Щиро кажучи, я досі не знаю, як перекласти німецьке слово Literaturbetrieb. У будь-якому разі не дослівно, тобто не як "літературне виробництво" чи "літературне продукування". Але і звичним для нас "літературним процесом" цю проблему не вирішити. Адже це поняття передбачає не тільки написання творів, їхнє публікування та критичне обговорення. Literaturbetrieb напевно включає в себе літературний процес, однак є водночас і чимось набагато ширшим, означуючи собою й мережу літературних інституцій, стипендій, премій, організацію та проведення фестивалів, турів, окремих зустрічей, презентацій, вечорів і так далі. Тобто всю повноту варіантів співіснування літератора з навколишнім світом. І всі передумови його діяльності чи хоча б, даруйте на жорстокому слові, виживання.

Найточніший переклад міг би звучати як "літературне господарство", але цю конструкцію зі зрозумілих стилістичних причин не варто вживати всерйоз, а винятково в іронічному, якщо не знущальному, сенсі.

Те, що немає лексичного відповідника, може свідчити і про відсутність самого явища. Так, літературний процес в Україні є. Натомість Literaturbetrieb у нас лише на перших стадіях свого становлення. От коли ми ці стадії пройдемо - з’явиться природний лексичний відповідник.

Тим часом, поки немає свого, до нас увійшов (ніби інвестор на новий ринок) їхній Literaturbetrieb - німецький і німецькомовний. Зі своїми досвідом, проектами, організаторами та коштами. Я пишу ці рядки в Одесі, де сьогодні вже третій день нового міжнародного літфестивалю. Його, за намовлянням і сприянням Андрія Куркова, вигадали і запустили в життя німець Ульріх Шрайбер, багатолітній керівник потужного літфестивалю в Берліні, та швейцарець Ганс Рупрехт, що організовує аналогічне літературне дійство на високогірному курорті Льойкербад у Швейцарських Альпах. Ці два фестивальні кити (чи, як з особливою любов’ю титулували їх в Одесі, "два літературні мафіозі") запросили до нині не цілком безпечного, але все одно безпрецедентно гарного міста над морем цілий ряд світового рівня письменників - з Канади, США, Німеччини, Туреччини, Швейцарії, Росії, Грузії, Румунії, Об’єднаного Королівства, Іраку. І це, здається, ще не весь перелік. "Мовами фестивалю будуть українська та російська, що, у свою чергу, підкреслить їхню важливість, - проголошують організатори у фестивальному привітанні. - Тексти іноземних письменників читатимуться мовою оригіналу, а розмови синхронно або послідовно перекладатимуться українською". Формулювання, як на переважно російськомовну Одесу, цілком ґалантне і багатообіцяльне.

Втім, заманювати до Одеси талановитих і творчих іноземців не так і проблематично. У цього міста свій стійкий культурний флер і своє гуманітарне тло. Тобто спільне фото всіх учасників на Потьомкінських сходах уже не варто вважати навіть цитатою. Схоже на те, що фестиваль вдається, зали заповнюються й переповнюються, автори читають, публіка слухає, діалог відбувається. Є всі підстави думати, що Міжнародний Одеський відтепер відбуватиметься щороку. Чого йому, нам та Одесі щиро бажаю.

При цьому на думку спадає дещо інша подія, що не так давно відбулась у ще одній українській метрополії - західній. Наприкінці серпня зусиллями двох знову ж таки німецьких організаторок, Верени Нольте і Ганни Кулесси, у Львові зустрілися письменники наших двох країн у співвідношенні "шість на шість". Знов-таки вперше. Це була Перша українсько-німецька зустріч письменників "Міст із паперу". Ідея, концепція, кошти та організаторська наполегливість - усе так само не з нашого, а з німецького боку. Зустріч передбачала більшою мірою читання та спілкування у власному колі - з’ясування творчих орієнтирів, позицій, поглядів, конфронтацій та пропорцій естетичного з політичним. Себто радше не фестивальний, а конференційний формат. По завершенні було домовлено продовжувати (симпатичне німецьке слово weitermachen) й наступного року, і потім - з частково змінним складом учасників та зміною міських декорацій. Не здивуйтесь, якщо наступна зустріч відбудеться в Харкові.

Хоч особисто я був за Чернівці, де ще з 2010-го року відбувається ні з чим незрівняннийMeridian Czernowitz. І його неможливо собі уявити без німецької та німецькомовної участі.

Ось такі, хоч далеко не всі, перші прояви нашої нової появи на літературній мапі Європи. Одеса, Львів, Чернівці, Київ. Далі, без сумніву, буде.

"Чого ж вони сюди лізуть?" - запитає перший-ліпший українець, бо саме недовірливість - головна риса нашого національного характеру. І додасть: "Чого їм тут у нас треба аж так, що вони це задоволення ще й оплачують? Які за цим справжні інтереси?".

А такі інтереси, що їм треба більшої Європи. І нам, до речі, також. Може, навіть сильніше, ніж їм. Це такий різновид взаємопорятунку в недобрі часи війни, кризи і розпачу. Або просто міст у кращі часи - з паперу, слів, звуків і фраз.