Спершу він просто читав книжки. Потім став читати «професійно». Сергій Руденко — блогер, публіцист, редактор сайту «Буквоїд», а віднедавна — ще і ведучий нової, рідкісної для українського телебачення програми, книжкового огляду. Днями «Буквоїд» відзначить фініш своєї першої п’ятирічки. Це, чесно кажучи, і стало маленьким приводом поговорити з Сергієм Руденком про улюблені наші «вічні цінності», сиріч книжки.

«Добре, що прийшов на телебачення після сорока, — є що розповісти»

— «Книги на ТВі» — єдина програма на нашому телебаченні, присвячена винятково книжкам. Напевно, єдина, тому що це нерентабельна тема для ТБ, у такі програми не дають рекламу, вони мають невисокий рейтинг. Телебачення — жорсткий бізнес. Дивуюся, як у наш час узагалі вдалося просунути ідею такої вочевидь неприбуткової програми? Керівництво каналу погодилося «із любві к іскусству»?

— Олено, моя програма на ТВі, на щастя, не єдина програма про книжки на українському телебаченні. Є ще «Книга.ua» на Першому Національному і кілька програм, які виходять на регіональних телеканалах. Але жодна із них не ротується у ефірі так, як «Книги на ТВі»: програма виходить щоденно і майже щогодинно. Хронометраж — від 3 до 5 хвилин. У кожній програмі я презентую по книзі. Ось такого справді у жодного телеканалу немає. Колись я пропонував кільком центральним телеканалам запустити подібний проект. Але мені відповідали всюди одне й те саме: знайди спонсора і тоді роби, що хочеш. На ТВі від мене, на щастя, ніхто не вимагає шукати рекламу. Я вільний у своїх діях. У мене немає жодних зобов’язань перед книжковими мережами, видавництвами чи окремими авторами. Я «зобов’язаний» лише перед глядачами. Моє завдання — зробити цікаву програму.

— Як тобі, людині «нетелевізійного образу», чується перед камерами?

— Цілком нормально. Це — перший мій телевізійний досвід. За 20 років перебування у журналістиці я вже будував газетні проекти, створював онлайн–видання, працював на радіо і в журналі, а з телебаченням якось не складалося. Дуже добре, що «склалося» саме тепер, фактично в 43 роки, коли мені є що розказати глядачам. Бо кожен випуск програми — це розповідь про книжку чи автора. Для мене важливо поділитися з читачами і глядачами знаннями, якими я володію. Бо, погодьмося, переповідати сюжет — це надто банально. Однією з перших книг, про які я розповідав, була збірка поезій «Шедеври» Юрка Позаяка. Про цього автора і його творчість я міг би розводитись цілодобово, бо люблю цього письменника. Але хіба ж це історія — читач «кайфує» від іронічної поезії? Представляючи цю книжку, я згадав історію знайомства з Позаяком. Сталося це на одному з літературних вечорів. Тоді Позаяк просто мене «порвав» на шматочки. Утім головне «рвання» було, коли він прийшов до нас на курс на факультеті журналістики викладати стилі­стику. Я не міг повірити своїм очам, що це той самий вусань, який написав «Слоника замучили кляті москалі...» і «На каруселі б....... кружляє». А тому підняв руку, запитавши: «Вибачте, а це не Ви написали «На каруселі б... кружляє»?». Уявіть собі: все це сталося при аудиторії у 100 чоловік! Оце була історія!

«Принцип один: мені ця книга подобається»

— Окрім особистого сантимента до автора, чим ще ти керуєшся, обираючи книжки–герої програми?

— Я рекомендую лише ті книжки, які мені подобаються. Хтось скаже, що це дуже суб’єктивно. Я й не заперечую. Ба, більше — саме рекомендаційна складова у цій програмі для мене важлива. А подобається мені зовсім різне. Наприклад, мемуари Джорджа Буша–молодшого «Ключові рішення» й історичний роман Андрія Кокотюхи «Червоний», детектив Ю Несбьо «Мисливці за головами» і «Настільна книга копірайтера» Еліни Слободянюк. Моя програма — така своєрідна книжкова навігація, у якій я виступаю у ролі лоцмана.

— Скільки книг ти читаєш упродовж місяця (тижня)? Мені завжди здавалося, що критики, які рецензують море новодруків, прочитують їх, як казали в школі, «по діагоналі». Це правда?

— У мене немає якогось плану з прочитання книжок. Читаю, коли є вільний час. Намагаюсь читати книжку в тиждень. Та не завжди це вдається. Як читають критики, скажу відверто, не знаю, бо ніколи професійно критикою не займався. Утім, думаю, саме рекомендації нині на часі. Бо в тому морі книжок, які з’являться на ринку, можна втопитися.

— Кого б ти не взявся читати «ні за які гроші»?

— Я досить спокійно ставлюся до будь–якої літератури. Якщо когось і не буду читати, то обов’язково потримаю у руках книжку. Я ж повинен знати, за що цю книжку не треба читати.

Чернетки «Арсенопедії»

— Ти збираєшся вдосконалювати сайт «Буквоїд»? Скільки хостів він приймає за день і зі скількох починав?

— Намагаюсь удосконалювати «Буквоїд» весь час. Для більш глобальних змін потрібні інвестиції, а не мої скромні фінансові потуги. За п’ять років портал змінювався і дотепер змінюється. На просторах інтернету рік йде за два. По­чинали ми зі 120 відвідувань на день. Зараз у середньому — 3–5 тисяч відвідувачів. Фак­тично йдеться про те, що щоденно я збираю тираж однієї україномовної книжки. При цьому, зважте, ми ніколи не купували трафік. Наші читачі — унікальні. За що ми їх і цінуємо.

— Сергію, ти автор книжок про закулісся влади («Вся президентська рать» та інші). Після «Янукопедії» ще плануєш щось писати про олімп на печерських пагорбах?

— Планую. Хотів зробити «Юлепедію» та «Арсенопедію». Але бракує часу. Дуже важко в тому ритмі, у якому я живу, писати книжки. Мрію навіть написати художню книжку. Але знову ж таки — як буде час і натхнення. У 2014 році планую видати дві книжки. Які — поки що секрет.

ДОСЬЄ «УМ»

Сергій Руденко

43 роки. Народився у селі Стецьківка Сумської області. Вчився у Сумській художній школі. 1985 року за картину «Останній бій Супруна» був відзначений званням лауреата Всесоюзного конкурсу, присвяченого 40–річчю Перемоги.

1992 року закінчив факультет журналістики Київського державного університету. На початку 90–х працював власкором «УМ» у Сумській області. За 21 рік журналістської кар’єри ­встиг попрацювати у газетах, журналах, на радіо. У 2008 році разом із двома партнерами заснував книжковий портал «Буквоїд». З червня 2013 року — шеф–редактор сайту ТВі. З жовтня 2013 року — ведучий книжкової програми «Книги на ТВі».

Автор 8 книжок. Упорядник двох антологій молодої поезії та однієї антології прози.

Одружений. Донька Вікторія закінчує середню школу.