Re: цензії
- 20.01.2026|Ігор ЧорнийЧисті і нечисті
- 18.01.2026|Ігор ЗіньчукПеревірка на людяність
- 16.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗола натщесерце
- 16.01.2026|В´ячеслав Прилюк, кандидат економічних наук, доцентФудкомунікація - м’яка сила впливу
- 12.01.2026|Віктор Вербич«Ніщо не знищить нас повік», або Візія Олеся Лупія
- 12.01.2026|Микола ГриценкоВитоки і сенси «Франкенштейна»
- 11.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськДоброволець смерті
- 08.01.2026|Оксана Дяків, письменницяПоетичне дерево Олександра Козинця: збірка «Усі вже знають»
- 30.12.2025|Ганна Кревська, письменницяПолотна нашого роду
- 22.12.2025|Віктор Вербич«Квітка печалі» зі «смайликом сонця» і «любові золотими ключами»
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Ні кола, ні двора, ні курячого пера
Відомі українці просять владу допомогти поету Василю Голобородьку з житлом у столиці й перевезенням архівів з окупованого Луганська
Є мудре прислів’я: хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани. 69-річний поет із Луганська Василь Голобородько й не думав нікого смішити. Жив собі спокійно у скромній квартирці на першому поверсі в п’ятиповерхівці, перебудованій iз колишнього гуртожитку для хіміків. Голобородько переїхав до шахтарського міста, коли поховав дружину, сільську бібліотекарку Юлію Луценко, і старшого сина Павла, який розбився на мотоциклі. До того майже все життя Василь Голобородько мешкав у селі Андріанопіль Перевальського району Луганщини. Ніколи не хизувався тим, що на Заході виходили його книжки, захищалися по них дисертації, його поезію вивчали в кращих університетах світу. До пенсії Голобородько працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком. Вирощував картоплю, тримав корову, заготовляв сіно. У вільний час писав. Аж донедавна.
Коли Луганськ почали обстрілювати, по сусідству один за одним руйнувалися будинки, щохвилини лунали постріли, вибухи, гинули мирні люди, Голобородько чекав «нормальної ситуації». По телефону з київськими колегами по цеху ділився планами, що «треба чекати, поки Національна гвардія не зайде. Буду пересиджувати». Одного дня поет виглянув із вікна на першому поверсі й побачив купу сміттєвих пакетів. Люди боялися виходити на вулицю, весь непотріб викидали просто з вікон. Життя під постійними обстрілами перетворилося на пекло. Довелося кинути все, що поет нажив за життя. Липневого дня Голобородько відірвався від комп’ютера, за яким проводив весь день, досліджуючи українські народні казки і розгадуючи прихований у них зміст, залишив у Луганську всі свої архіви, рукописи, наукові дослідження, велику бібліотеку та збірку унікальних листів, серед яких — листи до Василя Стуса та Миколи Бажана, і подався до друзів у столицю. Його тимчасово поселили у кімнаті Будинку творчості письменників в Ірпені, який призначений передусім для проживання в літню пору. Сьогодні відомий у світі поет на старості літ залишився без даху над головою, і за душею — ні гроша. «Він не має теплих речей і коштів, щоб орендувати житло в Києві», — б’ють на сполох відомі українці.
Тож днями Ліна Костенко, Ада Роговцева, Степан Хмара, В’ячеслав Брюховецький, Оксана Забужко, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Юрій Андрухович та інші громадські діячі звернулися з відкритим листом до Президента, Прем’єр-міністра та київського міського голови з проханням підтримати поета з Луганська.
Майже сто письменників, науковців, акторів, режисерів, музикантів просять владу допомогти Голобородькові з евакуацією з окупованого Луганська цінних рукописів та архіву, а також забезпечити поета житлом у Києві. «За часів Президента Леоніда Кучми за видатні заслуги перед культурою отримали житло від держави так само «вимушено бездомні» письменники Олег Лишега, Михайло Григорів, Євген Пашковський та Олесь Ульяненко, — ідеться в листі. — Віримо, що ви теж підтримаєте цю традицію, адже ситуація є унікальною, і жоден із письменників, що мешкали на окупованих територіях, так не потребує допомоги».
НА ЗАМІТКУ
«Коли знаєш, що такі люди є в твоїй культурі, — легше дихається»
Василь Голобородько народився в селі Андріанопіль на Луганщині. Член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Симоненка та Миколи Трублаїні. Книжка для дітей «Віршів повна рукавичка»
В. Голобородька отримала відзнаку The White Ravens та внесена до міжнародного каталогу як одна з найкращих у світі книжок для дітей. Його твори високо відзначали Іван Дзюба, Андрій Малишко, Василь Стус, багато науковців і письменників молодших поколінь. Нобелівський лауреат із літератури Йосиф Бродський у 80-х заявляв, що з українських поетів гідний цієї премії передовсім Василь Голобородько.
Нині Український ПЕН-центр та низка міжнародних організацій готують документи для висунення Василя Голобородька на Нобелівську премію 2015 року від України. Письменниця Оксана Забужко називає Василя Голобородька найвидатнішим поетом ХХ століття і дорікає суспільству, що всі його забули. «Вистачить просто прочитати навмання один-два вірші, щоб упізнати — справжній поет, яких на пальцях полічити в кожній літературі, а в Україні, в його поколінні — взагалі ніхто в цій «ваговій категорії» до його літ «не зберігся»: не той був «історичний клімат». Тож іще й тому — унікум: тихий, скромний, непомітний... і — непереможений! Такими теж бувають герої, любі діти, тільки вам їх, таких, не показували. Хоча насправді якраз вони-то й творять — і держать світ на плаву. Це й є той «вузький шлях» (за Сковородою), який «золотих батонів» не обіцяє, — але за яким єдиним людина ніколи в кінці не пожаліє... Символ, авжеж. І не тільки Донбасу... Просто», — наголошує Оксана Забужко.
Ольга Жук
Коментарі
Останні події
- 22.01.2026|07:19«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
- 21.01.2026|08:09«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
- 20.01.2026|11:32Пішов із життя Владислав Кириченко — людина, що творила «Наш Формат» та інтелектуальну Україну
- 20.01.2026|10:30Шкільних бібліотекарів запрошують до участі в новій номінації освітньої премії
- 20.01.2026|10:23Виставу за «Озерним вітром» Юрка Покальчука вперше поставлять на великій сцені
- 20.01.2026|10:18У Луцьку запрошують на літературний гастровечір про фантастичну українську кухню
- 20.01.2026|09:54Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2026 рок у
- 20.01.2026|09:48«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»
- 19.01.2026|15:42«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Дитяче свято»
- 14.01.2026|16:37Культура як свідчення. Особисті історії як мова, яку розуміє світ
