Уже задовго до оголошення результатів експертна група оголосила шорт-ліст номінантів, тому зала книгарні «Є» була заповнена людьми, які прийшли уже зі своїми прогнозами і активно їх обґрунтовували, аж доки директор книгарні Катерина Федоренко не оголосила усіх переможців. Але про все за порядком.

ПРО «ПРАВИЛА ГРИ»

Експертна група премії збиралася протягом року один раз на квартал і вела жваві обговорення книжкової продукції, котра за цей час з´явилась. В результаті дискусій визначались лідери кварталу за всіма номінаціями. Їх імена оголошувались на сайті «ЛітАкцент» і продовжували обговорюватись уже читачами.

Володимир Панченко, головний редактор сайту «ЛітАкцент»:

«Кожного разу, коли ми виставляли на сайті свої проміжні результати, то вони мали дуже рясне коментування. Таким чином відбувався зворотній зв`язок. І ми прислухались до тих голосів, що включались у це обговорення. Нам щось радили, про щось запитували. Наприклад, часто поставало запитання, чому серед номінантів на антипремію немає Ганни Герман з її «Червоною Атлантидою». Я хочу нагадати, що кожен рейтинг свідомий того, що він не істина в останній інстанції, що істина народжується десь на перехресті різних суджень та оцінок. Важливо розуміти, що результати кожного із рейтингів - це те, що сприйнято і оцінено цими експертами в цей момент і в цьому місці.»

«А СУДДІ ХТО?»

Склад експертної групи премії постійно змінний. Брати у ній участь можна лише два роки, після чого експерти змінюються. Таким чином організатори намагаються уникнути закидів у ангажованості і упередженості. Більше того, учасників експертної групи добирають ще й за «географічним» принципом: мусить бути представлена максимально широка українська географія від Харкова до Львова, від Чернігова до Одеси.
Цьогоріч членами експертної групи мали честь бути:
1) Володимир Панченко (Київ) - доктор філологічних наук ,головний редактор сайту «ЛітАкцент»;
2) Леся Воронина (Київ) - письменниця;
3) Григорій Гусейнов (Кривий Ріг) - головний редактор журналу «Кур´єр Кривбасу», Лауреат Шевченківської премії;
4) Євгенія Кононенко (Київ) - прозаїк ,есеїст, літературознавець;
5) Євген Нахлік (Львів)- літературознавець, доктор філологічних наук;
6) Тетяна Трофименко (Харків) - літературознавець, директор Харківського музею літератури;
7) Ярина Цимбал - кандидат філологічних наук, Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАНУ.

ДЕЯКІ ТРАДИЦІЇ

Щороку премія визначає для себе якесь ширше культурне тло, яке покликане розширити сприйняття всього дійства, задати йому більшого масштабу, змусити поглянути на номінантів, переможців та й самих себе з позиції історії, світу чи, дозволено буде сказати, вічності. Минулого року таким «резонатором» була музика Моцарта, цього - ювілей початку світової слави легендарних «Бітлз».

Виробилась традиція усім номінантам дарують по квітці нарциса. Але значення цього символічного акту, хочеться вірити, що номінанти сприймають це саме так, не давньогрецьке, що позначає самозакоханість і тому приреченість, а сковородинське - спонука до самопізнання і через те розвитку.

ПЕРЕМОЖЦІ І НЕПЕРЕМОЖЕНІ

У номінаціях «Художня література» та «Літературознавство» було висунуто по троє фіналістів.
Серед белетристів ними стали:

1) Роман Тараса АНТИПОВИЧА «Хронос»(А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА) - зразок сучасного типу роману, поєднання фантастично-пригодницької, придатної для масового сприйняття фабули зі справді глибокими розумуваннями над питаннями людини, часу (особистого, вселюдського), виходу із тої явної кризи, в якій ми з вами, бо ж не про якихось майбутніх далеких героїв насправді йдеться, опинились.

2) Альбом Юрія ІЗДРИКА «Underword» (КСД) - черговий концептуальний проект від чи не найкращого сучасного експериментатора. Здається, Іздрик із розвитком технологій отримав нарешті змогу зреалізувати свої візуальні проекти, поєднавши їх із так само експериментальними прозою та віршами. Тому й не випадає назвати «Underword» просто книгою, це перехід до іншої форми сприйняття книги як проекту.

3) Роман Юрія ЩЕРБАКА «Час смертохристів: міражі 2077 року» (Ярославів Вал)- футурологічна візія України 2077 року. Роман композиційно і сюжетно продуманий до деталей, а головне, що спричиняється до резонансу цього твору - чітка антидиктатурна позиція автора. Не в останню чергу слова автора звучать вагомо через його багатющий дипломатичний досвід, а отже, точне орієнтування в іманентних структурах глобальної геополітики. Можливо, саме це підкупило експертів, і вони присудили перемогу в номінації «Художня література» саме «Часу смертохристів».

Як то кажуть, у боротьбі молодості, досвіду та Іздрика переміг Слабошпицький.

Серед літературознавців до фіналу дійшли:

1) Віра АГЄЄВА «Апологія модерну: обрис ХХ віку» (Грані-Т) - спроба написання нової історії української літератури ХХ століття, головним чином зосередженої на відстежуванні містків, що забезпечують тяглість традиції модерну, та явищ, що їй перешкоджали.

2) Лариса МІРОШНИЧЕНКО «Леся Українка: життя і тексти» (Смолоскип) - зразок непопулярної сьогодні розважливої послідовної роботи із текстами і рукописами, метою котрої є не підігнати автора під заздалегідь визначену дослідником умоглядну схему «модернізму» чи ще чогось, а дослідити рух письменницької думки і праці над текстом з моменту появи першої чернетки до публікації останнього варіанту твору. Розділи книги написані як окремі, майже детективні, історії з´ясування взаємозумовленості появи у житті й творчості Лесі Українки певних ідей, речей, концептів.

3) Леонід УШКАЛОВ «Від бароко до постмодерну» (Грані-Т) - збірка, якраз популярного жанру, есеїв, але на дуже не популярні теми українського бароко, мало кому доступну тему Сковороди та інших українських класиків. Як каже сам професор Ушкалов ,він переписує текст доти, поки він виглядатиме не смішним, коли його покласти поруч із працями Чижевського чи Шереха, і це якісно вирізняє рівень його праць на тлі сучасної гуманітаристики.

«Перемога саме цієї книги дуже важлива, бо вона може стати нагадуванням для інших літературознавців, що в архівах лежить безліч фактів з історії літератури, які чекають, щоб їх хтось дістав звідти, - сказав, коментуючи перемогу Лариси Мірошниченко Володимир Панченко. - Сьогодні такий час, що нашому літературознавству не завадив би укол здорового позитивізму. Він би пішов тільки на користь.»

ПРО ІНТИМНЕ ЛОПАННЯ «ЗОЛОТОЇ БУЛЬКИ»

Ще однією символічною традицією «ЛітАкценту» стало пробивання великої золотої кульки під час присудження антипремії «Золота булька». У цьому акті, власне, переданий увесь смисл цієї «відзнаки»: кажучи за класиком, «багато галасу з нічого».
Всі, присутні на врученні премії, пам´ятали, ХТО цього року може «удостоїтись» права назвати свою книгу провалом року. І, якщо відверто, некрофільсько-сентиментальна історія «Моя кохана К´яра» Олеся Ільченка цікавила мало кого. Всі прийшли почути, що саме ЙОМУ присудять «бульку»! В момент, коли директор книгарні діставала з конверта листок із ім´ям «переможця», ув очах усього залу можна було прочитати «АНДРУХОВИЧ? АНДРУХОВИЧ?? АНДРУХОВИЧ!!!»

Знати, українська публіка може пробачити непоганому письменникові Ільченку багаторазове злягання його персонажа із трупом дружини, але авторові насправді етапних в історії нашої літератури «Московіади» та «Перверзії» пробачити подорожні нотатки на 600 сторінок - це понад її сили. Від Юрія АНДРУХОВИЧА чекали чогось більшого. Від Юрія АНДРУХОВИЧА чекали ТВОРУ, а отримали добре пропіарену бульку, хоч і золоту.

Тетяна Трофименко: «Юрій Андрухович прекрасний, Юрій Андрухович сексуальний, Юрій Андрухович талановитий. Юрій Андрухович може все. Написати книгу подорожніх нотаток про 111 міст. Про деякі з них йому сказати було нічого, в деяких із них він просто не був. І при тому він прекрасний, сексуальний, талановитий...» Але не цього чекають від нього. Принаймні не всі.

Роман Романюк