Затишне місто, десь на задньому дворі Австро-Угорської імперії. Резиденція раю на землі. Станиславів не порівняєш ні з мурашником, ні з вуликом, ні з павутиною. У комах усе впорядковано і чітко, усе має власну причину і наслідок. У цьому місті теж є причини й наслідки, але вони так глибоко сплутані в хаотичний клубок випадковостей, що несила дошукатися тут жодної логіки.

Дами в капелюшках і перша електрифікація міста, театри і кінні екіпажі. Промені Рентгена, які наскрізь бачать людське тіло з усіма фляками. І сонячні промені, що заливають чарівну віллу на вулиці Липовій (в якій власне і живуть головні персонажі книжки). Хоча насправді, про яких головних може бути мова. Кожен має свою роль, і в кожного вона головна. Всі важливі, кожен у своїй ролі. Всі щасливі по-своєму і всі залежні одне від одного (теж по-своєму). Роман Софії Андрухович є оспівуванням або й відспівуванням «щасливої Австрії». В ньому мало діалогів і багато ретроспективи. В лихий для країни час — добра книжка є рятівною, так само як добра музика, добрі вчинки. «Фелікс Австрія» (в перекладі з латини — «щаслива Австрія») є рятівною і для української літератури. Книжки такого рівня хочеться читати і рекомендувати. Разом з тим, роман Софії Андрухович — не любовний трикутник і не галицька «сантабарбара». Це дослідження і праця, роздуми і виношування сюжету (після певної паузи в творчості). Це не «водичка» зі слів, це, як у рекламі, — «соковиті шматки». Окрема дяка видавництву Старого Лева, що стало синонімом якісних видань.

Роман «Фелікс Австрія» — дуже український. Розповідь ведеться від імені Стефанії Чорненько. Після відомої «мармулядової пожежі», в якій згоріло півміста, доктор Ангер узяв до себе осиротілу Стефанію. Жертовність і вдячність наповнюють усе життя дівчини. Як наслідок, вона зобов’язалася служити Аделі (донці доктора) і її чоловікові Петрові, який різьбить камені, створюючи найкращі в місті надгробки. Одягати, готувати, занедбати своє життя заради інших. Навколо цієї осі обертається буття Стефанії. Стефанія і Адель залежні одна від одної. Спершу підозрюєш про лесбійські нотки, але ж ні, почуття цих жінок — інші.

Книжка розпочинається з виступу ілюзіоніста Ернеста Торна і крадіжок церковних речей. Ці дії приписують ангелам. Мовляв, з їхньою допомогою Господь переносить до небесного Єрусалима спершу речі, потім людей. Отож маємо магію і фантазію, які плетуть інтриги з реальністю. Із перших сторінок і сам стаєш учасником містичного дійства. Ти знаєш вулиці і людей на них, ти тут був, колись... Сумніву, що місто позаминулого століття мало само такий вигляд — немає. Будинки — єврейські, вулиці — польські, а все місто — небо з хмарами, зорями, дощем — моє.

Солодкою поливкою переливаються зі сторінки на сторінку побут і почуття жителів Станіславова. І в момент, коли стає занадто солодко, знаходиться гірчинка у вигляді ожилого кам’яного ангела Фелікса. Або у гріховності отця Йосифа, який начебто має роман з одруженою жінкою. Або у вигляді продавця риби Велвеле, який пропонує Стефанії втікати з ним.

За такими книжками не варто знімати фільми — наочність була би зайвою. Описи настільки багаті і смачні, що сумніватися в їхній достовірності — немає сенсу. Краще, ніж власна уява, не покаже жоден екран. «Фелікс Австрія» — книжка для голодних. Для голодних за доброю літературою. Книжка про плинність, про імперію, яка мала бути вічною, але не стала такою. Про вогонь у серці й у домі, який змінює сюжети долі. І про місто, яке пам’ятає всіх своїх мешканців в обличчя.

Христина КОТЕРЛІН