За два тижні до церемонії нагородження переможців щорічного конкурсу «Коронація слова» ще нічого не було відомо про номінантів. Кажу це як учасник конкурсу, автор надісланої на конкурс казкової повісті для дітей. Вже й встигла подумати про те, що текст пройшов поза увагою експертів. Аж тут – дзвінок від організаторів. А таке стається лише у випадку, коли автор опиняється серед переможців. І у цей момент серце кожного номінанта вистрибує з грудей від радості. 

Варто, мабуть, нагадати правила?Міжнародного лі­те­ратурного конкурсу, зас­новниками якого є Тетяна та Юрій Логуші. Учасник відправляє свій текст, підписаний псевдо, і вкладає до бандеролі з машинописом заклеєний конверт, на якому написано назву твору. Якщо текст пройде дворівневе сито, тобто якщо його позитивно оцінять експерти, і якщо згодом текст дістане високу оцінку журі і опиниться серед переможців – тоді конверт розкриє відповідальний за цю секретну місію. І у цей момент стане відомим справжнє ім’я автора твору, але про своє місце у рейтингу переможців він дізнається лише на церемонії нагородження.

Перед початком церемонії біля входу до виставкового залу Acco International, що у київському Пушкінському парку, зібрались господарі та гості. Багато відомих облич – літератори, артисти, співаки, музиканти, журналісти... В усіх, хто прийшов, піднесений настрій. Відомий актор Віктор Андрієнко виголошує промову на червоній доріжці. Як згодом з’ясується, він тут у несподіваному для загалу амплуа… 

Гостей – понад 1200, серед них і ті, хто братиме участь у святковій програмі: сестри Тельнюк, Антоніна Матвієнко, Ілларія, Едуард Приступа (Діля), Богдан Бенюк, Наталя Сумська, Олександр Ярмола та гурт «Гайдамаки»…

Але найцікавіше у святковій програмі – оголошення переможців у кожній з кількох номінацій літературного конкурсу. «Коронація слова» минулого року додала до них ще й «твори для дітей» (проза, поезія, п’єси, кіносценарії). Варто було б ввести й нову відзнаку - «За наполегливість». Одна з претендентів на неї - Міла Іванцова, яка вже кілька разів подавала свої твори на конкурс, має три відзнаки «Вибір видавців», а цього разу посіла третє місце у номінації «Романи». А ще - Ігор Жук, який вже не раз був лауреатом у номінації «Пісенна лірика», а тепер вдруге посів друге місце. Творчого запалу у них вистачить подаватися на конкурс, доки не візьмуть перші місця у своїх улюблених номінаціях. 

Один з найвірніших та найтитулованіших «коронаційних авторів» - Андрій Кокотюха, який одного року втнув неймовірне: подав два романи, написані у різних стилях, і посів відповідно перше та друге місця. Цього разу він знову вийшов на сцену за черговою нагородою - спецвідзнакою «Кращий історико-патріотичний твір». Я запитала Андрія про те, як йому вдалося знову отримати відзнаку за роман, адже володарю першої премії вже не можна подавати свій новий твір саме у цій категорії. 

- Справді так, - відповів Андрій Кокотюха. - На основні номінації для письменників-прозаїків, тобто на традиційні першу-другу-третю премії, рукописи тих, хто вже здобував за роман Гран-прі, подаватися, згідно з положенням “Коронації слова”, не мають права. Але з 2011 року запрацювали нові номінації. Серед них мене влаштовують «Кращий історико-патріотичний твір» та «Кращий твір на соціальну тему». Подаватися на них можна навіть переможцям, щороку, на весь час існування конкурсу. Принаймні ніхто не заперечив цього. Моє бажання написати гостросюжетний історичний роман без пафосу збіглося з модернізацією «Коронації слова». Тому за 2,5 місяця написався роман «Червоний». Це - героїчна гостросюжетна драма про боротьбу, зраду та потяг до свободи. Писати було важко саме через бажання уникнути пафосу в будь-якій формі. Історик Іван Патриляк, який мене консультував, визнав: це таки вдалося. 

Залишається додати, що свій роман автор підписав псевдо «Не галичанин». Чому?

- Бо це роман про вояка УПА, а писати про бандерівців вважається прерогативою саме галичан, - відповів Андрій.

У списку переможців побачила кількох земляків. Ярослав Яріш з села Ралівки Самбірського району став дипломантом у номінації «Кіносценарії» за твір «Родом з Городка». Василь Босович зі Львова отримав другу премію у номінації «П’єси» за свій твір «Хліб по воді». Христина Лукащук стала володаркою Спеціальної відзнаки «За найкращий еротичний твір». Дипломантами у різних номінаціях стали львів’яни Катерина Аксьонова та Роман Кусень, Валерій Фурса з районного Миколаєва та Галина Березюк з Радехова. Автор цього допису поділила першу премію у номінації «Прозові твори для дітей» з харків’янином Валентином Бердтом. Цікаво, що одного року ми вже були в одній «обоймі»: я – з романом «Замок Гербуртів» (вийшов згодом під назвою «Тамдевін»), Валентин - з романом «Мій друг Юрко Циркуль». Тоді у «Коронації» твори для дітей ще не були виділені в окрему номінацію. А нещодавно Валентин Бердт став переможцем літературної премії «Великий Їжак». Львів та Харків опинилися поруч, поділивши перше місце. 

Серед переможців – багато представників з усіх куточків України. Варто хоча б подивитись номінацію – «Романи». 1-е місце – Ольга Слоньовська з Івано-Франківська, 2-е – Зінаїда Луценко з селища Цибулів Черкаської області, серед дипломантів – Сіверськодонецьк, Луганськ, Ужгород, Київ, селище Нові Санжари Полтавської області. 

У сучасній українській літературі наша країна – єдина й нероздільна. Від Чернівців та Тернополя – і до Сум та Запоріжжя. І Одеса, і Сімферополь, і Луганськ – усі пишуть українською. Серед відзначених у різних номінаціях авторів чимало знаних, які живуть в Україні та за її межами: Марина Соколян, Олександр Гаврош, Ірися Ликович, Макс Кідрук, Анна Багряна… Українець Віктор Андрієнко разом з росіянином Ігорем Письменним посіли перше місце за кіносценарій фільму для дітей. Там, де справжня творчість, немає місця війнам та політичним спекуляціям. Тому один з промовців (не роздивилась його і не запам’ятала імені, лише почула, що назвав себе народним депутатом) зауважив: «Давно не бачив, щоб в одному місці зібралося стільки щасливих людей!». І це справді так. Хто натхненно працює і бачить результат своєї праці, іноді відчуває миттєвості істинного щастя.

…Кожен автор може розповісти свою «коронаційну» історію, але кожен знає: головне – не лінуватися, а зробити нарешті те, що хочеш і можеш, поставивши перед собою високу планку. Я встигла відправити на конкурс свою «Лігу непарних шкарпеток» в останній день, 15 січня, за три години до закриття Головпошти. Тепер хочу побачити цей текст у книжці з чудовими ілюстраціями. Усі, хто відправляв на конкурс свої романи, вірші, п’єси та кіносценарії, мріють побачити те, що написали, втіленим у книжках, виставах та кіно.

Галина ВДОВИЧЕНКО