
Re: цензії
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
- 16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаПравда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
- 10.07.2025|Дана Пінчевська"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
- 10.07.2025|Володимир СердюкАнтивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
Видавничі новинки
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Дивосвіт на смітнику
У романі–притчі Тимофія Гавриліва живуть люди, звірі та фруктові десерти.
Про сакральну суть сміття на повен філософський голос заговорили з початком 1990–х років. Тодішній дикий постмодернізм визнавав культуру за величезний супермаркет, у якому кожен вільний придбати своє прострочене щастя. Пізніше мова зайшла про музей як цвинтар культури, про що всерйоз розводились як російські оракули сучасного мистецтва на кшталт Прігова і Кабакова, так і українські культурники на кшталт Юрка Винничука з його Великою Сміттяркою у фантасмагорії «Мальва Ланда». Вже сьогодні головний герой роману «Чарівний світ. Тепер» Тимофія Гавриліва — філософ–волоцюга, який снує свою персональну ідеологію в контексті культурного захаращення.
Починається «Чарівний світ» із гротескної імітації роману «Черга» Володимира Сорокіна, в якій репліки людей на автобусній зупинці мають скластися в оповідну композицію, але не складаються через надмірну заклопотаність автора чистотою мови, і тому він переходить до другого розділу. Загалом, крім мовних пригод у країні постмодерністських стереотипів, із романом Гавриліва трапилася також пригода геополітичного трибу, адже «Тепер» є першою частиною його трилогії, який концептуально продовжує роман «Де твій дім, Одіссею?», що 2009 року став першою книжкою українського автора, яка з’явилася у швейцарському видавництві Ammann Verlag, викликавши неабиякий резонанс.
З іншого боку, «Чарівний світ» — це типова проза поета–перекладача, коли лінійна оповідь набуває філософської повноти за рахунок дискретних прикрас–артефактів на зразок фруктового десерту, як у романі Гавриліва, плеканого, наче немовля, яке законно «всиновлюють» у крамниці, а потім ганебно викрадають. Квазінауковому стилю оповіді неабияк сприяють також назви глав на кшталт «Шлях із докорами сумління і кверкусофобія» і Thaumetopoea processionea — якраз ті, до речі, в яких герой роману здійснює «десертний» злочин і в яких розповідається, через які дитячі комплекси він це зробив.
Далі вигадана автором істота поводить себе точнісінько так, як герой «Джалапіти» Емми Андієвської. «Фрутхен — не більше й не менше — може кардинально змінити життя, а ми навіть незчуємося. Фрутхен поштивий і скромний. У наш час скромність фрутхена — рідкісна чеснота, тільки хто ж її поцінує?» — значить автор, хоч фрутхен — це звичайнісінький десерт. Ну, може, не такий уже звичайнісінький, якщо читача інтригують ним упродовж кількох глав. Причому з докладною технологією — ба навіть психологією! — його придбання у крамниці, де він, себто фрутхен, набуває ознак одухотвореності, починає переживати за своїх покупців, ганити автора (за те, що не наділяє їх достатньою кількістю грошей для його, фрутхена, придбання), і нарешті почуватися повноправним членом компанії у тандемі закоханої парочки... Фактурне чтиво, цілком у «сенсорно–мануальному» стилі Марселя Пруста чи (якщо ближче за географією) Йозефа Рота і Бруно Шульца. Тут тобі й таємниче військо (чи не мурах?), яке нападає на ласуна чужим тістечком і зжерає його сніданок, і таємничі Жора і Кузя, схожі на вуличних котів, хоч насправді це бомжі–інтелектуали, які вечеряють знайденими на буржуйському смітнику ковбасками, бананами і половиною торту, і на яких не зважаєш, бо автор жене свого героя–волоцюгу все далі. Ну наче справжнього Одіссея сьогодення, а чи новочасного Гамлета, якому дається бачити і чути те, чого не зауважують пересічні обивателі. Яка національна література не хотіла б мати такого героя?
Попри цілком «людське» забарвлення фабули роману, це також «роман речей», себто оповідь і сповідь предметного світу. «Я — пластикова пляшка. Я надто цінна, щоб опинитися на звичайному смітнику. Мене викидають в окремий контейнер. На контейнері моя фотографія — це мій персональний контейнер». І далі ми дізнаємося про пригоди «Води Солодкої Ожинної», яка подорожувала потягом, або «Мінеральної Справжньої Легіонерської», яка була свідком подружньої зради. Загалом у романі Гавриліва чимало уваги приділено сміттю і смітникам — метафорі загибелі та відродження цивілізації. Так, головний герой–волоцюга не потерпає зі свого соціального статусу, а навпаки — культивує його. «Він міг укласти кулінарний «Путівник–Смітник. 100 найсмачніших знахідок», — значить автор. Його запросили б вести щоденну програму: «Ножем із бомжем» — великий смітник посеред студії та він, який виймає необхідні інгредієнти».
І щоразу нова глава «Чарівного світу» відкриє перед читачем зовсім інший, містичний бік оповіді. «Який iз двох боків — інший? — перепитує нас автор. — Той, на якому залишився парк із темними глибинами густої зелені, куди імператор вирушав після літургії на полювання?» Тож звести воєдино кілька контекстів одного романного дискурсу — завдання для справжнього читача, для якого призначений цей роман. Цілком європейського, зауважимо, кшталту.
Ігор Бондар-Терещенко
Додаткові матеріали
Коментарі
Останні події
- 17.08.2025|11:36«Книжка року’2025». ЛІДЕРИ ЛІТА. Номінація «ВІЗИТІВКА»
- 16.08.2025|08:45«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Дитяче свято»
- 15.08.2025|07:22«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Обрії»
- 14.08.2025|15:07На BestsellerFest Юлія Чернінька презентує трилер «Бестселер у борг»
- 14.08.2025|14:56Чесна книга про життя з ДЦП, довіру і дружбу — «Незвичайна історія Бо і Тома» вже українською
- 14.08.2025|07:27«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Минувшина»
- 13.08.2025|07:46Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Софія»
- 12.08.2025|19:17Коран українською: друге, оновленне видання вічної книги від «Основ»
- 12.08.2025|19:06Meridian Czernowitz видає новий пригодницький роман Андрія Любки «Вечір у Стамбулі»
- 12.08.2025|08:01«Книжка року’2025». Тиждень книжкової моди: Лідери літа у номінації «Хрестоматія»