
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Сергій Жадан. Сіре на чорному
За декілька днів зникне магія свята, передчуття дива, химерне повітря змін, присутність чогось нового, що ось-ось має настати. Залишаться наші давні знайомі, наші шкідливі звички. Все, що нам потрібно для любові та ненависті.
Немає нічого печальнішого за грудень без снігу. Темні зимові ландшафти виглядають так, ніби від тебе щось приховують - ти ж знаєш, що вже грудень, що має бути сніг, що все має бути не так, що цей сірий бруд на чорному тлі можна ще витримати в листопаді, проте напередодні різдвяних свят він ну зовсім недоречний.
Знаєш, а змінити нічого не можеш, бо це таки грудень, хочеш ти цього чи не хочеш. Це якби ти прийшов до театру, на довгоочікувану прем"єру, квитки на яку придбані були ще місяць тому, прийшов, зайняв своє місце, і все ніби гаразд - вистава починається, актори задіяні, зал повен.
Єдине що - ніхто чомусь не прибрав декорації вчорашнього спектаклю. Так і грають - костюми сьогоднішні, декорації вчорашні. Ніби й не страшно, а заважає.
Те саме і з цим снігом. Себто, з його відсутністю. Ніби й не страшно, і починаєш звикати останніми роками, а все одно спрацьовує твій внутрішній годинник, і вимагає білих фарб та золотих відблисків, вимагає справжньої нормальної зими! Бо ось уже й Новий рік на порозі, а мусиш стрибати дощовими калюжами.
До речі, про Новий рік. Його наближення так чи інакше помічаєш. Оскільки Новий рік - штука взагалі візуальна, зовнішня.
Адже не так важливо, побачиш ти новорічний виступ свого президента, чи традиційно на нього (на виступ) заб"єш. Куди важливішим є це загальне святкове збудження, передчуття різдвяних див та безкінечних вакацій, що традиційно супроводжують життя країни від початку січня.
Тут уже не так важить економічна та соціальна ситуації довкола нас, тут уже байдуже, хто ставить ялинку на головній площі й за чий рахунок її прикрашають. Новорічна ейфорія підхоплює всіх, і всі тішаться речам простим і очевидним, як це і має бути з нормальним святкуванням.
І починається вся ця щорічна, набридлива, але така обов"язкова метушня - підбиття підсумків, прогнози та гороскопи, ритуали, обіцянки та обов"язкові передноворічні застілля, котрі починаються ще наприкінці листопада й тривають десь до дня червоної армії та військово-морського флоту. Але передусім, звісно, це новорічні прикраси.
Я зайшов до вокзалу близько третьої ночі. Потяг мав бути за пів години. Лунким приміщенням блукав патруль, за ним уперто ходив якийсь п"яний мужик, ледве тримаючись на ногах. Складалось враження, що патруль не може від нього відірватись.
Я зайшов до буфету. Посеред кімнати стояла драбина, на ній тримався якийсь пасажир, присобачуючи до люстри святкову гірлянду. Внизу бігала жіночка, схожа на вчительку молодших класів - непривітна, але жвава, немолода, але бадьора. Кричала пасажирові м"яким, проте погрозливим голосом:
- Толя, - кричала, - а тепер тяни її до тої стіни!
Я сів за стіл і з інтересом спостерігав за Толею. Той акуратно ступав підвіконнями, залізав на стола, перестрибував на стільці, наповнюючи невеличке приміщення буфету атмосферою радості й свята. Коли закінчив, учителька йому урочисто сказала.
- Спасіба, Толя, щасливої тобі дороги!
Толя по-воєнному чітко розвернувся й зник у синіх вокзальних сутінках.
Кілька днів потому, дорогою до Харкова, автобус зробив зупинку в невеликому містечку. Водій сказав, що всі можуть гуляти - найближчі пів години він нікуди не поїде. Я помітив, що на автовокзалі з"явилось нове кафе.
Ну, себто насправді звичайний буфет, але написано на ньому кафе. Всередині на стінах ті самі прикраси, гірлянди та святкові написи "2012". Я навіть подумав спочатку, що мова йде про майбутній чемпіонат Європи, настільки ця цифрова комбінація просякла футбольним контекстом.
За столом стояли троє, пили коньяк за зустріч. Оскільки була лише дванадцята дня, робили це несміливо, весь час озираючись на продавців. Один спитав:
- Курити можна?
- Ні, - коротко відповіла жінка з-поза прилавку.
- Та я хворий, - почав торгуватись чувак.
- Лічиться нада, - порадила вона йому.
- Від чого? - Уточнив чувак, - від куріння чи від голови?
- У вашому случаї від куріння, - строго відрізала вона.
- Хороша дівчина, - заговорили чуваки між собою. - А могла і оскорбить.
За якийсь місяць-другий гірлянди обвиснуть, фарби поблякнуть, "2012" стане реальною повсякденністю (чи повсякденною реальністю), зникне магія свята, передчуття дива, химерне повітря змін, присутність чогось нового, що ось-ось має настати.
Залишаться наші маршрути, наші давні знайомі, наші шкідливі звички. Все, що нам потрібно для любові та ненависті.
Додаткові матеріали
- Сергій Жадан і його підсвідоме
- Сергій Жадан: Часу не подобається, коли його убивають. Він мстивий
- Сергій Жадан: Рекомендувати до прочитання книжки – справа невдячна
- Сергій Жадан. «Ефіопія»
- Сергій Жадан. «Прощання слов´янки»
- Невідомий Жадан. АРХІВНІ ФОТО
- Сергій Жадан. «Смерть моряка річкового флоту...». АУДІО
- Сергій Жадан. «Чорна зоря арештантів...». АУДІО
- Сергій Жадан. «Я завжди з повагою ставився до професійного спорту...». АУДІО
- Сергій Жадан. «Він був листоношею у Амстердамі...». АУДІО
- Сергій Жадан. Виступ на «Київських лаврах». АУДІО
- Сергій Жадан. «Море дихає чорним теплом...». АУДІО
- Сергій Жадан і «Собаки в Космосі». «Радіо Харків». АУДІО
- Сергій Жадан і «Собаки в Космосі». «Завод Шевченка софт». АУДІО
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем