Роман СКИБА, поет:

— Упродовж кількох останніх днів я читав рукописи конкурсантів V Всеукраїнського літературного фестивалю «Неосфера», що відбувся 26 — 27 жовтня. Поза тим, якщо говорити про книжки загалом, то люблю ті, які мене знаходять. Наприклад, розглядаю чиюсь бібліотеку і раптом серед представленого розмаїття вирізняю «свою» книжку. Починаю її гортати, захоплююсь і позичаю чи дістаю деінде. Свого часу так «знайшлися» «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, проза латиноамериканських письменників, доробок Милорада Павича і Мілана Кундери... Особливу симпатію маю до фентезі. Властиво, коли йдеться про якесь моральне задоволення від читання, то я його, зокрема, отримую передусім від творів, написаних у цьому жанрі. До речі, останню книгу, яку прочитав перед тим, як зайнятися рукописами конкурсантів, це була «Колискова» Чака Поланіка.

Звичайно, є видання, до яких повертаюся. Але, коли котресь із них стало етапним, важливо на ньому не зациклюватися. Я це ще зрозумів, прочитавши «Майстра і Маргариту». Краще про ту книжку забути на деякий час і лиш тоді повернутися до «нового» прочитання. Тоді враження будуть «свіжішими». А якщо на чомусь «загрузнути», то це, на мій погляд, заважатиме розвитку особистості.

Чи я читаю поетів? Про яке покоління йдеться? Коли говорити про мою генерацію, генерацію дев’ятдесятників, то читаю вірші Сергія Жадана та Івана Андрусяка. Перелік можна продовжити. Але якщо відповісти коротко, то я б зупинився на згаданих, звісно, додавши себе самого. Щоправда, зараз я «застряг» у дитячому амплуа. Нещодавно вийшли дві нових дитячі книжки у видавництві «Богдан» і ще кілька — в роботі. Ті, котрі вийшли, — перевіршики, тобто вільні переклади дитячих російських авторів. Про що ті, котрі щойно з’являться, не будемо говорити. Самі побачите, коли вийдуть друком.

Богдана МАТІЯШ, поетеса:

— Саме читаю польською Ришарда Капусцінського «Автопортрет репортера». Книжка складається з понад 50 інтерв’ю, зроблених із Капусцінським про його досвід репортера. А паралельно ще кілька польських репортажних видань Влодзімєжа Новака і Войцєха Ѓурецького, бо дуже люблю польську репортажну традицію. До речі, здебільшого у жанрі літературного репортажу там працюють журналісти популярної «Газети Виборчої».

Я, здається, надаю перевагу не жанрам, а авторам, від яких знаю чого чекати і яким довіряю. Хоча, якщо говорити про жанри, вирізняю поезію. З української люблю Ігоря Римарука, Маріанну Кіяновську, Мар’яну Савку, Івана Андрусяка, Василя Герасим’юка. Зрештою, цей перелік можна продовжити. З наймолодших подобається, як пише Василь Карп’юк. Його деб’ютна збірка «Мотлох» — дуже гарне письмо.

Якщо говорити про прозу, то завжди шанувала традицію інтелектуального роману; подобаються тексти у стилі магічного реалізму, врешті, британський роман. Однак останнім часом читаю видання, написані дуже просто. Якимось окремим жанром це не визначається. Також люблю розлогі розмови з письменниками. Приміром, такі, як робив Тарас Прохасько в серії «Інший формат».

Очевидно, повертаюся до улюблених творів: Тараса Прохаська «FM Галичина» та «З цього можна зробити кілька оповідань», Олега Лишеги «Снігові і вогню». Мені здається, що там є все, чого потребую в літературі. Якби котрогось дня у світі зникли усі книжки, крім «FM Галичина», мені нічого не бракувало би.

У жовтні дописала книжку віршів «Твої улюблені пси та інші звірі». Ще не знаю, коли і де вона побачить світ. Тепер потрохи пишу короткі прозові тексти про ті речі, про які багато думається. Про досвіди, які людина переживає впродовж життя: радість, самотність, смуток, біль, любов, довіру, вдячність... Не знаю, чи всі вони напишуться, але навіть якщо й ні, все одно цікаво про ті речі думати.

Галина ВДОВИЧЕНКО, прозаїк:

— Цими днями, що називається, була занурена у «Кухню егоїста» Світлани Пиркало. Хоч книжка вийшла кілька років тому, я тільки-но її відкрила. Читала і реготала! Чудово написана! А перед тим захоплювалася «Трьома червоними квадратами на чорному тлі» Тоніно Бенаквіста. У романі, зокрема, передається стан людини, яка творить. У даному випадку мова про художника. Просто надзвичайний опис! І створений він під «всіх»: тих, хто пише поезію і прозу, малює картини, знімає фільми... Паралельно читаю Алессандро Барікко. Хотіла знайти його нашумілий «Шовк», але натрапила на «Еммаус». Я як ягоди збираю: одна — на язику, друга — в руці, третю — вже очима бачу. Точнісінько так із книжками виходить.

Мабуть, більша частина моєї великої бібліотеки постійно на руках. Я сама рекламую книжки і даю людям читати, особливо сучасну українську літературу. І дуже тішуся, коли хтось на неї «присідає», зокрема, мої російськомовні друзі та знайомі, а їх у мене чимало. Наприклад, нещодавно їм порадила Лесю Воронину «У пошуках Оѓопоѓо». Або ж прочитала «Садовник из Очакова» Андрія Куркова, товариші поцікавилися враженнями — і роман, що називається, пішов в народ. Одним словом, проводжу ось таку суспільну роботу.

Моя мама, якій за сімдесят, — затята книголюбка. Узяла за правило: жодного дня без книжки! Зараз читає «Бегущая с волками» Кларісси Пінколи Естес. Вона в захваті! Часто дзвонить, і обоє обговорюємо деякі колізії з тієї книжки. Також мати перечитала всю Галину Пагутяк.

Очевидно, я залежу від настрою і від навколишніх життєвих перипетій у своєму книжковому виборі. Приміром, коли хочу розважитись, беру легкий жіночий роман, «ковтаю» за раз — і на цьому крапка. Коли ж хочеться порозмірковувати, порозгадувати психологічно-філософські ребуси, звертаюсь до відповідної літератури. Наприклад, «Лоліти» Володимира Набокова. Я її разів зо три за життя читала. Можу розкривати на будь-якій сторінці і просто насолоджуватися стилем. Читаючи Набокова, завжди звертаю увагу, наскільки в нього досконалі конструкції, як він «бавиться» зі словом, і отримую неймовірну насолоду від його письменницької майстерності. Коротше кажучи, будь-який набоківський твір читаю як людина, яка сама пише. Тому вони для мене є своєрідним «підручником». Насправді в мене таких «підручників» чимало. До речі, коли я сама пишу, паралельно читаю книжки. Корисно себе порівнювати, а особливо з кимось, хто виставляє дуже високу планку. Тоді є до чого тягнутися.

Підготувала Надія Тисячна