді дуже цікаво читати, і від нього було не відірвати не тільки мене, а й кількох моїх друзів. Динамічність сюжету, напруженість колізій, цікаві образи, бездоганно створена атмосфера – усе це спрацювало на радість читачеві. Цей роман можна радити без вагань, якщо хтось попросить почитати «щось хороше з сучасної української літератури», але у вас не буде часу пояснювати, що часом те, що вважається хорошим, насправді не дуже цікаве. Хоч «Зазирни у мої сни» – це роман на раз, він і захопливий, і майстерно виконаний.

Найцікавіша збірка малої прози – антологія «Невимушені» (Віват). У цій збірці зібрано тільки п’ять новел популярних молодих авторів – Катерини Бабкіної, Марка Лівіна, Мирослава Лаюка, Ірини Цілик, Артема Чеха. Однак мене зацікавила і сама ідея покоління «невимушених», і рівень текстів, їхня атмосфера.

Найкращий бестселер, перекладений українською – «Щиголь» Донни Тартт (Клуб сімейного дозвілля) – щастя для кожного справдешнього книгомана, спраглого товстого роману. Глибокий, багатопроблемний твір про життя хлопчика, що дитиною постраждав під час теракту й вчиться жити з травмою (але не дуже виходить). За «Щигля», до речі, авторка здобула Пулітцерівську премію 2014 року.

Найкраща науково-популярна книжка – «В інтернеті хтось помиляється» і «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці» Асі Казанцевої (Віват). Дефіцит таких книжок на українському ринку, чудовий стиль авторки і її сміливість у розвінчанні псевдонаукових міфів, на гачку яких сидять тисячі людей, не змогли лишити мене байдужою. Лишається тільки ділитися книжками з іншими, хто, як і я донедавна, остерігався ГМО, лікувався гомеопатією й сумнівався в доцільності щеплень.

Найкраща книжка про український літературний процес – збірка інтерв’ю Тетяни Терен «RECвізити»(Видавництво Старого Лева). Вдумливі розмови з відомими письменниками кількох поколінь мають усі шанси лишитися цікавими і для майбутніх дослідників української літератури, коли актуальний літпроцес стане історією. А поки що двотомник можна вважати взірцем літературної журналістики.

Номінація «Щастя філолога». Тут було важко визначитися, оскільки щонайменше дві книжки принесли в моє життя багато щастя й натхнення хотіти далі пізнавати класичну українську літературу. По-перше, це антологія детективної прози 1920-х років «Постріл на сходах», що її упорядкувала Ярина Цимбал (Темпора). Ця збірка надихає ознайомлюватися з маловідомим не тільки для загалу, але й для філологів періоду, зокрема, завдяки проекту «Наші 20-ті». Ще однією книжкою, важливість якої неможливо переоцінити, є видання ранніх листів Лесі Українки без купюр (Комора), яке упорядкувала Валентина Прокіп. Книжка цікава не тільки тим, що повністю руйнує стереотипне уявлення про Ларису Косач як поетесу «досвітніх вогнів», а й тим, що відновлює справедливість, виправляючи злочини минулого, коли листування і творчість найкращих українських письменників редагували ножицями.

Найцікавіша біографія – «Ілон Маск» Ешлі Венса (видавництво Оксани Форостини). Нарешті й український читач має змогу глибше ознайомитися з життям і планами живої легенди світового підприємництва й винахідництва, що має на меті колонізувати Марс. Видання надзвичайно мотивує й надихає – саме такі книжки особливо потрібні талановитим учням і студентам, щоб запалити віру в себе й не сумніватися: розумним бути круто.

Ось таким вийшов мій топ-10 найважливіших книжок 2016-го року. Звісно, він не претендує на вичерпність, а є тільки вихопленим із виру літпроцесу зрізом. Кожна з цих книжок спонукала до роздумів і тому майже кожну з них мені вдалося підступно впарити своїм друзям, колегам, чоловіку, батькам, студентам і викладачам. Щоразу, долаючи страх бути нав’язливою, я керувалася думкою, як всі вони зрадіють, що прислухалися до моєї поради. Майже завжди так і виходило. Сподіваюся, ще хтось поведеться.

Тетяна Синьоок